У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді - Максимчук З.М.,

Суддів : Григоренка М.П., Рожина Ю.М.

при секретарі судового засідання- Пиляй І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 23 січня 2014 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення частки у праві спільної сумісної власності та визначення порядку користування майном,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду від 23 січня 2014 року позов у даній справі задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 частку в розмірі ? у праві власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 рівненської області наступним чином:

- ОСОБА_2 виділено у користування кімнату площею 11, 9 кв. м., позначеною на плані цифрою 6;

- виділено у користування ОСОБА_1 кімнату № 7, площею 17, 4 кв.м., а також балкон, площею 2, 7 кв.м.;

- в спільному користуванні залишено 1- коридор, площею 7,3 кв.м.; 2 - вбудовану шафу, площею 0,4 кв.м.; 3 - ванну кімнату, площею 2,6 кв.м.; 4 - вбиральню площею 1.0 кв.м.; 5- кухню, площею 7, 0 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 державне мито в розмірі 8 грн. 50 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн. 00 коп.

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводить про незаконність та необгрунтованість рішення суду через порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що суд не взяв до уваги, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти, а отже, не може вважатися спільним майном подружжя, доказом чого є також реєстраційний запис в договорі купівлі-продажу, згідно з яким квартира зареєстрована за нею Рівненським ОБТІ 24 січня 2002 року на праві особистої власності.

_____________________________________________________________________________________________

Провадження №22-ц/787/589/2014 Головуючий в 1 інстанції: Плевако О.П.

Доповідач: Максимчук З.М.

Судом не враховано роз"яснень, що містяться в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя".

Суд не дав оцінки доводам відповідачки про те, що спірна квартира була придбана без участі позивача та у період, коли фактичні шлюбні стосунки між ними були припинені.

Покликається на те, що суд прийшов до помилкового рішення про наявність правових підстав для виділення позивачу та відповідачу по одній кімнаті у спірній квартирі, оскільки таким рішенням суд грубо порушив права на житло двох синів, не врахувавши їх інтереси, а також залишивши поза увагою, що позивач не піклувався про дітей, не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, а тому висновок суду про рівність часток подружжя не відповідає фактичним обставинам справи.

Також вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки шлюб розірвано 17 листопада 2007 року, а позов пред»явлено 15 червня 2011 року, тобто поза межами встановленого законом строку. Просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу у позові.

По наведених підставах просить рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та як це встановлено судом першої інстанції, сторони перебували у шлюбі з 29 серпня 1981 року. Шлюб розірвано 18 жовтня 2007 року.

Під час перебування у шлюбі згідно договору купівлі-продажу нерухомості від 12 січня 2002 року відповідачка придбала квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку . Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, придбання ОСОБА_1 квартири у 2002 році спричинило виникнення права спільної сумісної власності на неї як у позивача, так і у відповідача, адже на той час шлюб між ними не був розірваний.

Суд обґрунтовано відхилив заперечення відповідачки щодо належності їй спірної квартири на праві особистої приватної власності, оскільки вона не надала суду доказів про придбання квартири за власні кошти.

Колегія суддів апеляційного суду Рівненської області погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач і відповідач мають рівні частки в праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, а тому частка кожного з них становить ? частини квартири.

Так, відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя міститься роз"яснення про те, що при вирішенні спору про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сімї, приховав чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сімї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини самостійного заробітку чи доходу. Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Посилання апелянта про те, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім"ї та не опікувався синами та те, що двоє синів проживають разом з нею та мають право на житло в квартирі не можуть братися до уваги апеляційним судом та слугувати підставою для відступлення від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, адже,як вбачається з матеріалів справи, сини відповідачки є повнолітніми та не є непрацездатними.

Доводи апелянта про те, що позивачем пропущено строк позовної давності не заслуговують на увагу. Так як, першою умовою застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, є розірвання шлюбу. Другою умовою застосування позовної давності є порушення прав на майно одним із співвласників. У зв"язку з цим позовна давність не розпочнеться ,якщо після розірвання шлюбу права того, хто залишив свою частку у спільному майні за попереднім місцем проживання, не вимагаючи його поділу, не будуть порушені колишньою дружиною або колишнім чоловіком. У цій ситуації позовна давність розпочалася лише з моменту коли б ОСОБА_1 відмовила колишньому чоловікові у виділенні йому частки.

З урахуванням встановленого, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку матеріалам справи та зібраним доказам і дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 23 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: З.М.Максимчук

Судді : М.П.Григоренко

Ю.М.Рожин