Україна
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 червня 2014 р. Справа №805/6906/14
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бойка М.І.,
секретаря судового засідання Яценка І.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: Вакарчука К.А.,
від відповідача: Кулініча О.О., Міщенка М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Комсомольське Рудоуправління» про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2013 році в розмірі 1 000 951,40 грн. та пені в розмірі 14 413,92 грн.,-
В С Т А Н О В И В:
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Комсомольське Рудоуправління» (далі - відповідач) про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 1 015 365,32 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідачем порушено ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме у відповідача у 2013 році замість 91 інваліда працювало 71. Таким чином, за 20 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайняті інвалідами, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Державного бюджету у розмірі 1 000 951,40 грн. У зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня у розмірі 14 413,92 грн. Загальна сума заборгованості відповідача складає 1 015 365,32 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Надав письмові заперечення з яких вбачається, що на протязі 2013 року відповідач звертався до Старобешівського районного центру занятості, Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської райдержадміністрації з відповідними звітами та листами щодо надання інформації про кількість інвалідів, які знаходяться на обліку задля їх подальшого працевлаштування на підприємстві відповідача.
Крім того, відповідачем щомісячно з січня 2013 по грудень 2013 року надавалися до Державної служби зайнятості звіти (форми № З-ПН) про наявність вакансій інвалідів на підприємстві відповідача.
Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку про визнання позову не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 7 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ), законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 Закону №875-ХІІ, встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
За змістом ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 18 вищевказаного Закону, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» від 10.02.2007 №42, щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду, звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.
Як вбачається із звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма № 10-ПІ), який підписано відповідачем особисто, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2013 році складала 2268 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до цих вимог 91, кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 71 особа, фонд оплати праці штатних працівників - 113507,9 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 50048 грн. (а.с.8). Згідно розрахунку, наданого позивачем, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2013 році становить 1 000 951,40 грн. (а.с.6).
Сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений ст. 20 Закону №875-ХII строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) сплачена не була, у зв'язку з чим відповідачу була нарахована пеня за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій відповідно до ст. 20 цього Закону і п. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70 «Про реалізацію ст.ст. 19 і 20 Закону») з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення.
Згідно наданого позивачем розрахунку сума пені, яку має сплатити відповідач, становить 14 413,92 грн. (а.с.7). Загальна сума заборгованості відповідача, яка підлягає стягненню в судовому порядку, становить 1 015 365,32 грн.
Водночас, про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості, направляючи звітність у формі №3-ПН згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420.
Так, судом встановлено, що з метою виконання вимог законодавства в частині працевлаштування інвалідів на протязі 2013 року відповідач звертався до Старобешівського районного центру занятості, Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської райдержадміністрації з відповідними звітами та листами, які містяться у матеріалах справи щодо надання інформації про кількість інвалідів, які знаходяться на обліку задля їх подальшого працевлаштування на підприємстві відповідача.
Крім того, судом встановлено, що відповідачем щомісячно з січня 2013 по грудень 2013 року надавалися до Державної служби зайнятості звіти (форми № З-ПН) про наявність вакансій вакансій інвалідів на підприємстві відповідача.
До того ж, в продовж 2013 року відповідач з власної ініціативи розміщував у засобах масової інформації (в місцевих газетах та на телебаченні) рекламу із запрошенням про працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача та приймав участь у загальнообласному ярмарку вакансій.
Відповідно до ст. 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.
Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМ України від 31 січня 2007 року № 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З матеріалів справи вбачається що відповідачем вжиті усі необхідні заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, інформація про наявність вакансій до центру зайнятості, управління праці та соціального захисту населення, відділення Фонду надана в повному обсязі, виділені робочі місця та є бажання товариства працевлаштувати інвалідів.
Відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись на підприємстві відповідача, не є підставою для застосування до нього фінансово - господарських санкцій.
Крім зазначеного, суд враховує наступне.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в розумінні ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для інвалідів.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позовна заява Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Комсомольське Рудоуправління» про стягнення сум адміністративно-господарських санкцій не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Комсомольське Рудоуправління» про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2013 році в розмірі 1 000 951,40 грн. та пені в розмірі 14 413,92 грн. - відмовити.
Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті, проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 23 червня 2014 року у присутності представників сторін.
Постанова виготовлена в повному обсязі 01 липня 2014 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Бойко М.І.