Єдиний унікальний номер 251/9301/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3552/2014

Категорія Головуючий в 1 інстанції Старовецький В.І.

Доповідач Ларіна Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Зінов'євої А.Г.

суддів Ларіної Н.О., Канурної О.Д.

при секретарі Стефановій Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 березня 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Горлівська міська рада Донецької області про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією, відновлення проходу шляхом встановлення хвіртки, -

ВСТАНОВИВ:

В 2013 року позивачі звернулись з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Горлівська міська рада Донецької області про визнання дій незаконними та усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією.

В позові зазначено, що на підставі свідоцтва про право власності від 16 жовтня 2003 року та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 жовтня 2006 року позивачі разом із сином ОСОБА_4 є співвласниками ? кватири АДРЕСА_1. Позивачі зазначили, що квартира знаходиться в будинку на чотири хазяїна у будинку барачного типа 1929 року забудівлі, який розташований на землі, яка належить Горлівській міській раді. Прибудинкова територія не приватизована та використовується володільцями всіх чотирьох квартир зазначеного будинку для обслуговування вказаних квартир.

При цьому позивачами зазначено, що прибудинкова територія будинку АДРЕСА_1 огороджена забором зі всіх боків та з однієї сторони знаходиться вихід на АДРЕСА_1, з іншої сторони на санітарний проїзд.

В липні 2013 року відповідач свавільно, без домовленості з позивачами закрив прохід між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (убрав хвіртку), чим створив перешкоди у користуванні прибудинковою територією для позивачів (мешканців квартири АДРЕСА_1).

У зв'язку із чим позивачі звернулись до суду та просили зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією будинку АДРЕСА_1 та забезпечити без перепони виходити та входити на АДРЕСА_1, за його кошти відновити прохід шляхом встановлення хвіртки у паркані.

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 березня 2014 року позовні вимоги задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні прибудинковою територією будинку АДРЕСА_1, та забезпечити безперешкодний прохід на АДРЕСА_1, через прибудинкову територію, що розташована проти квартири АДРЕСА_2; зобов'язано ОСОБА_1 за власний рахунок знести самовільно побудований ним паркан, що розділяє прибудинкову територію з боку квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у сумі 114,70 грн.

Зазначене рішення оскаржив відповідач, в апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати, оскільки воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що позивачі як у позовній заяві, так і при розгляді справи просили суд зобов'язати не зносити паркан, а тільки встановити хвіртку у цьому паркані на рівні квартири АДРЕСА_1, в якій вони мешкають, однак, суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, зобов'язав відповідача повністю знести паркан.

Крім того, зазначає, що в оскаржуваному рішенні не вказано які саме перешкоди долали позивачі при користуванні належною їм квартирою.

На думку апелянта, підставою позову про усунення перешкод мають бути посилання позивача на належне йому права користування та розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Зазначає, що межі розподілу прибудинкової території не визначались та відповідна землевпорядна документація з цього приводу не складалась, посилання позивачів на те, що існував заведений порядок протягом п'ятдесяти років, згідно з яким до будинку потрапляли тільки одним шляхом, не є належним доказом. Вказує, що у рішенні суду зазначено, що прибудинкова територія належить Горлівській міській раді, тому саме цей орган має право вимагати знесення самовільно встановленого паркану, як власник земельної ділянки. Незважаючи на викладене, позивачі не звернулись до Горлівської міської ради з проханням вимагати від відповідача таких дій, сама Горлівська міська рада теж не вважає за потрібне вимагати знесення паркану, її представник у судове засідання не з'явився, заперечень або підтримки на позов не надав. Апелянт вважає, що позивачі обрали помилковий спосіб захисту своїх прав, зведенням паркану їх право в належному користуванні квартирою жодним чином не порушено, доказів такого порушення ними також не надано.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, постановити нове про задоволення позовних вимог.

Позивачі в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце слухання скарги повідомлялись належним чином - листами з повідомленням та телефонограмами №№ 12232,12237 від 28 квітня 2014 року, які зареєстровані у журналі телефонограм № 3 та 14 травня 2014 року № 6367, яка зареєстрована у журналі № 2 та 22 травня 2014 року № 6526, яка зареєстрована у журналі № 2, 22 квітня 2014 року надіслали клопотання про розгляд скарги за їх відсутністю у зв'язку із неможливістю прибуття до судового засідання, доказів щодо поважності причин відсутності суду не надали, тому на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України скаргу розглянуто за їх відсутністю.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце слухання скарги повідомлялись належним чином - листами з повідомленням від 17 квітня 2014 року та телефонограмами №№ 12234 від 28 квітня 2014 року, які зареєстровані у журналі телефонограм № 3 та 14 травня 2014 року № 6368, яка зареєстрована у журналі № 2 та 22 травня 2014 року № 6527, яка зареєстрована у журналі № 2, доказів щодо поважності причин відсутності суду не надали, тому на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України скаргу розглянуто за їх відсутністю.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Згідно п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що, відповідно до довідки СК «Коксохімік» та ксерокопій паспортів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 4, 5, 7).

Також, судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності від 16 жовтня 2003 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно позивачі є співвласниками нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2. Право власності на квартиру зареєстровано в КП «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 8-10).

Відповідно до довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Донецькій області, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 17).

З акту від 30 квітня 2013 року, судом першої інстанції встановлено, що комісією у складі - спеціаліста комунального відділу Калінінської адміністрації Горлівської міської ради Дьякової С.В, спеціаліста відділу архітектури та містобудування Кухар Є.Г., провела обстеження прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1, де в присутності позивачів та відповідача було встановлено, що відповідач самовільно встановив суцільну огорожу, якою позбавив виходу мешканців квартири АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Також з викопіювання з генерального плану м. Горлівки та плану земельної ділянки будинку, в якому знаходяться квартири позивачів та відповідача, судом встановлено, що вихід з прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 встановлено на АДРЕСА_1, з іншого боку вказаного будинку - санпроїзд (а.с. 11, 58, 67).

Відповідно до фотознімків прибудинкової території і будинку АДРЕСА_1 зафіксовано встановлену суцільну огорожу (а.с. 59).

Судом першої інстанції також встановлено і це не заперечують сторони, що позивачі мешкають в належній їм квартирі АДРЕСА_1, а відповідач мешкає в належній йому квартирі АДРЕСА_2. В липні 2013 року відповідач без згоди позивачів на прибудинковій території будинку між квартирами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 встановив суцільну огорожу.

Судом першої інстанції було враховано, що як під час подання позову так і перед початком розгляду справи у судовому засіданні, як від позивачів так і від сторони відповідача не надходили клопотання про призначення відповідної експертизи з метою визначення можливості встановлення порядку користування вказаною прибудинковою територією (земельною ділянкою) за адресою АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 самочинно, в порушення діючого законодавства, встановив суцільну огорожу, впритул до зовнішньої стіни будинку, в якому знаходиться квартира позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, чим порушив права власності останніх, які позбавлені можливості вільного доступу для користування квартирою, в якій вони мешкають. При цьому, суд першої інстанції вирішив, що в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача відновлення за власні кошти зі сторони квартири АДРЕСА_1 проходу шляхом встановлення хвіртки в огорожі - напроти квартири АДРЕСА_2, слід відмовити, оскільки судом встановлено, що дії відповідача по встановленню суцільної огорожі на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 не є законними. Позивачами часткова відмова в задоволенні позову не оскаржена.

З зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, оскільки він не відповідає положенням закону, встановленим обставинам у справі та заявленим вимогам.

Відповідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Формулюючи позовні вимоги позивачі просили зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією будинку АДРЕСА_1 та забезпечити без перепони виходити та входити на АДРЕСА_1, тобто за кошти відповідача відновити прохід шляхом встановлення хвіртки у паркані.

Задовольняючи позовні вимоги та зобов'язуючи відповідача усунути перешкоди у користуванні при будинковою територією позивачів із забезпеченням їх безперешкодного проходу на АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованого ним паркану, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачі, звертаючись до суду, не просили про знесення паркану, лише про встановлення хвіртки.

З зазначених підстав рішення підлягає скасуванню, виходячи також із наступного.

Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні прибудинковою територією та забезпеченням виходу через квартиру відповідача шляхом встановлення хвіртки, позивачі обґрунтовували свої позовні вимоги положеннями ст. 391, 376 ч. 1 ЦК України, ст. 42 ЗК України.

Так відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

За вимогами ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Статтею 42 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкової території, визначається співвласниками.

З пояснень представника відповідача та матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки перед їх квартирами сторонам не виділялись у користування та на теперішній час не приватизовані за відсутністю дозволів їх як сусідів.

Крім того апеляційним судом з пояснень представника відповідача встановлено, що квартира АДРЕСА_2 відповідача також приватизована та є співвласністю ОСОБА_1 та його родини.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності із положеннями ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.ст.10, 11, 59, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень; суд розглядає цивільні справи в межах вимог, заявлених сторонами і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищевикладеного, в задоволенні позову про усунення перешкод шляхом встановлення хвіртки слід відмовити, оскільки хоча квартири позивачів та відповідача, які відносяться до багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 - приватизовані та актом від 30 травня 2013 року встановлено наявність самовільної огорожі, яка не надає виходу на АДРЕСА_1 позивачам, але сторонами не надано доказів про виділ земельної ділянки у користування будь якій стороні, чи приватизації ними прибудинкових території перед своїми квартирами.

Таким чином, неможливим є усунення перешкод у користуванні будинком позивачами шляхом встановлення хвіртки у огорожі, яка збудована відповідачем на земельній ділянці, що не була передана у користування чи власність сторонам по справі. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 3,4, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 березня 2014 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Горлівська міська рада Донецької області про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді: