Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду від 4 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,

в с т а н о в и л а :

27 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 30 952 грн. неустойки за прострочення сплати аліментів.

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 4 квітня 2014 року позов задоволено. З відповідача на користь позивача за період з 23 лютого 2012 по 5 лютого 2014 року стягнено 30 952 грн. неустойки за прострочення сплати аліментів.

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Рівненського міського суду від 22 травня 2014 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення від 4 квітня 2014 року залишено без задоволення.

В поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що 22 травня 2014 року він погасив усю заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується квитанцією від 22 травня 2014 року. На даний час він є безробітним, має мінливий та нерегулярний дохід.

Проте місцевий суд цих обставин не врахував, розміру неустойки йому не зменшив.

Покликаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про суті позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 ст. 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Статтею 196 СК України передбачено, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Оскільки аліменти призначаються та виплачуються щомісяця, то неустойка (пеня) від суми несплачених аліментів нараховується не на загальну суму заборгованості, з чого помилково виходили позивач та суд першої інстанції, а базою для її нарахування є сума чергового несплаченого місячного платежу. При цьому її нарахування не обмежується тим місяцем, коли мали бути сплачені аліменти, а здійснюється за кожен день прострочення по кожному місячному платежу окремо до повного погашення заборгованості.

Верховний Суд України у своїй постанові від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81цс13 роз'яснив, що оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Таким чином, ухвалюючи судове рішення у даній справі, місцевий суд неправильно застосував положення ст. 196 СК України, та, як і позивач, дав їй невірне тлумачення, яке не відповідає дійсному змісту цієї правової норми і практиці її застосування судами.

Тому рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позову. При цьому колегія суддів виходить з такого.

З виконавчого листа, виданого Рівненським міським судом 9 серпня 2012 року, вбачається, що рішенням Рівненського міського суду від 24 квітня 2012 року з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2, починаючи з 23 лютого 2012 року, на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнено щомісячні аліменти у сумі 400 грн. (а. с. 3).

З розрахунку заборгованості за аліментами, зробленого державним виконавцем Відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції, видно, що розмір аліментної заборгованості ОСОБА_1 за період з 23 лютого 2012 по 5 лютого 2014 року складає 7200 грн. (а. с. 4). Зазначене свідчить про невиконання відповідачем своїх обов'язків з утримання дитини, передбачених ст. 180 СК України та рішенням Рівненського міського суду від 24 квітня 2012 року.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.

Проте таких обставин у даній справі не встановлено.

Своєї вини у несплаті аліментів відповідач не заперечив і будь-яких доказів на своє виправдання суду не надав.

Як було зазначено вище, згідно з частиною 1 статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Зважаючи на те, що аліменти на користь позивачки судом були присуджені з кінця лютого 2012 року, нарахування неустойки відповідачу слід проводити починаючи з квітня 2012 по січень 2014 року. Базою для її нарахування є сума чергового несплаченого місячного платежу. Тому загальна сума неустойки за вказаний період буде становити 2440 грн. (розрахунок додається).

За загальним правилом, право на стягнення неустойки (пені) в особи виникає у зв'язку із юридичним фактом порушення нею обов'язку зі сплати аліментів на утримання дитини. При цьому, виконання такого обов'язку з порушенням строків сплати та наступне погашення заборгованості не звільняє особу від відповідальності у вигляді сплати неустойки (пені) за прострочення виконання обов'язку зі сплати аліментів.

З урахуванням викладеного рішення місцевого суду не у повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає частковому скасуванню.

На підставі наведеного та керуючись ст. 196 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 4 квітня 2014 року частково скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів задовольнити частково в сумі 2440 грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2440 (дві тисячі чотириста сорок) грн. неустойки за прострочення сплати аліментів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення місцевого суду в решті залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: