ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 915/641/14

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Гриньової-Новицької Т.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Сендзюк К.В.,дов. б/н від 02.06.2014;

від відповідача: Чаленко В.В., дов. №577/12 від 05.11.2012;

від третьої особи 3: Тумилович О.В., дов. №26 від 28.04.2014;

від інших третіх осіб представники не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Інвест-Буд»,

54001, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 1/1,

до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Миколаївської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»,

54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19-а,

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ»,

01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22,

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6,

54001, м. Миколаїв, вул. Шевченка, 53,

Третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції, 54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 17/4,

Третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з додатковою відповідальністю Будівельна фірма «Житлобуд-Ніко»,

54018, м. Миколаїв, вул. Казарського, 2-в,

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Інвест-Буд» (далі - позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Миколаївської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі - відповідач) про спонукання останнього подати до органу державної реєстрації прав заяви за формами, встановленими Наказом Міністерства юстиції України від 17.04.2012 №595/5 для проведення державної реєстрації припинення обтяжень (іпотеки та заборони відчуження) нерухомого майна - квартири №103 у житловому будинку за адресою: м. Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, 13-з, та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів:

1) №4539723 про іпотеку від 15.12.2007, реєстраційний номер: 6237767, реєстратор: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, іпотекодавець: ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко», іпотекодержатель: ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

2) №4539737 про обтяження від 15.12.2007, вид обтяження - заборона на нерухоме майно, реєстратор: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, особа, майно/права якої обтяжуються (власник): ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко».

Ухвалою від 08.05.2014 господарський суд порушив провадження у справі, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ"; в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6; Державну реєстраційну службу Миколаївського міського управління юстиції; Товариство з додатковою відповідальністю Будівельна фірма "Житлобуд-Ніко".

Про дату, час і місце судового засідання сторони і треті особи повідомлені належним чином.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ №790738 індексний номер 17243004 від 03.02.2014 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 17249567 від 03.02.2014, він є власником об'єкта нерухомого майна - двокімнатної квартири №103 у будинку №13-з по проспекту Героїв Сталінграду у місті Миколаєві (далі - квартира №103).

Згідно зі ст.ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Однак повною мірою скористатися своїми правами власника вищезазначеного об'єкта нерухомості позивач не в змозі через те, що під час реєстрації речових прав на квартиру №103 державним реєстратором Державної реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції було перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна наступні записи:

1) №4539723 про іпотеку від 15.12.2007, реєстраційний номер: 6237767, реєстратор: приватний нотаріус Миколаїського міського нотаріального округу ОСОБА_6, іпотекодавець: ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко», іпотекодержатель: ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

2) №4539737 про обтяження від 15.12.2007, вид обтяження - заборнона на нерухоме майно, реєстратор: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, особа майно/права якої обтяжуються (власник): ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко».

Враховуючи, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2013 у справі №915/1437/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2014, іпотечний договір від 10.12.2007, на підставі якого накладені іпотека та заборона на квартиру №103, визнано недійсним, та посилаючись на ст. 17 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним, позивач вважає, що відповідач, як іпотекодержатель, зобов'язаний звернутися до державного реєстратора прав з заявою про припинення іпотеки та обтяження (ч. 9 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідач позов не визнав; просив суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили постановою Верховного Суду України у справі №915/1437/13, до якого він звернувся з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.02.2014 у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами ч. 1 ст. 261 ЦК. Вказане клопотання суд відхилив, оскільки станом на 26.06.2014 доказів прийняття Верховним Судом України вказаної заяви відповідач господарському суду не надав.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача погодилася з позивачем та просила задовольнити його позов в повному обсязі.

Треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача письмових пояснень не надали.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд дійшов висновку про відмову у позові, оскільки позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи позивач дійсно не може скористатися правами власника майна, наданими йому відповідно до ст. 319 ЦК; суд цілком погоджується з тим, що право позивача є порушеним і воно підлягає захисту.

Згідно зі ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК) також встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Наведені норми не містять такого способу судового захисту права як зобов'язання особи (суб'єкта господарювання) звертатися з заявами до органів владних повноважень, зокрема органу державної реєстрації прав на нерухоме майно та нотаріуса як спеціального суб'єкту.

Незважаючи на те, що ч. 9 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зобов'язує обтяжувача подати державному реєстратору прав заяву про припинення іпотеки протягом п'яти робочих днів з дня її припинення, суд не вбачає підстав для задоволення позову, адже:

по-перше: задоволення позову не матиме наслідком реальний захист і відновлення порушеного права позивача, оскільки одне лише звернення відповідача до державного реєстратора не усуне перешкод у здійсненні позивачем прав власності на квартиру №103, тому що вчинення реєстраційних дій має здійснювати не відповідач, а спеціальний державний орган, визначений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

по-друге: оскарження відповідачем постанови Вищого господарського суду України від 17.02.2014 у справі №915/1437/13 до Верховного Суду України та неоднакове застосування судами ч. 1 ст. 261 ЦК свідчить про те, що питання припинення іпотечного договору від 10.12.2007 остаточно не вирішено, відтак, задоволення позову створює загрозу порушення прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 10.12.2007 у разі скасування Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17.02.2014 у справі №915/1437/13.

З огляду на вищенаведене господарський суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК.

Повне рішення складено та підписано 1 липня 2014 року.

Суддя Т.В.Гриньова-Новицька