РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Бондаренка Ю.О.,
суддів - Павліченка С.В., Собослой Г.Г.,
при секретарі - Чейпеш С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Ужгорода в інтересах держави, територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області, яким просить визнати за ним право власності на будівлю АДРЕСА_1 в м. Ужгороді.
Позовні вимоги мотивував тим, що на підставі рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області №131 від 12.05.2010 року «Про надання вихідних даних на розміщення стаціонарних малих архітектурних форм» та погодженого головним архітектором міста проекту, ним було розпочато будівництво капітальної споруди (замість тимчасової будівлі) нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Листом Управління архітектури та містобудування підтверджується факт здійснення будівництва капітальної будівлі та зазначено, що спірний об'єкт не відповідає визначенню тимчасової споруди. Відповідно до листа комунального підприємства «Архітектурно-планувального бюро» Ужгородської міської ради за №28 від 16.01.2013 року будівлі АДРЕСА_1 в м. Ужгороді, яка належить ОСОБА_1 надано адресу: АДРЕСА_1 в м. Ужгород. Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» на його замовленням було виготовлено інвентаризаційну справу за №7717 від 20.02.2013 року. Рішенням ХІІ сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 24.05.2012 року за №521 «Про надання дозволів на укладення договорів сервітутного користування земельними ділянками» надано дозвіл на укладення короткострокового договору сервітутного користування земельною ділянкою площею 0,0009 га. для розміщення тимчасових споруд та для їх обслуговування по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді. На підставі вищезазначених документів 31.10.2012 року між ОСОБА_1 та Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради було укладено договір земельного сервітуту за №56 та підписано акт прийому-передачі земельної ділянки площею 0,0009 га. за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_1. Зазначає, що при проведені вказаного будівництва будь-яких прав та інтересів третіх осіб порушено не було, червоної лінії та комунікації під будівлею не має та не проходять (а.с.2-3).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2014 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю АДРЕСА_1 в м. Ужгороді Закарпатської області (а.с.25-26).
На вказане рішення заступник прокурора м. Ужгорода в інтересах держави, територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2014 року та ухвалити нове, яким у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, мотивуючи незаконністю та необґрунтованістю рішення суду, зокрема, зазначає, що не було з'ясовано факт правомірності будівництва та наявність будь-яких правовстановлюючих документів на здійснення будівельних робіт і документів на земельну ділянку, де проведено будівництво, крім того, рішення є таким, що зачіпає інтереси держави в частині розпорядження землями територіальної громади, без її залучення (а.с.30-33).
В судовому засіданні представник прокуратури підтримала апеляційну скаргу і просив задовольнити з підстав зазначених в ній.
Заслухавши суддю-доповідача, представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичну оцінку обставин справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303, ч.2, 3 ст.213 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості, з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що в силу вимог ст.376 ЦК України, об'єкт будівництва, на який позивач просить визнати право власності, є самочинним будівництвом та даних, які б заперечували факт права власності у ОСОБА_1 на вказану будівлю чи інших осіб, які б мали право на це майно чи претендували на це право - не встановлено, що згідно ч.3 ст.376 ЦК України дає можливість визнати право власності на самочинне збудоване нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво.
Проте, погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області №131 від 12.05.2010 року «Про надання вихідних даних на розміщення стаціонарних малих архітектурних форм» та погодженого головним архітектором міста проекту, ним було розпочато будівництво капітальної споруди (замість тимчасової будівлі) нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Листом Управління архітектури та містобудування підтверджується факт здійснення будівництва капітальної будівлі та зазначено, що спірний об'єкт не відповідає визначенню тимчасової споруди. Відповідно до листа комунального підприємства «Архітектурно-планувального бюро» Ужгородської міської ради за №28 від 16.01.2013 року будівлі АДРЕСА_1 в м. Ужгороді, яка належить ОСОБА_1 надано адресу: АДРЕСА_1 в м. Ужгород. Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород» на замовленням ОСОБА_1 було виготовлено інвентаризаційну справу за №7717 від 20.02.2013 року. Рішенням ХІІ сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 24.05.2012 року за №521 «Про надання дозволів на укладення договорів сервітутного користування земельними ділянками» надано дозвіл на укладення короткострокового договору сервітутного користування земельною ділянкою площею 0,0009 га. для розміщення тимчасових споруд та для їх обслуговування по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді. На підставі вищезазначених документів 31.10.2012 року між ОСОБА_1 та Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради було укладено договір земельного сервітуту за №56 та підписано акт прийому-передачі земельної ділянки площею 0,0009 га. за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_1.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В порушення цих вимог процесуального закону позивач не надав суду жодних належних доказів та не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ст.98 ЗК України сервітут це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) і воно не передбачає право на забудову фундаментальними будівлями ст.99 ЗК України.
Приєднаний до матеріалів справи договір земельного сервітуту №56 від 31.10.2012 року (а.с.10-11) не можна визнати фактом надання позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
Крім того, згідно п.2 ч.2 ст.402 ЦК України, договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Аналогічне положення закріплене ст.100 ЗК України та в ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень».
Таким чином, на підставі даного договору у ОСОБА_1 не виникло право користування земельною ділянкою.
Більше того, власник земельної ділянки - територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, яка є розпорядником земель, не була залучена у справу в якості відповідача.
Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення, вирішив спір про права і обов'язки Ужгородської міської ради без її залучення до справи в якості відповідача, а також відсутність факту надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано, з порушенням норм матеріального права, що в силу п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2014 року з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудовану будівлю АДРЕСА_1 в м. Ужгороді.
Керуючись ст.303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
р і ш и л а :
Апеляційну скаргу - задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2014 року, - скасувати, по справі ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на самочинне будівництво - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: