Єдиний унікальний номер 230/10583/13-к Номер провадження 11-кп/775/119/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий в суді

Категорія: ст.ст. 122 ч. 1, 1-ої інстанції: Ариничева С.А.

296 ч. 1 КК України Доповідач: Кондаков Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

13 січня 2014 р. Колегія суддів Судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кондакова Г.В.

суддів Черкашина М.В.,

Парфенюка С.В.

при секретарі Плющ А.С.

за участю прокурора Красної К.О.

потерпілої ОСОБА_3

її представника ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку кримінальне провадження №12013050270001414 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 жовтня 2013 р., яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Вінниця, громадянин України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2

засуджений:

-за ст. 122 ч. 1 КК України до 2 років позбавлення волі;

-за ст. 296 ч. 1 КК України до 6 місяців арешту.

На підставі ст. ст. 70 ч. 1, 72 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_5 призначено покарання у вигляді 2 років 3 місяців позбавлення волі.

Відповідно до ст. 70 ч. 4 КК України за сукупністю злочинів до призначеного покарання, шляхом часткового їх складання, приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кіровського міського суду Донецької області від 8 серпня 2013 р. та остаточно ОСОБА_5 призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі.

З обвинуваченого ОСОБА_5 на користь законного представника потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди постановлено стягнути відповідно 701 грн. 42 коп. та 10000 грн.

При розгляді даної справи в апеляційному порядку колегією суддів, -

встановлено:

Відповідно до вироку ОСОБА_5 визнаний винним в тому, що 5 квітня 2013 р. о 14 год., пересуваючись у якості пасажира мопеда позаду неповнолітнього ОСОБА_7, який знаходився за кермом, проїжджаючи у районі навчально-виховного комплексу № 11, розташованого за адресою: м. Юнокомунарівськ, вул. Тюменська, буд. 2, діючи умисно, з хуліганських спонукань, за мотивами явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, що супроводжувалося особливою зухвалістю, кидав каміння у бік людей, які знаходилися поблизу вказаного закладу.

На вимоги неповнолітнього ОСОБА_7 припинити свої дії, ОСОБА_5 не реагував, та в той час, коли вони проїжджали на відстані приблизно двох метрів повз неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_8, які йшли їм на зустріч біля запасного виходу з НВК № 11, продовжуючи свої хуліганські дії, передбачаючи та свідомо допускаючи настання відповідних наслідків від своїх злочинних дій, кинув в їх бік камінь та влучив в обличчя ОСОБА_3, чим заподіяв їй тілесні ушкодження у вигляді перелому альвеолярного відростку верхньої щелепи, забійної рани верхньої губи, травматичної екстракції 2, 1 зубів верхньої щелепи праворуч, травматичного підвивиху 4, 3 зубів верхньої щелепи праворуч, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, як ті, що викликають тривалий розлад здоров'я.

Кримінальне провадження в суді першої інстанції було розглянуто у порядку ст. 349 ч. 3 КПК.

Обвинувачений в апеляційній скарзі, просить вирок в частині призначеного покарання змінити та призначити більш м'яке, а в частині стягнення матеріального та морального збитку - скасувати.

Вказує на те, що суд при призначенні йому покарання не врахував, що з дитинства інвалід ІІ групи, розумово відсталий та перебуває на обліку у психіатра.

Вважає, що стягнута з нього грошова компенсація на користь потерпілої у відшкодування шкоди є занадто великою, оскільки отримує мінімальну пенсію за інвалідністю.

Крім того, вказує, що копію позовної заяви не отримував, у зв'язку з чим не ознайомлений з доказами, які б підтверджували заявлений позов.

Захисник ОСОБА_6 в апеляції просить вирок в частині стягнення моральної шкоди змінити.

Вважає, що суд стягуючи с ОСОБА_5 моральну шкоду у сумі 10000 грн., не врахував те, що останній ніде не працює, є інвалідом ІІ-групи, отримує мінімальний розмір пенсії, до затримання мешкав з матір'ю, яка є пенсіонеркою.

Крім того, ОСОБА_5 у вчиненому правопорушенні щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілої, у зв'язку з чим вважає, що стягнута сума у відшкодування моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, потерпілу та її представиника про законність прийнятого рішення, колегія суддів, перевіривши матеріали провадження й обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України при визначенні виду й розміру покарання засудженому ОСОБА_5 в достатньому ступені взяв до уваги, ступінь тяжкості скоєних правопорушень, дані про його особистість, що за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, є інвалідом ІІ групи, раніше судимий.

Враховане судом пом'якшуюча покарання обставина - щире каяття.

Доводи обвинуваченого про те, що він знаходиться на обліку у лікаря-психіатра не знайшли свого підтвердження.

Як вбачається з матеріалів провадження, а саме з довідок наданих за місцем реєстрації та мешкання обвинуваченого з Шахтарського психоневрологічного відділення та КЛПУ «Міська психоневрологічна лікарня» м. Горлівки - ОСОБА_5 на обліку в даних закладах не перебуває (а.п. 63).

При такій сукупності даних наведених у мотивувальній частині вироку, колегія суддів не може погодитися з доводами обвинуваченого про суворість покарання. У зв'язку із цим вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку про можливість його виправлення тільки в умовах ізоляції від суспільства, і що таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення й попередження скоєння нових злочинів.

Тому колегія суддів не знайшла підстав для зміни вироку й призначення обвинуваченому менш суворого покарання.

Доводи обвинуваченого та його захисника про те, що судом першої інстанції було стягнуто занадто велику суму у відшкодування потерпілій матеріальної та моральної шкоди, також безпідставні.

Так, суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування потерпілій матеріальної та моральної шкоди прийняв до уваги, що матеріальні затрати знайшли своє підтвердження і викладені в наданих суду довідках про такі затрати. Врахував суд глибину моральних, душевних та фізичних страждань, які потерпіла перенесла внаслідок пошкодження її здоров'я. Безпосередньо судом було враховано, те що вона внаслідок скоєння у відношенні неї кримінального правопорушення отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, тривалий час проходила лікування та ще потребує на хірургічне втручання та відповідне лікування.

Таким чином, судом першої інстанції з обвинуваченого на користь потерпілої у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди обгрунтовано стягнуті суми, які вказані у вироку.

Крім того, доводи обвинуваченого про те, що він не отримував копію позовної заяви, також не можуть бути взяті до уваги, оскільки в матеріалах провадження міститься розписка обвинуваченого про її отримання (а.п. 46).

Таким чином, сукупність вказаних даних приводить колегію суддів до висновку про безпідставність доводів обвинуваченого та його захисника про необхідність змінення вироку.

Істотні порушення процесуального закону, які б свідчили про безумовне скасування вироку, по справі не встановлені.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 407, 419 КПК України колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 жовтня 2013 р., відносно ОСОБА_5 - без змін.

Судді: