10.3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 червня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/3066/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Ушакова Т.С. .

при секретарі судового засідання: Разіній Н.В.,

за участю:

представника позивача: не з'явився,

представника відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Макс» про стягнення адміністратино-господарських санкцій у розмірі 35276,36 грн. та пені в розмірі 39296,76 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до змісту статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» підприємства (об'єднання), установи і організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбачений статтею 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичної особі, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Позивач зазначає, що у порушення ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на ТОВ «Еверест-Макс» у 2012 році не працювали інваліди, але середньооблікова кількість інвалідів повинна була складати не менше ніж 2 інваліди. Таким чином, на підприємстві за 1 робоче місце, яке повинно бути призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач до 16 квітня 2013 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-гоподарські санкції на користь Державного бюджету у розмірі 35 276,36 грн. за період з 01.01.2012 по 31.12.2012. У зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій відповідачу було нараховано пеню в розмірі 4020,40 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, до початку розгляду справи надав до суду заяву про підтримання заявлених позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, до початку розгляду справи надав відзив на адміністративний позов, в якому просить розглянути справу у відсутності повноважного представника та зазначає наступне.

03.01.2012 р. на підприємстві видано наказ №2 «Про створення робочих місць для інвалідів в необхідній кількості та працевлаштуванні». Піпдприємством самостійно було працевлаштовано усіх інвалідів в потрібній кількості. Акт перевірки, на який посилається позивач, був складений з неточністю, не були вказані інваліди, які працювали на підприємстві у 2012 році, а було зроблено запис про робітка, який був працевлаштований на підприємство тільки 11.07.2013 року та має 3 групу інвалідності.

У 2012 році на підприємстві працювало 55 осіб, із них 3 - інваліди.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест-Макс», код ЄДРПОУ 34165036, є юридичною особою.

Згідно з положенням ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності. Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положення, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Тобто, при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати кількість лише тих робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч. 4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно статті 16 Закону України "Про охорону праці", підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я ( ст. 5 Закону України "Про охорону праці").

Пунктом 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, визначено що міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, складають та корегують індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, і контролюють ефективність її виконання.

Відповідно до Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 757, індивідуальна програма реабілітації інваліда (далі - індивідуальна програма) - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда. Індивідуальна програма для повнолітніх інвалідів розробляється медико-соціальною експертною комісією.

Пунктом 11 вищевказаного Положення індивідуальна програма готується у двох примірниках, які підписуються головою МСЕК або ЛКК та завіряються її печаткою. Перший примірник індивідуальної програми видається інваліду чи законному представнику дитини-інваліда, а другий примірник залишається у МСЕК або ЛКК. МСЕК або ЛКК надсилає засвідчені в установленому порядку копії індивідуальної програми лікувально-профілактичному закладу, органу праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання інваліда чи дитини-інваліда, а у разі потреби - реабілітаційній установі, учасникам реабілітаційного процесу та навчальним закладам.

Чинне законодавство України пов'язує виконання підприємствами, організаціями положень Закону стосовно забезпечення працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.

Законом на підприємства не покладений обов'язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Закон зобов'язує підприємства забезпечити працевлаштування інваліда шляхом створення робочих місць для інвалідів, з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Судом встановлено, що відповідно до наказу №2 від 03.01.2012 «Про нормати робочих місць для працевлаштування інвалідів» на підприємстві було встановлено норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.25).

Як вбачається з довідки, наданої відповідачем до суду, на підприємстві в 2012 році працювали наступні особи:

-ОСОБА_1, праціює з 27.06.2011 по теперішній час, мала інвалідність 3 групи з 06.04.2011 по 14.04.2012.

- ОСОБА_2, працював з 22.06.2011 по 03.05.2012, інвалідність з дитинства на безстроковий термін.

- ОСОБА_3, процював з 01.06.2011 по 15.10.2012, мав інвалідність з 12.07.2012.

Вищезазначені обставини підтверджуються довідками МСЕК, виписками з наказів (а.с., 25-32, 56-62).

Окрім того, як вбачається зі звіту, наданого відповідачем до УПФУ в м.Краснодоні та Краснодонському районіі за травень 2012 року, кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність складала 2 особи, відповідно до звіту за серпень 2012 року, кільскість інвалідів складала 1 особу.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність.

Враховуючи те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів було виконано відповідачем, суд вважає позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено, що постанову у повному обсязі буде виготовлено та підписано 01 липня 2014 року.

На підставі викладеного, ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Макс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 35 276,36 грн. та пені в розмірі 39 296,76 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 01 липня 2014 року.

Суддя Т.С. Ушаков