У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого - судді Максимчук З.М.,

суддів - Собіни І.М., Ковальчук Н.М.,

при секретарі судового засідання - Пиляй І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в місті Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 січня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій вказує на те, що рішення є незаконним, оскільки прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, також суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що суд при ухваленні рішення не звернув уваги на те, що відповідач не вчиняє жодних дій, не намагається шукати контакти з дитиною, приймати участь у її житті. Спілкування батька та доньки ніколи не було, донька взагалі не знає свого батька та жодного разу з ним не спілкувалась. Зазначає, що донька неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні, однак відповідач у лікарні жодного разу її не провідував, також не надав жодної матеріальної допомоги на лікування дочки. При стягненні з ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки в розмірі 500 гривень, останній допустив заборгованість станом на 04.04.2013 року у розмірі 12583, 14 гривень.

Просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

________________________________________________________________________________

Справа № 562/1445/13-ц Головуючий в 1 інстанції - Плевако О.П.

Провадження 22-ц/787/584/2014 Доповідач - Максимчук З.М.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження той факт, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, а позбавлення відповідача батьківських прав не буде відповідати інтересам дитини та батька.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як він ґрунтується на обставинах справи, доказах, які надані сторонами, та відповідає нормам матеріального права.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька /матері/ так і дитини /ст.166 СК України/. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітньої ОСОБА_3

Судом також встановлено, що малолітня дочка сторін проживає разом з матір'ю в АДРЕСА_2, відповідач проживає в АДРЕСА_1. ОСОБА_2 трудовлаштований, за місцем проживання і праці характеризується виключно позитивно.

Також з матеріалів справи вбачається, що між сторонами склалися конфліктні стосунки, які є перешкодою для спілкування дочки та батька.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року по справі «Савіни проти України» зазначається, « що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.»

Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про ухилення його від виховання дочки і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав , у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Посилання апелянта на те, що є обґрунтованим та підтверджується матеріалами справи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав щодо дитини у зв'язку з тим, що про фізичний і духовний розвиток дитини, її підготовку до самостійного життя відповідач не піклується, колегія суддів вважає безпідставним.

Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування надає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також інших документів, які стосуються справи.

З висновку органу опіки та піклування Здолбунівської райдержадміністрації /а.с.14/ вбачається, що він наданий тільки на підставі документів, які були надані позивачкою, орган опіки та піклування не вислухав відповідача, не містить висновок і даних на підставі яких орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надає добровільної матеріальної допомоги на лікування дитини, жодного разу у медичних закладах дитину не провідував не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 185 СК України вбачається , що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами / розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо/.

Позивачкою не було надано суду першої інстанції переконливих доказів того, що відповідач ухилявся від участі у додаткових витратах на дитину.

Наявність у відповідача заборгованості по сплаті аліментів, на думку колегії суддів, не може свідчити про злісне ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків відповідачем і бути підставою позбавлення його батьківських прав по відношенню до малолітньої дочки.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються безумовною підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст..ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21 січня 2014 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: З.М.Максимчук

Судді: І.М.Собіна

Н.М.Ковальчук