Єдиний унікальний номер 267/876/14-ц Номер провадження 22-ц/775/5323/2014
Головуючий в 1 інстанції - ПомагаєвА.В.
Доповідач: Принцевська В.П.
Категорія 26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 червня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Принцевської В.П.
суддів: Янчук Т.О., Лісового О.О.
при секретарі Руденко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м.Макіївки на рішення Гірницького районного суду м.Макіївки Донецької області від 23 травня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м.Макіївки про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Гірницького районного суду м.Макіївки Донецької області від 23 травня 2014 року частково задоволено позов. З даним рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд першої інстанції не повно з»ясував обставини справи та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального та матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні представник апелянта повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач до суду не з»явився, повідомлений про час і місце судового засідання телефонограмою № 1066, яка зарпеєстрована в журналі телефонограм № 1.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу з наступних підстав.
Приписами ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 28.12.2000 р. по 10.01.2006 р. працював у «Шахтопрохідницькому будівельному управлінні №3» Державного підприємства «Трест Донецькшахтопрохідка» що підтверджується копією трудової книжки.
Як вбачається з акту про нещасний випадок №3 від 06.07.2004 року підприємством проведено розслідування нещасного випадку і встановлено, що причиною нещасного випадку є порушення позивачем Інструкції з охорони праці для прохідника.
За результатами проходження медико-соціальної експертизи щодо наявності втрати професійної працездатності за підсумками первинного обстеження МСЕК відповідно до первинного висновку МСЕК (Довідка серії ДСШ-04 №044011 від 16.11.2004 року) позивачу встановлено 20 % стійкої втрати працездатності.
Приписами ст. 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992р. № 2694-Х1І визначено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV). який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку згідно статті 21 Закону надати соціальні послуги і провести виплати, передбачені цією нормою права, зокрема своєчасно та в повному розмірі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому: е) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Згідно зі ст. 6 Закону суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової втрати відповідно до статті 1 Закону було одним із засобів захисту особистих немайнових прав працівника. Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди застрахованим, як це було передбачено підпунктом 1 частини першої статті 21, частиною третьою статті 28 Закону, покладався на установи Фонду.
Частиною 3 ст. 34 цього Закону передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Разом з тим, рішенням від 27.01.2004р. № 1-рп/2004 (п. 4.1) Конституційний Суд України роз'яснив про обов'язок відшкодування Фондом моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, 5, 6, 13, 21 та частини третьої статі 28 цього Закону.
Пунктом 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005р. № 3235-ІУ та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006р. № 489-У зупинено дію абзацу 4 ст. 1, підпункту «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. З ст. 28 та ч. З ст. 34 Закону України від 23.09.1999р. № 1105-ХІУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-ХІУ, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23.02.2007р. № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загально обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 717-У), що набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключено ч.З ст. 34 Закону № 1105-ХІУ, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Отже, з цього часу застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції цього Закону України.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до положень ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної сили, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Таким чином, якщо стійку втрату працездатності у зв'язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням вперше встановлено у період із 1 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року, тобто з дня набрання чинності Законом України «Про загально обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про держав ний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Законом України № 717-У, потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди саме з Фонду.
А з 1 січня 2006 року потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України та ст. 237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Пунктом 3 Розділу XI «Прикінцеві положення» Закону № 1105-ХІУ було установлено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 рок (пункт був доповнений Законом № 107-УІ).
Разом з тим, дану зміну визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду № Ю-ри/2008 від 22.05.2008р.
Отже, у період з 01.01.2008 року до 22.05.2008р. Фонд не був зобов'язаний здійснювати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. А, відповідно, з 22.05.2008р. повинен відшкодовувати моральну шкоду на загальних підставах, зокрема, щодо потерпілих, право на відшкодування моральної шкоди яких виникло з 1 квітня 2001 року до 1 січня 2006 року.
Суд першої інстанції правильно керувався вимогами статей 21, 28, 34 Закону № 1105-ХІУ в їх сукупності, якими передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати компенсації за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком медико- соціальної експертної комісії (далі - МСЕК).
Враховуючи те, що факт часткової втрати працездатності позивача встановлений довідкою МСЕК від 16.11.2004 р., суд дійшов правильного висновку щодо наявністю у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, з виконавчої дирекції Фонду.
Визначення моральної шкоди міститься у положеннях ст. 23 ЦК України, у якій зазначено, що моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд правильно прийняв до уваги безспірні обставини: факт отримання позивачем травми на виробництві, яка призвела до втрати професійної працездатності, необхідність лікування. Судом правильно встановлено, що втрата працездатності зумовила порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, що негативно відбилося на його фізичному та психічному стані, змусило змінити спосіб життя і таким чином, позивачу завдана моральна шкода.
Встановлюючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд правильно врахував конкретні обставини, характер і ступінь моральних страждань позивача, а також його вину в нещасному випадку, який стався 03.07.2004 р. внаслідок порушення ОСОБА_1 правил техніки безпеки, що підтверджується Актом №3 від 06.07.2004 р. про нещасний випадок. При цьому, суд дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позову.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м.Макіївки відхилити.
Рішення Гірницького районного суду м.Макіївки Донецької області від 23 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: