Справа № 22-а-455-Ф/08
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2008 року колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого - судді Ломанової Л.О.,
суддів Притуленко О.В.,
Мудрової В. В.
при секретарі Петриченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим на постанову Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим про визнання дій щодо відмови проведення перерахунку пенсії неправомірними та зобов'язання провести перерахунок раніше призначеної пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 жовтня 2007 року відповідач відмовив їй у збільшенні розміру пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18 листопада 2004 року в чинній на той час редакції - зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України до 19 грудня 2006 року (далі - Закон), незважаючи на визнання неконституційним положень пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було припинено підвищення розмірів пенсії даної категорії пенсіонерів. Позивач вважає, що зазначена відмова є незаконною, просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати підвищити розмір її пенсії на 30 % від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 9 липня 2007 року.
Керченський міський суд АР Крим постановою від 19 грудня 2007 року адміністративний позов задовольнив. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. стягнув з відповідача на користь позивача.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду та прийняти нову.
Апеляційна скарга мотивована обставинами, які відтворюють доводи заперечень відповідача проти позову - що Закон не передбачає, яким саме органом, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку здійснюється призначення та виплата вказаного підвищення пенсії; жодним законодавчим актом України не визначене поняття терміну «мінімальна пенсія за віком»; відсутній механізм нарахування підвищення до пенсії, встановленої статтею 6 Закону; розмір державної соціальної підтримки дітей війни визначений статтею 111 Закону Україну «Про державний бюджет України на 2007 рік» -50 % розміру надбавки, встановленої для учасників війни; відповідно до статті 7 Закону, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом,
здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; судові витрати не підлягають стягненню з органів Пенсійного фонду України.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та дитиною війни, в зв'язку з чим відповідно до статей 6 і 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на отримання надбавки у розмірі 30 % мінімальній пенсії за віком за рахунок коштів Державного Бюджету.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він підтверджується матеріалами справи та ґрунтується на чинних в час ухвалення судового рішення нормах матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що громадянка України ОСОБА_1, яка народилася у 1943 році, є пенсіонером за віком, має статус дитини війни (а.с. 7) та право на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону визнане неконституційними.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
Тобто Верховна Рада України не має повноважень, при прийнятті Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач не має правових підстав для відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії відповідно до норм статей 6 і 7 Закону.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності механізму та невизначеності, яким саме органом, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку слід нарахувати та виплачувати вказану категорію соціальних гарантій, є безпідставними, оскільки згідно Конституції України, за відсутності закону, регулюючого дані правовідносини, необхідно застосовувати закон, регулюючий подібні правовідносини, що відповідачем зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги про відсутність можливості проведення перерахунку пенсії відповідачем як органом Пенсійного фонду України через те, що відповідно до статті 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, спростовується пунктом З частини 1 статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого джерелами формування коштів Пенсійного фонду є, в тому числі, кошти державного бюджету, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом.
Колегія суддів також відхиляє посилання відповідача у апеляційній скарзі на статтю 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою
встановлений виключний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду, як на довід щодо відсутності у нього можливості виплачувати позивачу передбачені Законом виплати, оскільки виплата пенсій, в тому числі у підвищеному на підставі Закону розмірі передбачена пунктом 1 частини 1 наведеної статті.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що при вирішенні спору суд першої інстанції правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює, тому оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою в частині вирішення по суті позовних вимог.
Водночас колегія суддів вважає обґрунтованим твердження апеляційної скарги про порушення судом положення частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду із адміністративним позовом необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп. і ця вимога була ним виконана (а.с. 1), зазначена сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.
Відтак оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат шляхом стягнення з Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп. підлягає зміні в цій частині.
На підставі наведеного, керуючись статтями 195, 196, пунктом 2 статті 198, пунктом 1 статті 201, частиною 2 статті 205, статтею 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Керч задовольнити частково.
Постанову Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2007 року по суті позовних вимог залишити без змін, а в частині розподілу судових витрат змінити, виклавши цю частину в наступній редакції: стягнути з рахунку Державного казначейства України, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 3,40 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.