Єдиний унікальний номер 257/645/14-ц Номер провадження 22-ц/775/3506/2014
У Х В А Л А
Іменем України
07 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Курило В.П.,
суддів: Барсукової О.І., Космачевської Т.В.,
при секретарі: Бакунець Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька
на рішення Київського районного суду м. Донецька від 14 березня 2014 року, -
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 14 березня 2014 року позов ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. З відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 12 000 грн.
В апеляційній скарзі відділення Фонду просить рішення Київського районного суду м. Донецька від 14 березня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відділення Фонду Русін В.С., який діє на підставі довіреності, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.
Вислухавши суддю-доповідача, представника відділення Фонду, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21.04.1983 року працював на вугільних підприємствах з повним робочим днем під землею.
Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання №34 від 12.02.2003 року позивач при виконанні трудових обов'язків отримав професійне захворювання.
Рішенням МСЕК від 26.02.2003 року йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40% внаслідок професійного захворювання.
У відповідності до підпункту "е" пункту 1 частини 1 статті 21 та частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, які діяли на час прийняття рішення МСЕК про втрату професійної працездатності, Фонд соціального страхування виплачує грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Частина 1 статті 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, в редакції від 21 листопада 2002 року передбачає, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1 - 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII "Про охорону праці" (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року N 229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (у редакції до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року № 717-V).
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Відповідно до ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З матеріалів справи убачається, що страховий випадок з позивачем стався 26.02.2003 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата працездатності за професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон від 23 лютого 2007 року не розповсюджується.
На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, положення п/п "е" п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, не ґрунтуються на законі.
Частиною 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Безпідставні доводи Фонду про необхідність покладення обов'язку відшкодування моральної шкоди на підприємство, оскільки з введенням в дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», такий обов'язок було покладено на Фонди. Вперше втрату професійної працездатності позивачу встановлено в період його дії.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір, суд вірно встановив фактичні обставини (факти), якими обґрунтовувались позовні вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються і обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позову про стягнення моральної шкоди в межах, передбачених частиною 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка діяла на час прийняття рішення МСЕК про втрату професійної працездатності.
Рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не встановлено. Доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 14 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: