Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді - Максимчук З.М.,
суддів - Оніпко О.В., Рожина Ю.М.
при секретарі судового засідання - Демчук Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21 березня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення частки із майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21.03.2014 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на ? частини домоволодіння АДРЕСА_1, а за ОСОБА_3 відповідно на ? частину цього ж домоволодіння, припинивши їх право спільної сумісної власності на це нерухоме майно.
Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір в 243 грн.60 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що він не приймав участь в розгляді даної цивільної справи, про наявність даного судового рішення він дізнався від державного виконавця, в провадженні якого перебуває на виконанні виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на його користь боргу в сумі 134820 грн.
Вважає, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про його права, а саме право в рахунок погашення заборгованості за договором позики на виконання судового рішення звернути стягнення на визначену чинною ухвалою суду ? частину спірного будинковолодіння по АДРЕСА_1, співвласником якого є ОСОБА_3
__________________________________________________________________________
Справа № 562/3728/13-ц Головуючий у 1 інстанції- О.Г.Кушнір
Провадження № 22-ц/787/1145/2014 Суддя-доповідач - З.М.Максимчук
Доводить про незаконність та необгрунтованість рішення, про невідповідність висновків суду обставинам справи, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені чинними ухвалами Здолбунівського райсуду від 22.05.2013 року, від 29.07.2013 року, від 28.02.2014 року (тобто які вже існували на час винесення оскаржуваного рішення) щодо розміру частки ОСОБА_3 в даному будинковолодінні, не доводяться по даній цивільній справі за позовом ОСОБА_2 Суд визначив оскаржуваним рішенням частку відповідача в будинковолодінні в розмірі ? частина, хоча напередодні визначена ухвалами суду частка боржника в розмірі ? частина була арештована та описана державним виконавцем. Вважає, що в рішенні суду відсутні посилання на будь-які обгрунтування визначення частки позивачки в розмірі ? частини, жодних істотних обставин, якими керувався суд при збільшенні частки позивачки, окрім заборгованості по аліментам, в рішенні суду не зазначено.
Просить скасувати рішення Здолбунівського районного суду від 21.03.2014 року та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та визначити її частку в будинковолодінні по АДРЕСА_1 в розмірі ? частина.
У запереченнях на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 не має права на апеляційне оскарження рішення суду,адже він не є стороною в справі та суд не вирішив питання про його права та обов»язки. Покликання апелянта на те, що суд зменшив частку боржника, а тому це порушує його права, не заслуговує на увагу, так як поділ майна подружжя стосується виключно чоловіка та жінки, а не третіх осіб. Просить постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 і залишити рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21 березня 2014 року без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.
На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів,речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 02 жовтня 1992 року по 22 вересня 2008 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 За час шлюбу ними на підставі нотаріально засвідченого договору купівлі-продажу від 25 листопада 1999 року придбано жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, яке зареєстровано за ними на праві спільної сумісної власності.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач подав заяву про визнання ним позову повністю, і воно не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.Адже рішенням Здолбунівського районного суду від 01 червня 2010 року стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання ОСОБА_6, розмір заборгованості становить близько 15000 грн.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.
Відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 вересня 2011 року Здолбунівським районним судом Рівненської області було винесено рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 126000 грн 00 коп, три відсотки річних у розмірі 1890 грн 00 коп, сума індексу інфляції - 6930 грн, а всього 134820 грн 00 коп.
Ухвалою від 22 травня 2013 року подання Відділу державної виконавчої служби Здолбунівського районного управління юстиції про виділ часток задоволено. Виділено ОСОБА_3 частину будинковолодіння за адресою, яка належить йому на праві спільної власності подружжя. Ухвалою Здолбунівського районного суду від 29 липня 2013 року внесено виправлення в ухвалу від 22 травня 2013 року та виділено ОСОБА_3 1/2 частину будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1
Додатковою ухвалою Здолбунівського районного суду від 28.02.2014 року визначено, що частка ОСОБА_3 складає ? в будинковолодінні АДРЕСА_1.
На час розгляду даної апеляційної скарги ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області ухвалу Здолбунівського районного суду від 22 травня 2013 року змінено, викладено абз. 2 резолютивної частини в наступній редакції: «Визначити, що частка ОСОБА_3 в будинковолодінні АДРЕСА_1 складає 1/2», а додаткову ухвалу від 28.02.2014 року - скасовано.
З огляду на вищезазначене, визнання відповідачем позову порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а саме ОСОБА_1, адже оскаржуваним рішенням частка боржника ОСОБА_3 в будинковолодінні призвела до зменшення обсягу майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення в порядку виконання судового рішення по виконавчому провадженні щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 134820.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправомірно прийнято таке визнання відповідачем позову та ухвалено рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.
Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічна норма права міститься у ст.60 СК України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно част. 3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.3. ст.70 Сімейного кодексу України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Учасникам спільної часткової власності належить не право власності на конкретну частку у спільній власності, а частка у праві власності.
ОСОБА_2 не надала доказів того, що розмір аліментів, які було стягнуто за рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01 червня 2010 року на її користь на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6 недостатній для забезпечення фізичного та духовного розвитку та лікування дочки.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 22.11.2013 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Здолбунівського районного управління юстиції Терещук О.О. відкрите виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 неустойки за прострочення сплати аліментів в розмірі 91320,11 грн.
Домоволодіння по АДРЕСА_1 є обєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3,тому виходячи з рівності часток подружжя, підлягає виділу шляхом визначення ідеальних часток домоволодіння на 1/2 частку за кожним, оскільки це відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21 березня 2014 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визначити за ОСОБА_2 ? частку домоволодіння АДРЕСА_1, що знаходиться в спільному майні подружжя.
В решті позову- відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: З.М.Максимчук
Судді: О.В.Оніпко
Ю.М.Рожин