Єдиний унікальний номер 250/843/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3652/2014
Головуючий у 1 інстанції Заріцька О.О.
Категорія: 27 Доповідач Іванова А.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 липня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого Іванової А.П.,
Суддів: Зінов'євої А.Г., Новікової Г.В.,
При секретарі Чекіній А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за борговою розпискою -
В С Т А Н О В И В :
Заочним рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за борговою розпискою задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за розпискою від 11 березня 2011 року у розмірі 2500грн. та за розпискою від 13 липня 2011 року у розмірі 6200 російських рублів, що еквівалентно 1618грн. 20коп., а всього 4118грн. 20коп. Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2014 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що з пояснень засудженої ОСОБА_2, що містяться у вироку Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 01.11.2013 року, вбачається, що вона винна позивачці (у т.ч. до моменту ухвалення вироку) тільки 6200 російських рублів. Рішення (вироки) судів, що набрали законної сили, а також встановлені ними обставини, є преюдиціальними фактами та не підлягають доказуванню. Вважає, що при таких обставинах підстав для ухвалення заочного рішення та задоволення позовних вимог у повному обсязі судом не існувало.
ОСОБА_2, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за борговою розпискою, зазначила, що вона надала у борг ОСОБА_1 гроші у розмірі 2500грн. та 6200 російських рублів, про що складені відповідні розписки від 11.03.2011 року та 13.07.2011 року. Розписка від 13.07.2011 року не містить кінцевої дати повернення боргу, а лише зазначено, що ОСОБА_1 поверне грошові кошти за першою вимогою. Наприкінці 2011 року, протягом 2012 року позивач неодноразово зверталась до ОСОБА_1 з вимогою повернути борг, однак до сьогоднішнього часу відповідач ухиляється від повернення всієї суми боргу. За таких підстав позивач просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 2500грн. та 6200 російських рублів за курсом НБУ на момент пред'явлення вимоги - 1618,20 грн., а всього - 4118грн. 20коп.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 надала у борг ОСОБА_1 гроші у розмірі 2500грн. та 6200 російських рублів, про що складені розписки від 11.03.2011 року та 13.07.2011 року відповідно. За розпискою від 11.03.2011р. кінцевий термін повернення боргу в сумі 2500грн. - 11 травня 2011р. Розписка від 13.07.2011 року не містить кінцевої дати повернення боргу, а лише зазначено, що ОСОБА_1 поверне грошові кошти за першою вимогою. заявою-вимогою від 01 березня 2013 року позивач просила відповідача повернути грошові кошти, надані відповідно до розписки від 13.07.2011р., але відповідач грошові кошти не повернула.
Позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_1, в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином (а.с.83,84), від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі (а.с. 85).
Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 березня 2011 року позивач ОСОБА_2 надала відповідачу ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 2500грн. на два місяці, тобто з кінцевим терміном повернення 11 травня 2011 року, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.86).
13 липня 2011 року позивач також надала відповідачу в борг грошові кошти у розмірі 6200 російських рублів, які відповідач зобов'язалась повернути за першою вимогою позивача, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.87).
Заявою-вимогою від 01 березня 2013 року позивач просила відповідача повернути грошові кошти, що надані відповідно до розписки від 13.07.2011р., але відповідач грошові кошти не повернула (а.с.10).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознакам.
Згідно з вимогами ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Враховуючи, що строк повернення грошових коштів за розпискою від 11 березня 2011 року настав 11 травня 2011 року, а за розпискою від 13 липня 2011 року - в березні 2013 року, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів того, що грошові кошти в розмірі 2500грн. та 6200 російських рублів були повернуті позивачу, тому суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 2500грн. та 6200 російських рублів, що еквівалентно 1618грн. 20коп., а всього 4118грн. 20 коп.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Посилання апелянта ОСОБА_1 на наявність вироку Ясинуватського міськрайонного суду від 01.11.2013 року та викладення в ньому показань засудженої ОСОБА_2, з яких вбачається, що відповідач винна їй тільки 6200російських рублів не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Дійсно, з вироку Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 01 листопада 2013 року вбачається, що обвинувачена ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 неодноразово займала у неї гроші і на сьогоднішній час вона їй повинна 6200 російських рублів (а.с. 60-61). Однак цей факт не встановлений вироком, є особистим поясненням ОСОБА_2, а тому не має преюдиціального значення.
При цьому, вказаний вирок суду від 01 листопада 2013 року не може бути підставою для звільнення від доказування в розумінні ч.4 ст.61 ЦПК України, оскільки наявність у ОСОБА_1 боргу за розписками перед ОСОБА_2 не є цивільно-правовими наслідками дій ОСОБА_2, засудженої за злочин, передбачений ч.1 ст.186 КК України (відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Отже, належних та допустимих доказів погашення боргу в розмірі 2500грн. , як і 6200 російських рублів, перед ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_1 суду не надано.
Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини, наданим доказам дана належна оцінка, спір вирішено згідно з вимогами закону, вірно застосовано матеріальний та процесуальний закон.
Рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України апеляційний суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: