Єдиний унікальний номер 230/1260/14-ц Номер провадження 22-ц/775/4545/2014
Єдиний унікальний номер 230/1260/14-ц
Номер провадження 22-ц/775/4545/2014
Категорія 39 Головуючий в 1 інстанції Подколзін В.М.
Доповідач Ларіна Н.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Зінов'євої А.Г.
суддів Ларіної Н.О., Іванової А.П.
при секретарі Чекіній А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 09 квітня 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Булавинської селищної ради м. Єнакієве Донецької області про визнання права власності та встановлення факту, -
ВСТАНОВИВ:
05 лютого 2014 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Булавинської селищної ради м. Єнакієве Донецької області про визнання права власності та встановлення факту.
В позові зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача ОСОБА_3, якій постійно проживав за адресою АДРЕСА_1. Після смерті батька позивача відкрилась спадщина також і на житловий будинок АДРЕСА_1 м. Єнакієве, Донецька обл. Позивач зазначає, що цій будинок батько збудував за власні кошти на земельній ділянці що була надана у користування за рішенням виконкому від 25 червня 1957 року та відведена в натурі на підставі акту від 31 липня 1957 року, складеного представником головного архітектора м. Єнакієве. 19 березня 1958 року батьком позивача був укладений договір на забудівлю даного будинку, але належним чином не був посвідчений, будівництво закінчено у 1965 році. В травні 1965 року батько зареєструвався у спірному будинку разом з синами (позивачем та його братом).
Позивач зазначає, що батько збудував будинок, але належним чином не зареєстрував своє право, позивач прийняв спадщину відповідно до норм ЦК у редакції 1963 року, оскільки на момент смерті батька проживав разом з ним та вступив в фактичне володіння спадщиною.
Нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку із тим, що договір на право забудівлі не був належним чином оформлений та зареєстрований.
Також позивач зазначає, що інші спадкоємці першої черги відсутні: мати позивача, дружина батька померла до смерті батька, брат позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року не оформивши та не прийнявши спадщину, дітей брат не має та у позивача з братом була домовленість стосовно того, що спадковий будинок залишиться позивачу та його дітям - онукам батьків.
Позивач зазначає, що володіє спадковим будинком з 2000 року. Крім того при оформленні документів з'ясувалось, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок за іншими фізичними особами, тому для уникнення непорозумінь у зв'язку із впорядкуванням нумерації житлових будинків виконавчим комітетом Булавинської селищної ради було прийнято рішення присвоїти спірному спадковому домоволодінню поштову адресу АДРЕСА_1
Тому позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 м. Єнакієве, Донецької області та встановити факт, що земельна ділянка площею 0,0860 га належить позивачу на праві власності на підставі державного акту на право власності на землю серія НОМЕР_1 від 05 листопада 2004 року, фактично знаходиться за адресою АДРЕСА_1
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 09 квітня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Зазначене рішення оскаржив позивач, в апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати, оскільки воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що судом першої інстанції зроблено припущення, що будівництво є самовільним, оскільки спадкодавець не вчинив дій по оформленню правовстановлюючих документів на будинок, проте, судом не прийнято до уваги, що даний будинок було збудовано до 1992 року, а, відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування, порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється, що по об'єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ. Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючи документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючи документи. За умови наявності акту відведення земельної ділянки під забудову, дозволів на забудову, якщо будинок не було введено в експлуатацію, таке будівництво не може визнаватись самочинним.
Вказує, що в даному випадку земельна ділянка під будівництво була надана рішенням виконавчого комітету Єнакіївської міської ради депутатів трудящих 25 червня 1957 року, протокол № 11, рішення № 72/7, після чого 02 липня 1957 року земельна ділянка була відведена в натурі на підставі акту, складеного представником управління головного архітектора м. Єнакієве. 31 липня 1957 року представником управління головного архітектора був затверджений план будівництва житлового будинку. 19 березня 1958 року ОСОБА_3 було укладено договір на забудівлю даного будинку, але належним чином цей договір посвідчений не був. Будівництво будинку закінчено у 1965 році, у травні 1965 року спадкодавець був зареєстрований у даному будинку, разом з батьком був зареєстрований у будинку і позивач. Неодноразово змінювалася нумерація будинків, спочатку АДРЕСА_1 в подальшому АДРЕСА_1 потім АДРЕСА_1 було перейменовано на АДРЕСА_1 У 2014 році було прийнято рішення присвоїти житловому будинку по АДРЕСА_1, який фактично знаходиться у власності ОСОБА_3, адресу: АДРЕСА_1. Бюро технічної інвентаризації було проведено технічну інвентаризацію вказаного будинку, виготовлено технічний паспорт та надано довідку про те, що самочинне будівництво по АДРЕСА_1 відсутнє. Позивачем було отримано державний акт на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1. Таким чином, зазначене будівництво не є самочинним будівництвом.
Зазначає, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.
Крім того, вказує, що під час проведення технічної інвентаризації у 1986 році не було зазначено, що даний будинок є самовільним будівництвом.
Також зазначає, що суд першої інстанції посилається на Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу від 31 січня 1966 року, яка ще не діяла на час виникнення спірних правовідносин, проте, навіть відповідно до норм цієї інструкції не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані у сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них. Обов'язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об'єкти нерухомості введено лише з 29 червня 1998 року, оскільки саме в цей день набрала чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09 червня 1998 року № 121. Крім того, у даній інструкції зазначено, що одним з документів для реєстрації прав власності на будинок є договір на забудівлю і не пов'язано його з наявністю акту вводу в експлуатацію.
Вказує, що до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення в експлуатацію при оформленні права власності. Будинок був збудований у 1965 році, що підтверджується технічним паспортом, тому, відповідно до роз'яснення ДАБК, документом, який підтверджує право власності є технічний паспорт на об'єкт.
Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позов відповідачем визнано у повному обсязі. Що ж стосується доводів про те, що позивач не доведено факт смерті ОСОБА_3, то вони спростовуються матеріалами справи, так до позовної заяви було долучено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій нотаріусами України, згідно якої після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності, факт смерті ОСОБА_3 ніким не заперечувався, як не заперечувалось і право позивача на оформлення спадщини після смерті батька.
Також зазначає, що суд першої інстанції проігнорував клопотання апелянта, заявлене в письмовому вигляді, про витребування інформації з Другої єнакіївської державної нотаріальної контори про склад осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3, чим порушив норми чинного законодавства.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, постановити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином листом з повідомленням від 12 червня 2014 року, до суду надіслав заяву з клопотанням про розгляд справи за відсутністю їх представника в якому зазначив, що не заперечує проти визнання права власності за позивачем, тому на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто за відсутністю зазначеної сторони.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду в частині визнання права власності на жилий будинок в порядку спадкування скасуванню із задоволенням цієї частини позову.
Згідно п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що, відповідно до рішення виконкому Єнакіївської міської ради № 72/7 від 25 червня 1957 року та акту про відведення у натурі земельної ділянки від 02 липня 1957 року, ОСОБА_3 було виділено у безстрокове користування земельну ділянку під індивідуальне будівництво за адресою: садиба АДРЕСА_1 Донецької області (а.с. 16).У вступній частині договору вказано, що ОСОБА_3 під час будівництва є забудовником, а після завершення - власник зведеного будинку та п. 4 передбачений строк будівництва.
На виконання п. 3 цього Договору позивачем додано копії Генплану земельної ділянки індивідуального забудовника ОСОБА_3 з погодженням Головного архітектора від 06 серпня 1957 року.
На відведеній земельній ділянці ОСОБА_3 побудував житловий будинок садибного типу. Після завершення будівництва ОСОБА_3 була видана домова книга, у який ОСОБА_3 був зареєстрований з травня 1957 року на постійне місце проживання разом з дружиною та дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 6-8)
З відповіді Булавинської селищної ради від 01 листопада 2013 року № 318/02 -20 вбачається, на підставі архівного витягу з протоколу № 2 засідання виконкому Єнакіївської міської ради від 29 січня 1959 року 6/6 «Про перейменування вулиць та провулків по Еленовської селищної раді», АДРЕСА_1 перейменовано у АДРЕСА_1 (а.с. 11,138).
З матеріалів справи, апеляційним судом встановлено, що технічна інвентаризація спірного жилого будинку 5«А» (раніше №5) проводилась 12 квітня 1986 року на замовлення ОСОБА_5 (а.с. 17-21) та дві інші інвентаризації 02 березня 2004 року та 31 березня 2014 року на замовлення ОСОБА_2 для оформлення права власності на спадщину після смерті ОСОБА_3 (а.с. 29-33,67-79).
З матеріалів справи, також, встановлено, що позивачем отримано паспорт погоджень станом на 15 квітня 2004 року на оформлення права власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 у м. Оленівка та за рішенням град ради від 09 червня 2004 року № 6 погоджено у відповідності до ЦК та ЗК України (а.с. 14)
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 грудня 2004 року за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлову прибудову під літ. «а» та веранду під літ «а-1», самовільно збудовані до домоволодіння АДРЕСА_1
З свідоцтва про смерть вбачається, ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_4 ( а.с. 12).
З наданої, на запит апеляційного суду до Другої Єнакіївської державної нотаріальної контори, копії спадкової справи № 28/2014, заведеної після смерті ОСОБА_3, вбачається наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_2, після його смерті до нотаріальної контори 27 січня 2014 року звернувся його син ОСОБА_2 з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок (а.с. 109-131). В заяві зазначено, що інших спадкоємці за ст. 529 ЦК УРСР або заповітом, які претендують на спадщину не має.
31 січня 2014 року Державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори позивачу було надано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок за адресою: АДРЕСА_1 який належав ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, оскільки спадкоємцем надано державному нотаріусу договір про надання у безстрокове користування не посвідчено державним нотаріусом, не зареєстрований у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.
05 листопада 2004 року позивачем отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0860 га у межах згідно з планом за адресою АДРЕСА_1, м. Єнакієве Донецької області на підставі рішення Булавинської селищної ради від 22 жовтня 2004 року № 4 /12-8для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за НОМЕР_3. На зворотному листі копії державного акту знаходиться План меж земельної ділянки із зазначенням кадастрового номеру ділянки НОМЕР_2 та опису меж з якого вбачається Б- землі Булавинської селищної ради, В - землі гр. ОСОБА_6, Г- землі ОСОБА_7, А - землі ОСОБА_8 (а.с. 10).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є самовільним будівництвом, позивачем не надано доказів що спадкодавцю виділено у користування земельну ділянку НОМЕР_4, тобто право власності на спірний жилий будинок за життя у спадкодавця не виникло, оскільки не було належним чином оформлено та що позивач ОСОБА_2 є сином спадкодавця ОСОБА_3 та по встановленню факту не надано документації про допущення помилки при складанні документів.
З зазначеним висновком суду частині визнання права власності на жилий будинок в порядку спадкування не погоджується суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення (постанова Верховного Суду України від 13 червня 2012 р. № 6-54цс12).
Відповідно до частини першої ст. 58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»).
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).
Відповідно до ст. ст. 25,30,346 ЦК України, листа Міністерства Юстиції України № 19-32/319, від 21 лютого 2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.
Відповідно до додатку 3 «Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно» рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
Тобто, суд першої інстанції не врахував, що порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва уперше на законодавчому рівні було встановлено Постановою Кабінету Міністрів від 05 серпня 1992 році № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення», а відтак при набутті права власності на об'єкти, збудовані до вказаної дати закон не потребує їх введення в експлуатацію у відповідності до цієї постанови.
Як вказано у листі Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 30 липня 2012 року № 40-19-5376, одним з документів, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема, для потреб державної реєстрації права власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Зі справи вбачається, що уперше спірний житловий будинок був проінвентаризований на ім'я ОСОБА_3 12 квітня 1986 року, складений відповідний технічний паспорт на будинок, проведена оцінка будинку та усіх господарчих споруд (а.с.166).
За таких обставин не можна вважати, що спадковий будинок є самочинним або незавершеним та що померлий ОСОБА_3 не набув права власності на зведений ним житловий будинок, оскільки за наведених обставин виникнення права власності на житлові будинки не залежало від державної реєстрації цих об'єктів.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту, що земельна ділянка площею 0,0860 га належить йому на підставі державного акту на право власності на землю серія НОМЕР_1 від 05 листопада 2004 року фактично знаходиться за адресою АДРЕСА_1, оскільки рішення виконкому, на підставі якого видано цей державний акт та акт ним не оспорені. Доводи апеляційної скарги в цієї частині не обґрунтовані.
Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, зі справи вбачається, що після його смерті до нотаріальної контори із заявами звернувся лише його син - позивач по справі.
Відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, державний нотаріус вказав, що позивачем не надано правовстановлюючий документ на спадковий житловий будинок, який посвідчено належним чином.
Апеляційним судом встановлено, що позивач є єдиною особою яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, що спадковий будинок побудований на відведеної належним чином земельній ділянці, не є самочинним чи незавершеним, що за життя спадкодавець набув у встановленому на той час порядку право власності на зведений ним житловий будинок, тому апеляційний суд вважає, що позовну заяву в частині визнання права власності на жилий будинок в порядку спадкування слід задовольнити та визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на жилий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 53,2 кв.м. жилою площею 27,7 кв.м. з надвірними спорудами, а саме літ «Б» уборна та № 1-3 огорожа, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З наведеного вище, рішення суду підлягає скасуванню в частині визнання права власності на жилий будинок в порядку спадкування із задоволенням цієї частини позову.
Керуючись статтями 304, 307, 309 ч. 1 п. 3,4, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 09 квітня 2014 року в частині визнання права власності на жилий будинок в порядку спадкування скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Булавинської селищної ради м. Єнакієве Донецької області про визнання права власності та встановлення факту задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 53,2 кв.м. жилою площею 27,7 кв.м. з надвірними спорудами, а саме літ «Б» уборна та № 1-3 огорожа, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
В інший частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: