АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа№22ц-342 /2008року
Головуючий по 1-й інстанції:Беркута Л.Г.
Суддя-д оповідач: Прядкіна О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2008 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Дряниці Ю.В.
Суддів : Прядкіної О.В., Карнауха П.М.
При секретарі: Лимар О.М.
З участю Позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2003р.
по справі за позовом ОСОБА_1 до Решетилівської центральної районної лікарні ( далі ЦРЛ) про визнання наказів незаконними та відшкодування моральної шкоди
колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, -
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2002р. ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом.
Вказувала, що з грудня 1990р. працює лікарем стоматологом Решетилівської ЦРЛ. У зв»язку з притягненням її за останні два місяці, що передували зверненню до суду до дисциплінарної відповідальності, їй адміністрацією відповідача нанесено значну моральну шкоду, яку оцінила в 5000 грн., яку просила стягнути на її користь, а також визнати незаконними накази №140 від 29.11.2001р. про направлення для надання стоматологічної допомоги населенню Лобачівської дільниці, № 141 від 03.12.2001р. та № 18 від 24.01.2002р. про накладення дисциплінарних стягнень у вигляді догани.
В ході розгляду справи неодноразово розширювала вимоги про визнання інших наказів незаконними, викладаючи це в клопотаннях з посиланням на ст.103,171 ЦПК України( в редакції 1963р.).Зокрема, здійснила розрахунок розміру морального відшкодування в сумі 35 640 грн. з використанням формули Ерделевського(т.1,а.с.98-116,119-122, 133-137).
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2003р. в задоволенні позовних вимог відмовлено за безпідставністю та пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Рішення суду оскаржене ОСОБА_1, яка в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом рекомендацій, викладених в постановах Пленуму Верховного Суду України , норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області від 15 липня 2003р. рішення місцевого суду скасовано, а справа направлена на новий розгляд до Полтавського районного суду полтавської області.
Ухвалою колегії суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Сумської області ухвала апеляційного суду Полтавської області від 15 липня 2003р. скасована, а справа направлена на новий апеляційний розгляд.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав :
Судом першої інстанції вірно встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що позивач з 10 грудня 1990р. перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді лікаря- стоматолога. Звільнена з 16 квітня 2002р. за угодою сторін.
Наказом №140 від 29.11.2001р. по Решетилівській ЦРЛ. ОСОБА_1 з 01 по 31 грудня направлялась в Лобачівську мед. амбулаторію для проведення Оглядів та санації хворих. За невиконання зазначеного наказу 24 січня 2002р. її наказом № 18 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. За порушення ведення звітної документації наказом № 141 від 03.12.2001р. ОСОБА_1 також оголошена догана.
Перелічені три накази були скасовані самим відповідачем 29.04.2002р. та 01.04.2003р. вже після звільнення позивача з роботи. (т.1,а.с.35, т.2,а.с.70).
Однак визнання відповідачем безпідставності накладених стягнень не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки зазначені накази були чинними на момент звернення позивача до суду.
Так, направляючи ОСОБА_1 в Лобачівську мед. амбулаторію для проведення оглядів та санації хворих, адміністрація Решетилівської ЦРЛ не дотрималась вимог ст. 177 КЗпП України щодо обмеження направлення жінок, що мають дітей до 14 років у відрядження без їх згоди. На час видання наказу відповідача №140 від 29.11.2001р. дочці позивача було 10 років і згоди на відрядження отримано не було(т.1, а.с.5), а тому цей наказ та наказ №18 від 24.01.02р. видані з порушенням законодавства про працю.
При застосуванні стягнення за наказом № 141 від 03.12.2001р. адміністрацією відповідача не було зазначене в чому конкретно полягає порушення, коли воно допущено та які саме помилки є в записах, допущених нібито ОСОБА_1
За таких обставин місцевий суд помилково зробив висновок щодо відсутні підстав для визнання наказів №140 від 29.11.2001р. ,№ 141 від 03.12.2001р. та №18 від 24.01.2002р. незаконними.
Рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині у зв»язку з порушенням судом норм матеріального права.
Разом з тим, позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивачем не доведені та задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог фізичних осіб і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Збільшення обсягу позовних вимог відповідно до ст. 103 ЦПК України( в редакції 1963р.) у разі якщо це потребує відповідного доказування повинно бути оформлене згідно вимог ст. 137 цього Кодексу шляхом подачі відповідної позовної заяви.
Діюча на час звернення ОСОБА_1 ст. 137 ЦПК України( в редакції 1963р.) передбачала вимоги щодо змісту і форми позовної заяви, викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що стверджують позов .
Надані суду ОСОБА_1 02 грудня 2002р. та 20 грудня 2002р. письмові пояснення , клопотання з переліком з тридцяти трьох пунктів вимог не містять конкретного обґрунтування невірних , на думку позивача, дій адміністрації відповідача, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину (т.1, а.с.98-116,119-122, 133-137) . не є доповненнями до раніше заявленого позову
Тому зазначені вимоги не є доповненнями до раніше заявленого позову і не можуть бути предметом судового розгляду.
Однак місцевий суд не звернув на це увагу, вдавшись в аналіз розширених пояснень та клопотань ОСОБА_1, які не були відповідним чином оформлені як доповнення до позову.
У зв»язку з цим, суд, даючи правову оцінку наказам відповідача від 18 лютого, 11,15 та 27 березня 2002р. хоча і прийшов до вірного висновку про те, що звернення позивача заявлені поза межами строків, встановлених ст.233 КЗпП України, вийшов за межі позовних вимог, а тому рішення суду підлягає скасуванню і в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду.
Керуючись ст.ст.303,307, 309 ч.1 п.4,316 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2003р. скасувати в частині відмови в задоволення позовних вимог про визнання незаконними наказів №140 від 29.11.2001р. ,№ 141 від 03.12.2001р. та № 18 від 24.01.2002р. та №28 від 18 .02.2002р.,№ 37 від 11.03.2002р.,№44від 15.03.2002р. та № 50 від 27 .03.2002р.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконними накази № 140 від 29 листопада 2001р., № 141 від 03 грудня 2001р. та № 18 від 24 січня 2002р. Решетилівської центральної районної лікарні в частині, що стосуються ОСОБА_1.
В іншій частині рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2003р. залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.