АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2649/14 Справа № 2-263/11 Головуючий у 1 й інстанції - Чулінін Д.Г. Доповідач - Григорченко Е.І.

Категорія 41

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.

при секретарі - Гасановій С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про зміну умов договору найму житла, де третьою особою на стороні позивача Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 36, і за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, які втратили право користування жилим приміщенням, визнання дій зловживанням правом, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, і просить визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, та виділити в користування їй та дочці кімнату площею 11,4 кв.м., а в користування відповідачів виділити кімнати площею 17,3 кв.м. і 10,4 кв.м. Коридор, кухню, ванну, кладову залишити в спільному користуванні. Зобов'язати Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 36 відкрити окремі лицьові рахунки.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані вона з дочкою та відповідачі.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2005 року вона з дочкою вселена в зазначену квартиру, однак відповідачі перешкоджають у користуванні квартирою.

Відповідачі позов не визнали.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом, який в подальшому уточнений, про визнання ОСОБА_3 і її дочку такими, які втратили право користування жилим приміщенням, визнання дій зловживанням правом, зобов'язання вчинити певні дії /а.с. 29-31, 117-121/.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_4 посилаються на те, що позивач ОСОБА_3 і її дочка після вселення, в квартирі не проживають, комунальні послуги не сплачує, тому вважають, що ОСОБА_3 і її дочка відповідно до ст. 107 ЖК України втратили право користування житлом, оскільки вибула із спірного житла до іншого на постійне проживання до чоловіка.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені, змінений договір найму квартири АДРЕСА_1 з укладенням окремого договору найму з ОСОБА_3 шляхом виділення житла в користування ОСОБА_3 і її малолітній дочці - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у виді однієї ізольованої жилої кімнати площею 11,4 м2 з лоджією, залишивши в користуванні ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 дві ізольовані жилі кімнати площею 17,3 м2 і 10,4 м2, та в їх загальному (спільному) користуванні - підсобні приміщення коридору, ванни, туалету, кухні і комори. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, де ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового, яким відмовити у позові ОСОБА_3 і задовольнити зустрічний позов, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення позову та скасування рішення суду з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1, загальною площею 63,8 м2 , складається з ізольованих кімнат жилою площею 17,3 м2, 10,4 м2 та ізольованої кімнати з виходом на лоджію - 11,4 м2, підсобних приміщень коридору, ванни, туалету, кухні і комори, відноситься до державного житлового фонду.

Згідно довідки КЖЕП-36 № 200 від 01.12.2006р. у спірному жилому приміщенні зареєстровані ОСОБА_3, її дочка ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 /а.с. 6/

22 листопада 2006 року ОСОБА_3 примусово вселена за рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2005 року, однак відповідачі перешкоджають ОСОБА_3 користуватися зазначеною квартирою.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, відмовивши в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст.ст. 47, 48, 63, 65, 104 ЖК України, п. 16 постанови від 12 квітня 1985 р. N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідачі перешкоджають ОСОБА_3 та її дочці користуватися житлом, тому змінив умови договору найму, враховуючи можливість такої зміни.

Враховуючи встановлені обставини, вимоги чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов також до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідачі перешкоджають позивачу та її дочці проживати у спірному житлу, тому позивач з дочкою не проживає в спірній квартирні з поважних причин.

Приведені в апеляційній скарзі відповідачем доводи, що суд, ухваливши рішення, не врахував, що реєстрація позивачкою своєї неповнолітньої дочки порушує вимоги ст. 47 ЖК України, так як житлова площа, яка приходиться на кожного члена сім'ї, значно менше ніж 13,65 кв.м., не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідачам, в даному випадку, перепадає по 9,2 кв.м.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 16 постанови від 12 квітня 1985 р. N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", суд на підставі ст. 104 ЖК має право задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про зміну договору найму жилого приміщення, якщо відповідно до належної йому частки жилої площі (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування цим приміщенням) йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення, що відповідає вимогам ст. 63 ЖК, а саме: яке складається з однієї або декількох кімнат, і розмір якого не менший від встановленого для надання одній особі, тобто від норми середньої забезпеченості житлом у даному населеному пункті (ст. 48 ЖК).

Постановою виконкому Дніпропетровської обласної ради народних депутатів і президії обласної ради профспілок від 11.11.1982 року N 701-н, 199 встановлений розмір середньої забезпеченості жилою площею однієї людини, зокрема в м. Дніпропетровську - 9,0 кв.м. /а.с. 229-232/.

Постановою виконкому Дніпропетровського обласної ради народних депутатів і президії обласної ради профспілок від 24.05.1990 року N 199 визначений рівень забезпеченості жилою площею для потребуючих в поліпшенні житлових умов з 01.07.1990 року, в розмірі 6,7 кв.м. на кожного члена сім'ї /а.с. 228/.

Отже, в даному випадку розмір житлової площі, яка залишається в користуванні відповідачів, не є меншою від встановленого для надання одній особі, тобто від норми середньої забезпеченості житлом у м. Дніпропетровську.

Навіть в разі відсутності в спірному житлу позивача та її дочки, житлова площа на кожного з відповідачів є меншою ніж 13,65 кв.м.

Обґрунтовуючи свої вимоги про зміну договору найму жилого приміщення і виділення їй з дочкою кімнати площею 11,4 кв. м., позивач посилалась на те, що хоча за розміром ця кімната і менша від належної їм площі, однак це зменшення є незначним і не порушує їх житлових прав, у той час як за відсутності окремого договору найму їх права постійно порушуються відповідачами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про зміну умов договору найму, враховуючи те, що відповідачі перешкоджають позивачу та її дочкі користуватися квартирою, порушуючи їх житлові права.

Посилання апелянта на те, що він не давав згоди на реєстрацію малолітньої дитини ОСОБА_3, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до частини першої статті 65 ЖК України на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди всіх членів сім'ї не потрібно.

Приведені в апеляцій скарзі доводи, що позивач втратила право користування спірною квартирою, так як не проживає в ній більш ніж півроку без поважних причин, не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для зустрічних позовних вимог, оскільки рішення Бабушкінського районного суду Дніпропетровського суду від 29.10.2005 року про вселення позивача виконано 22.11.2006 року, а з цим позовом позивач звернулася 27.032007 року з підстав перешкоди у користуванні відповідачами спірною квартирою /а.с. 4, 12/.

Посилання представника апелянта на те, що Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська від 01.11.2013 року позивачка та її дочка визнані такими, що втратили право користування спірною квартирою/а.с. 222/, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення від 02.03.2012 року, оскільки, в даному випадку, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.11.2013 року не має приюдиційного значення, так як зазначеним рішення суду ухвалено пізніше, і ним не було встановлено в який період ОСОБА_3 та її неповнолітня дочка не проживають в спірній квартирі.

Допущені судом порушення вимог норм процесуального права, на які посилається позивач (щодо неотримання заочного рішення, яке скасовано, ознайомлення з матеріалами справи, і т.п.), не вплинули на законність правильного по суті рішення суду.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

СУДДІ: