ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2014 року Справа № 904/388/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М.
за участю повноважних представників: позивача -
відповідача - Стригунової Г.І.
розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "Ремжелдортранс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 травня 2014 року у справі за позовом ТзОВ "Ремжелдортранс" до ТзОВ "Медпром" про визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 08.07.2013 року, укладеного між сторонами у справі, а також просив суд визнати за ним право власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 5590,1 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, зважаючи на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення ним спірного договору, обов'язковість якого встановлена ст.657 Цивільного кодексу України, посилаючись на ч.2 ст.220, ч.3 ст.334 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року (суддя Рудь І.А.) позов задоволений. Визнано дійсним договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 08.07.2013 року, укладений між сторонами у справі. Визнано за позивачем право власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 5590,1 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 травня 2014 року рішення суду скасоване. В позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, скаржник просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 8 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медпром" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу комплексу не житлових будівель, за умовами якого продавець зобов'язався передати, а покупець - прийняти у власність і оплатити комплекс не житлових будівель загальною площею 5 590,1 м. кв., призначений для здійснення підприємницької діяльності з виробництва та ремонту залізничних локомотивів і рухомого складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
До складу Комплексу входить наступне майно:
1. Побутовий корпус літ. "А-1" загальною площею 230,9 кв.м.;
2. Адміністративно-побутовий корпус літ. "В-2, В1 -2" загальною площею 508,9 кв.м.;
3. Трансформаторний пункт літ. "Г" площею основи 35,5 кв.м.;
4. Склади літ. "Д", "Е", "Ж" з рампою площею основи 3 867,4 кв.м.;
5. Склад літ. "З" площею основи 157,2 кв.м.;
6. Склад літ. "И" площею основи 24,6 кв.м.;
7. Склад літ. "К" площею основи 328,1 кв.м.;
8. Склад літ. "Л" площею основи 369,2 кв.м.
9. ГРП літ. "П" площею основи 52,0 кв.м.;
10. Сторожка літ. "Р" площею основи 10,3 кв.м.
11.Вбиральня літ. "С" площею основи 6,0 кв.м. (п.1.1 Договору).
Вказаний комплекс будівель належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Медпром", що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 травня 2011 року, видане відповідачу на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради від 11 травня 2011 року №180 (а.с.74).
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що продаж зазначеного комплексу здійснено за ціною 276 000 грн. і оплата проведена до підписання договору, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Також, сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору в порядку ст.657 Цивільного кодексу України після підписання акту приймання - передачі нежитлових будівель на протязі 3-х днів.
Укладений між сторонами у справі спірний договір був підписаний з боку продавця директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" ОСОБА_4, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" директором ОСОБА_5
8 липня 2013 року між сторонами у справі було підписано акт приймання - передачі до спірного договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, а 9 липня 2013 року - акт звірки розрахунків за цим же договором, яким сторони засвідчили повні розрахунки за нерухомість на підставі платіжних доручень, наведених в спірному договорі купівлі-продажу.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, правильно встановив той факт, що відповідно до умов договору купівлі-продажу покупець несе обов'язок сплатити за товар певну грошову суму.
В п.2.1 укладеного договору зазначено, що продаж комплексу будівель здійснено за ціною 276 000 грн., в тому числі ПДВ - 46 000 грн., які продавець одержав від покупця до підписання цього договору і наведено перелік платіжних доручень, якими здійснена оплата за нерухоме майно.
З банківських виписок, наявних в матеріалах справи, вбачається, що в період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" надходили грошові кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" з призначенням платежу "повернення безвідсоткової зворотної фінансової позики за договорами №8 від 2 липня 2007 року, №29 від 1 серпня 2010 року, №15 від 15 січня 2013 року".
Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, правильно встановив той факт, що умовами цих договорів був врегульований порядок повернення фінансової допомоги.
Так, згідно п.5.2 вказаного договору позики №8 від 2 липня 2007 року, позика вважається поверненою позичкодавцю користувачем з моменту перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позичкодавця.
Пунктом 3.2 договору №29 від 1 серпня 2010 року та №15 від 15 січня 2013 року передбачено, що повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичкодавця в установі банку. За домовленістю сторін порядок повернення коштів може бути змінений.
Судова колегія вважає, що приймаючи оскаржувану постанову апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідно до умов зазначених договорів про надання фінансової допомоги, укладених між сторонами у справі, позика вважається повернутою з моменту перерахування грошових коштів на рахунок позичкодавця.
Крім того, зміни до умов договору щодо порядку повернення фінансової допомоги сторонами не вносилися, що підтверджується матеріалами справи.
Також, згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Грошові надходження в погашення безвідсоткової зворотної фінансової позики Товариство з обмеженою відповідальністю "Медпром" обліковувало в бухгалтерському обліку саме як повернення фінансової допомоги, що підтверджується витягами з журналу - ордеру та журналу - проводок за період з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2013 року балансового рахунку 31 "Рахунки в банках" в кореспонденції з балансовим рахунком 6851 "Розрахунки за кредитами" по контрагенту Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс", які містяться в матеріалах справи (а.с.88-93).
Будь-які зміни в бухгалтерські документи щодо зміни призначення платежу відповідачем не вносилися.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що оплата Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" придбаного за спірним договором купівлі-продажу від 8 квітня 2013 року комплексу будівель не підтверджується належними та допустимими доказами, а тому, висновки суду першої інстанції про те, що позивач до підписання цього договору оплатив 276 000 грн. вартість комплексу будівель, в тому числі 46 000 грн. податку на додану вартість Товариству з обмеженою відповідальністю "Медпром" є безпідставними.
Згідно ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У відповідності до норм ст.377 Цивільного кодексу України, в редакції яка набрала чинності з 1 січня 2010 року, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Згідно з ч.6 ст.120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.
Тому, з огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою для договору, який передбачає перехід права на земельну ділянку. Такими, зокрема, є договори, за якими до набувача переходить право власності на житлові будинки, будівлі та споруди.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, комплекс будівель, придбаних позивачем, знаходиться на земельній ділянці площею 0,032 га, якій присвоєно кадастровий номер 121 100000:06:061:0016, що підтверджується актом №1 приймання -передачі комплексу нежитлових будівель від 4 листопада 2010 року, довідкою Управління Держкомзему у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області №430-кд від 01 серпня 2010 року, копією технічного паспорту на цей комплекс (а.с.179-192), копією договору купівлі -продажу від 8 вересня 2010 року (а.с.172).
При цьому, слід зазначити, що кадастровий номер земельної ділянки був присвоєний на підставі заяви бувшого власника комплексу будівель фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 і на нового власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" не переєстровано, але відповідач сплачував плату за землю і подавав до органів Державної податкової інспекції податкову декларацію з плати за землю, що підтверджується матеріалами справи (а.с.193-211).
Таким чином, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд прийшов до законного і обгрунтованого висновку про те, що спірний договір купівлі- продажу від 8 липня 2013 року не містить таких істотних умов, як оплатність, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований комплекс нежитлових будівель.
Отже, договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, укладений 8 липня 2013 року між сторонами у справі в простій письмовій формі, згідно положень ст.ст.640, 657 Цивільного кодексу України не є укладеним, тому не може бути визнаний дійсним на підставі ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, а відповідно відсутні і правові підстави для визнання права власності на нерухоме майно, що є предметом спірного договору.
На підставі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, в оскаржуваній постанові апеляційної інстанції, суд вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні його позовних вимог.
За таких обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 травня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий, суддя В.І. Дерепа
Судді С.В. Бондар
Б.М. Грек