Єдиний унікальний номер 230/15016/13-ц Номер провадження 22-ц/775/5008/2014
Головуючий в 1 інстанції Мелещенко Л.В.
Доповідач: Бугрим Л.М. Категорія 57
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Бугрим Л.М.
суддів Халаджи О.В. Космачевської Т.В..
при секретарі Лавицькому Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 30 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінвнс» про захист прав споживачів, визнання договору недійним та стягнення коштів.
Заочним рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 30 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів - відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з того , що укладений договір фінансового лізингу не порушує законних прав та інтересів позивача як споживача. Підписавши договір фінансового лізингу позивач взяв на себе обов'язки , однак їх не виконував . а тому у нього не виникло право на отримання автомашнии . Сплачена ним сума у розмірі 7500 грн. не підлягає поверненню ,оскільки є комісією за організацію та оформлення договору . Позивач не надав суду доказів з приводу введення його в оману , а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій ставиться питання про скасування судового рішення та постановлення нового рішення , яким слід задовольнити його позовні вимоги . В обгрунтування доводів апеляційної скарги він посилався на те., що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону. Судом не було враховано , що під час попередніх переговорів представником відповідача його введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору йому стало зрозуміло, що сплачені ним кошти не повернуть, та можливості розірвати договору також не має, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання договору з його ініціативи, як лізингоодержувачу, що є порушенням його прав як споживача. Відповідач безпідставно набув грошові кошти в сумі 7500 грн., які належать йому , а тому повинен їх повернути .
В судове засідання ОСОБА_1 та представник товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» не з'явились , про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином .
Заслухавши доповідь судді , дослідивши матеріали цивільної справи, та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав .
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідності до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції було встановлено ,що 18 жовтня 2013 року між ТОВ ««Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_1 укладений договір фінансового лізингу №008882. Предметом фінансового лізингу є придбання позивачем автомашини « ВАЗ 2190 Гранта 1,6 МТ.»
18 жовтня 2013 року позивач на виконання договору сплатив відповідачу кошти у сумі 7 500,00 грн. (а.с. 16).
Також судом встановлено та підтверджено позивачем, що після вказаного платежу позивач припинив виконувати умови укладеного договору, обраний товар у володіння та користування позивачу переданий не був.
04.11.2013 року позивач надіслав відповідачу заяву про повернення коштів у сумі 7 500,00 грн., яка отримана відповідачем 06.11.2013 року (а.с. 15,17).
Між тим , укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови, за яких такий товар може бути одержаний (у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), а тому такий правочин не містить ознак пірамідальної схеми та не є агресивним ..Взаємні права та обов'язки сторін детально визначені у підписаному сторонами договорі фінансового лізингу № 008882 від 18 жовтня 2013 року, в якому позивач особисто підписав кожну сторінку договору.Зміст оспорюваного договору також свідчить про те, що при підписанні договору позивач отримав вичерпну інформацію про умови фінансового лізингу, у тому числі про всі без виключення платежі.
Підписавши договір фінансового лізингу, позивач ОСОБА_1 погодився з усіма умовами даного договору і прийняв на себе зобов'язання щодо його виконання. При укладенні договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало жодних умов, які б примусили позивача прийняти їх на вкрай невигідних умовах.
Між сторонами було укладено договор фінансового непрямого лізингу, тобто відповідач, який за спірним договором є лізингодавцем, зобов'язаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов позивачем, лізингоодержувачем та передати його у користування.
Встановивши зазначені обставни , суд першої інстанції прийшов до висновку про те,, що посилання позивача на нікчемність укладеного правочину через його невідповідність Закону України «Про захист прав споживачів» є необгрунтованим.
Згідно п. 10.11 договору фінансового лізингу № 008882 від 18 жовтня 2013 року у випадку розірвання даного договору лізінгоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.
Виходячи з наведених положень договору сплачена позивачем сума у розмірі 7 500,00 грн. як комісія за організацію та оформлення договору лізингу не підлягає поверненню.
Такий висновок суду є правильним , відповідає умовам договору і доводи апелянта про , що йому були незрозумілими умови укладеного договору є непереконливими.
Зокрема , як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 при укладенні договору він проявив особову недбалість при ознайомлені з ним, оскільки посилався на те, що з договором фінансового лізингу ознайомився уважно лише після його підписання та внесення на рахунок відповідача комісії у сумі 7 500 грн . Уважно ознайомившись з умовами договору він зрозумів , що сплачені грошові кошти у сумі 7500 грн як комісія поверненню не підлягають , а для отримання автомашини слід сплатити 50 % відсотків її вартості, що складає суму 37500 грн.
Аналізуючи умови договору фінансового лізингу , суд першої інстанції правильно зазначив про те, що умови договору чітко прописані , в ньому достатньо повно регламентовано механізм набуття права на автомашину. Оскільки позивачем умови договору в частині його дій не були виконані , то у нього і не виникає права на отримання автомашини, оскільки ним була сплачена лише комісія. Не знайшло свого підтвердження посилання апелянта на те, що спеціалістом відповідача йому було роз'яснено можливість отримати автомашину при сплаті 10% від її вартості , що становить суму 7500 грн , оскільки вказана сума є комісією,. а не внеском в рахунок сплати вартості автомобіля
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те. що позов не доведений . а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Є непереконливими посилання апелянта на порушення відповідачем при укладенні договору положень ст.18 ч.2, ч.3 п.2 Закону України « Про захист прав споживачів « , оскільки на його думку умови договору для нього є неприйнятними та такими . що порушують його права як споживача внаслідок порушень балансу прав та обов'язків сторін. Таких доказів суду позивач не надав . У суду були відсутні підстави вважати укладений договір недійсним та стягувати сплачену суму комісії на користь позивача.
Посилання апелянта про те. що договір не містить підстав для його розірвання . а тому він є недійсним також не може бути взято до уваги . оскільки підстави розірвання договору передбачені нормами ЦК України.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 1 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Виходячи з наведеного , апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи , наданим доказам дана правильна оцінка та спі вирішено у відповідності з вимогами закону.
Інші доводи скарги висновків суджу не спростовують.
Рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону і підстав для його скасування не вбачається.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.
У відповідності з положенням ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального закону
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 30 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.
Судді :