АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
____________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аплекс» на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014р. про задоволення клопотання Акціонерного товариства «ТиссенКрупп Енергосталь» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Окружного суду м. Торунь Республіки Польща, VI колегії по господарським справам, від 7 липня 2010р. по справі за позовом Акціонерного товариства «ТиссенКрупп Енергосталь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аплекс» про стягнення заборгованості,
встановила:
у грудні 2013р. юридична особа за законодавством Республіки Польща АТ «ТиссенКрупп Енергосталь» звернулася до суду із клопотанням про примусове виконання на території України рішення окружного суду м. Торунь, Республіки Польща, VI колегії по господарським справам, про стягнення з ТОВ «Аплекс» 55 299,57 євро та 11 258,42 польських злотих у національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
Мотивуючи вимоги, заявник зазначав, що 9 грудня 2010р. вступило в силу рішення іноземного суду, а саме платіжний наказ в наказному провадженні, виданий Окружним судом у м. Торунь, VI колегії по господарським справам, про вищезазначене стягнення, яке підлягає виконанню на території України.
Заявник стверджував, що боржник приймав участь у розгляді справи, так як йому були вручені судові документи про прийняття судового наказу, на яке боржником заперечення направлені не були. Проте, боржником судовий наказ не виконаний у добровільному порядку.
Ухвалою суду від 14 лютого 2014р. клопотання задоволено.
У поданій апеляційній скарзі ТОВ «Аплекс» просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання.
Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права та не з'ясування всіх обставин справи, оскільки боржник не був повідомлений про розгляд справи судом та не брав участі у судовому розгляді.
Також апелянт стверджує, що стягувачем пропущений строк звернення судового рішення до виконання, так як судовий наказ набув юридичної сили 3 листопада 2010р., а стягувач звернувся до суду із клопотанням 9 грудня 2013р., тобто з пропуском трирічного строку звернення судового рішення до виконання.
Апелянт, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної
№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/4819/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Горкава В.Ю.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
скарги (с.с.122, 131, 142), у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, тому колегія суддів відповідно до положень ст. 305 ЦПК України провела судовий розгляд у його
- 2 -
відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника заявника, який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що платіжним наказом в наказному провадженні Окружного суду у м. Торунь, Республіки Польща, VI колегії по господарським справам, 7 липня 2010р. зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Аплекс» з м. Києва, Україна, заплатити Акціонерному товариству «ТиссенКрупп Енергосталь» з м. Торунь 55 299,57 євро з законними процентами, нарахованими від 3 серпня 2008р. до дня оплати, та 11 258,42 польських злотих, як відшкодування витрат судового процесу.
9 грудня 2010р. судом здійснено виконавчий напис на платіжному наказі, а постановою Окружного суду в м. Торунь, VI відділ економічний, від 7 лютого 2011р. надано платіжному наказу у наказному провадженні, складеному 7 липня 2010р., дозволу виконання, тому що наказ набув юридичної сили 3 листопада 2010р., перетворюючись у виконавчий документ після надання йому виконавчого напису.
Згідно наданим суду документам боржнику Печерським районним судом м. Києва 20 жовтня 2010р. вручені позовна заява з додатками, наказ сплати із роз'ясненням про заперечення, роз'яснення стороні про встановлення уповноваженої особи.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не має.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
За змістом частини другої статті 10 ЦК України та статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Згідно ст. 81 зазначеного закону в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Статтею 82 закону визначено, що у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання Сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця Сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що інша Сторона не була повідомлена про процес.
Згідно зі статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (яка застосовується до даних правовідносин і за участю даних сторін відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України № 6-39цс14), у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що вона не була повідомлена про процес.
Правовідносини сторін також регулюються Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах,
- 3 -
укладеним 24 травня 1993р., який набрав чинності 14 серпня 1994р., стаття 52 якого передбачає, що визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. При розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 50 і 51.
Відповідно до ст. 50 Договору рішення, зазначені в статті 49, підлягають визнанню і виконанню на території іншої Договірної Сторони, зокрема, якщо сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а у випадку обмеженої процесуальної здатності - належного представництва, а зокрема, сторона, яка не прийняла участі в розгляді справи, отримала виклик в судове засідання своєчасно і належним чином.
За таких обставин, боржник був зобов'язаний надати докази, які б підтвердили, що він не був належним чином повідомленим про видачу судом платіжного наказу і був позбавлений можливості надати свої заперечення суду.
Проте, таких доказів суду боржником надано не було, а надані заявником документи свідчать про те, що боржнику був вручений платіжний наказ, позовна заява та роз'яснення можливості надати свої заперечення проти видачі судового наказу, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні клопотання із зазначених вище обставин, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Разом з тим, зробивши висновок, що платіжний наказ набув законної сили 9 грудня 2010р. і заявником були дотримані вимоги законодавства стосовно строку звернення до суду із даним клопотанням, суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив надані документи.
У постанові Окружного суду м. Торунь від 7 лютого 2011р. зазначено, що платіжний наказ набув юридичної сили 3 листопада 2010р., а 9 грудня 2010р. вчинено виконавчий напис для виконання платіжного наказу. (с.с.9)
Частиною 5 статті 52 Договору передбачено, що розглядаючи справу про визнання і виконання рішення, суд може зажадати від сторін пояснень. Цей суд може також звернутися
до суду, який виніс рішення, відносно представлення додаткових пояснень.
Проте, суд першої інстанції даною можливістю не скористався, не витребував довідку суду стосовно дати набрання законної сили платіжним наказом.
Вказані обставини також підтверджені довідкою Окружного суду у м. Торунь, VI господарський відділ, від 25 квітня 2014р., про те, що платіжний наказ у наказаному провадженні від 7 липня 2010р. у справі за позовом ТиссеКрупп Енергосталь проти ТОВ «Аплекс», набув юридичної сили 3 листопада 2010р., 9 грудня 2010р. Окружним судом у м. Торунь за законом був виданий виконавчий напис, а постановою від 7 лютого 2011р. вищезазначений суд видав виконавчий лист стягувачу (с.с.133).
За таких обставин, суд першої інстанції не мав правових підстав вважати, що процесуальні документи, які приймав суд для виконання платіжного наказу, свідчать про те, що наказ не набрав законної сили до прийняття даних документів.
Згідно ст. 391 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили.
Статтею 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання Сторони, проти якої воно направлене, якщо закінчився трирічний термін давності подання рішення щодо примусового виконання.
Аналогічна норма містить і у статті 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до статті 396 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо пропущено встановлений міжнародними договорами та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні.
Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правовідно-
- 5 -
сини у цивільних і кримінальних справах не передбачені конкретні підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, проте, у статті 52 Договору зазначено, що для визнання і виконання рішення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішення.
Оскільки платіжний наказ Окружного суду м. Торунь, Республіки Польща, яке просить примусово виконати на території України заявник, набрало законної сили 3 листопада 2010р., строк пред'явлення його до примусового виконання закінчився 3 листопада 2013р., однак, заявник звернувся до суду із клопотанням 9 грудня 2013р., тобто з пропущення трьохрічного терміну.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що клопотання задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції не повно встановлені обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому ухвала суду підлягає скасуванню, а колегія суддів постановляє нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання.
Керуючись ст.ст.303, 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аплекс» задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014р. скасувати, постановити нову ухвалу, якою клопотання Акціонерного товариства «ТиссенКрупп Енергосталь» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Окружного суду м. Торунь Республіки Польща, VI колегії по господарським справам, від 7 липня 2010р. по справі за позовом Акціонерного товариства «ТиссенКрупп Енергосталь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аплекс» про стягнення заборгованості залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: