Справа № 22-537 від 2007 року Головуючий у 1 й інстанції - Уханенко С. А.
Категорія 14 Доповідач - Михайловська С. Ю.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року лютого 18 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого - Баранніка О.П.
Суддів - Михайловської С. Ю., Кіктенко Л.М.
При секретарі - Лещинській О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2005 року та на додаткове рішення того ж суду від 21 лютого 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у виконання зобов'язань за договором довічного утримання і за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності на квартиру і визнання заповіту недійсним в його частині, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права на спадщину, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Красногвардійського районного суду М. Дніпропетровська від 23 листопада 2005 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду М. Дніпропетровська від 21 лютого 2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 10.10.2001 року - відмовлено.
В своїх апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду від 23.11.2005 року та додаткове рішення від 21.02.2007 року, посилаючись на те, що висновки суду однобічні і грунтуються на поясненнях та ствердженнях ОСОБА_3, а її пояснення та доводи судом до уваги не прийняті.
Суд також невірно дав оцінку показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12
Суд оцінюючи докази сторін по справі підійшов до зазначених доказів не об'єктивно.
Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в позовних вимогах встановив, що 11.04.1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання. Згідно умов даного договору ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 зобов'язана повністю утримувати ОСОБА_2 , забезпечувати її харчування, одягом, доглядати її, надавати необхідну допомогу та право безкоштовного довічного користування квартирою. Сума матеріального забезпечення договору була оговорена сторонами у розмірі 15 000 000 крб.
Відповідно до договору, укладеного 13.06.1995 року між відділенням соціальної допомоги на дому та ОСОБА_2 , останній надавалася допомога два рази на тиждень з наданням наступних послуг: оформлення заявок на харчі, відвідування організацій, додаткова купівля продовольчих та промислових товарів, доставка продуктів з ринка, виклик лікаря, доставка ліків, прибирання квартири два рази на місяць, прання невеликих речей, приготування їжі, миття посуди. Дана допомога здійснювалася і під час дії договору довічного утримування.
17.11.1997 року між Дніпропетровським благодійним фондом „Врата милосердія" та ОСОБА_2 був укладений договір строком на 6 місяців, відповідно до якого фонд зобов'язувався надавати послуги згідно з узгодженим переліком.
З 20.10.1994 року по 30.05.1996 року ОСОБА_2 перебувала під патронажним обслуговуванням, яке було припинено у зв'язку з укладення ОСОБА_2 договору довічного утримання з ОСОБА_3, а з 17.11.1997 року патронажне обслуговування було відновлено.
З показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, вбачається, що ОСОБА_3 належним чином виконувала зобов'язання по договору довічного утримання. ОСОБА_2 скаржилась на те, що вона весь час знаходиться одна та бажає більшого за часом спілкування. Тоді, як перебування поряд з нею ОСОБА_3 тривалий час, не було обумовлено умовами договору.
Суд не прийняв до уваги доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 з причини неякісного виконання ОСОБА_3 своїх обов'язків, оскільки на вказаний час хвороби ОСОБА_2 , вона отримувала допомогу з двох вищезазначених джерел.
Суд також прийшов до висновку, що несплата комунальних послуг ОСОБА_3 не може бути підставою для розірвання договору довічного утримання, оскільки із зошиту відвідувань ОСОБА_2 працівником відділення соціальної допомоги на дому ОСОБА_13, вбачається, що як до так і після укладення договору ОСОБА_2 , через працівника соцслужби здійснювала оплату комунальних послуг, що свідчить про домовленість ОСОБА_2 з ОСОБА_3 про самостійну сплату комунальних послуг.
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що підстави для розірвання договору довічного утримання відсутні.
Суд встановив, що вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у виконанні обов'язків за договором довічного утримання не підлягають розгляду, оскільки ухвалою Красногвардійського районного суду М. Дніпропетровська від 22.12.1999 року провадження по даному спору було закрито, а ухвалою Верховного Суду України дана ухвала була скасована тільки в частині закриття справи щодо позовних вимог про розірвання договору довічного утримання.
1997 року ОСОБА_2 склала заповіт, в якому все своє майно заповідала ОСОБА_1.
року ОСОБА_2 померла. Після її смерті ОСОБА_1 звернулась до третьої державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Суд вказав, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту в частині заповідання квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, так як заповіт не містить положень про заповіт саме спірної квартири, а вказує на все майно, яке буде належати спадкодавцю на час її смерті. Враховуючи, що підстав до розірвання договору довічного утримання немає суд дійшов
висновку про відсутність підстав для включення цього майна у спадкову масу. З цих же підстав суд вважає не підлягаючими задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання права на спадщину за заповітом квартири АДРЕСА_1.
10.10.2001 року ОСОБА_3 за договором дарування подарувала спірну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 . Оскільки на час укладення договору дарування ОСОБА_3 була власником спірної квартири, тому мала право на її відчуження. З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним.
Оскільки на час розгляду справи ОСОБА_3 вже не була власником квартири АДРЕСА_1, тому суд дійшов висновку, що її позовні вимоги до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру та вселення її в квартиру не підлягають задоволенню.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія Судді вважає за необхідне апеляційні скарги відхилити, рішення суду, як основне та додаткове залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції правильно встановив вищезазначені обставини справи. Дав цим обставинам та доказам по справі належну правову оцінку і обгрунтовано, згідно з вимогами ст. . 425, 426, 428, 534 ЦК України ( в ред. 1963 року) ухвалив законні та обґрунтовані як основне так і додаткове рішення.
Доводи зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що висновки суду однобічні і ґрунтуються на поясненнях та ствердженнях ОСОБА_3, а її пояснення та доводи судом до уваги не прийняті, а також про те, що суд невірно дав оцінку показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12. і оцінюючи докази сторін по справі підійшов до зазначених висновків не об'єктивно, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують правильно постановлені рішення та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці, тоді як, згідно ст. . 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключним правом суда.
Таким чином рішення суду та додаткове рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права, тому підлягають залишенню без змін, а апеляційні скарги - відхиленню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія
суддів , -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Красногвардійського районного суду М. Дніпропетровська від 23 листопада 2005 року та на додаткове рішення того ж суду від 21 лютого 2007 року залишити без змін.
Ухвала чинна з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційного прядку протягом 2-х місяців.