Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді Рожина Ю.М.,

судів - Ковальчук Н.М., Григоренко М.П.,

секретаря судового засідання Демчук Ю.Ю.,

за участю

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5 її представника ОСОБА_6,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Рівненського міського суду від 12 березня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей та зміну розміру аліментів.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що з'явились у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 12 березня 2014 року позов задоволено частково. Звільнено ОСОБА_3 від сплати заборгованості по аліментах, що стягнуті на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 по виконавчому листу №2-5416/09 виданого Рівненським міським судом 1 липня 2009 року в сумі 4891 грн. 55 коп. Зменшено розмір аліментів, визначений рішенням Рівненського міського суду від 5 червня 2009 року на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 з твердої грошової суми в розмірі 701 грн. на тверду грошову суму в розмірі 500 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на незаконність рішення суду першої інстанції, є необґрунтованим та таким, що містить порушення норм матеріального та процесуального права. Доводить, що суд першої інстанції при визначенні розміру аліментів, що підлягали стягненню з позивача на її користь для утримання двох неповнолітній дітей, враховував матеріальний стан платника аліментів, відсутність інших перешкод для сплати саме такої суми, що не оспорювалось платником. Вважає, що доводи викладені в рішенні суду є безпідставними. Покликається на те, що матеріальний стан позивача є достатній, за період з часу прийняття рішення суду не погіршився, він має власний бізнес, повністю забезпечений, має автомобіль, здає в оренду нежитлові приміщення. При цьому аліменти на дочку позивач взагалі не сплачував, а витрати для придбання одягу, оплату навчання та проживання понесені на сина здійснювалися ним добровільно, не є регулярними, а можуть бути розцінені як додаткові витрати в період навчання, що не може його звільняти від сплати суми аліментів визначених судом та сплату заборгованості. Позивач продовжує не сплачувати аліменти, а відповідно заборгованість не зменшується. Безпідставними є доводи щодо погіршення здоров'я платника аліментів, шо нічим не підтверджено. Він продовжує займатися бізнесом, який приносить дохід. Дочка є повнолітньою та проживає окремо, а син проживає з нею, що потребує постійних витрат на його утримання пов'язане з харчуванням, придбанням одягу, необхідних предметів побуту тощо. За викладених обставин просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач вказує на безпідставність викладених доводів. Вважає рішення суду таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права на підставі доводів викладених позивачем у позові та підтверджених у судовому засіданні показами свідків. Покликається на стан здоров'я та матеріальний стан, що свідчить про кредитну заборгованість перед банківською установою та не можливості сплачувати аліменти за рішенням суду. При цьому посилається на те, що придбав для сина костюм на випускний вечір, який використаний при вступних екзаменах та безпосередньо для нього постійно надає грошову допомогу. Просить апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Рівненського міського суду від 5 червня 2009 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 701 грн. на кожну дитини щомісячно до досягнення ними повноліття, яке не оскаржувалось платником аліментів.

Згідно розрахунку по аліментах, визначених державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції станом на 1 жовтня 2013 року заборгованість по сплаті складає 4891 грн. 55 коп. Дана заборгованість позивачем не оспорювалась.

Задовольняючи позовні вимоги про звільнення платника аліментів ОСОБА_3 від сплати заборгованості суд першої інстанції дійшов помилкового висновку.

Відповідно до ч.2 ст.197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги дані вимоги закону та не перевірив наявність тяжкої хвороби у платника аліментів або іншої обставини, що перешкоджала йому щомісячно проводити сплату аліментів на утримання сина відповідно до рішення суду.

Наявність медичних довідок про відвідування медичних закладів та перебування на медичному обліку, за відсутності медичного висновку про погіршення стані здоров'я або наявності тяжкої хвороби, в період з часу прийняття рішення про стягнення аліментів до звернення до суду із даним позовом, не можуть прийматися до уваги як обставини, що звільняють ОСОБА_3 від сплати заборгованості по аліментах.

У відповідності до ч.1 ст.192 СК України зміна розміру аліментів за позовом платина аліментів можлива за зміною та погіршенням матеріального стану платника, зміною сімейного стану або погіршенням стану здоров'я.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та зменшення розміру у сплаті аліментів до 500 грн., суд першої інстанції не мотивував, що стало підставою для такого висновку, а позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів щодо прийняття такого рішення

Колегія суддів виходила з того, що батьки в рівні мірі несуть обов'язок щодо утримання неповнолітній дітей, одним з яких є забезпечення їх матеріально, що повинно виконуватись постійно, а не періодично.

Позивачем не надано доказів того, що на сина кошти виділялись регулярно, в конкретно визначеній сумі. Не надано доказів позивачем і того, що він має інші зобов'язання матеріального характеру, що перешкоджають у сплаті аліментів.

Сума аліментів у розмірі 701 грн. не є завищеною в нинішніх умовах проживання, з урахуванням віку неповнолітнього, його потреб та не є такою, що створює позивачу додаткові труднощі матеріального характеру.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, яке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позовних вимогах за безпідставністю..

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст.192,197 СК України, керуючись ст.ст.303,307,309,314,316,324-325 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2014 року скасувати.

ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_5, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей та зміну розміру аліментів відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: Ю.М. Рожин

Судді: Н.М. Ковальчук

М.П. Григоренко