АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
_________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Кредитної спілки «Фін-Еко» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014р. по цивільній справі за позовом Кредитної спілки «Фін-Еко» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
про стягнення заборгованості за договором кредиту,
встановила:
у вересні 2013р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно 21 061,37грн. заборгованості та судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що ОСОБА_1 21 квітня 2006р. була прийнята у члени кредитної спілки, а 6 грудня 2006р. з нею був укладений кредитний договір, відповідно до якого вона отримала 15 199грн. зі сплатою щоденної процентної ставки 0,11233% за користування кредитом та строком повернення кредиту 20 листопада 2009р.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори поруки. Проте, позичальник взяті на себе зобов'язання у повному обсязі не виконує, у зв'язку із чим виникла заборгованість.
Рішенням суду від 27 лютого 2014р. у позові відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на безпідставність застосування судом позовної давності, так як останній платіж було здійснено позичальником 24 лютого 2011р., тому строк позовної давності на момент пред'явлення позову не закінчився.
Апелянт та інші учасники судового розгляду, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.97-100), у судове засідання не з'явилися, клопотання про перенесення судового розгляду не подали, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 6 грудня 2006р. між КС «Фін-Еко» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримала 15 199грн. та зобов'язалася щомісячно сплачувати спілці суму нарахованих процентів із розрахунку 0,11233% від суми залишку заборгованості кредиту за кожний календарний день, та частину кредиту згідно графіку повернення основної суми кредиту та погашення процентів за ним ( пункт 2.4.
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/5885/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Богдан О.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
договору).
Сторонами було погоджено, що останній платіж по погашенню кредитної заборгова -
- 2 -
ності позичальник повинна здійснити 20 листопада 2009р.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 6 рудня 2006р. між КС «Фін-Еко» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були укладені окремі договори поруки.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договори поруки є припиненими, а вимоги про стягнення заборгованості із позичальника заявлені з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає наявним матеріалам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань по внесенню щомісячних платежів для погашення кредитної заборгованості у повному обсязі не виконувала і останній платіж нею був здійснений 19 травня 2008р.
Згідно до правового висновку, який викладений Верховним Судом України у справі 6-116цс13, відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.
Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів
- 3 -
повинно здійснюватись позичальником частинами щомісячними платежами кожного 20 числа кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 останній платіж внесла 19 травня 2008р., що вона не заперечувала під час судового розгляду, у зв'язку із чим з 20 червня 2008 року у неї утворилась заборгованість за кредитним договором. У свою чергу кредитна спілка звернулася до суду з даним позовом 9 вересня 2013 року, тобто з пропуском встановленого законодавцем строку позовної давності.
Доводи апелянта про те, що позичальник продовжувала сплачувати кредитну заборгованість, сплативши 50грн. 25 вересня 2010р. та 100грн. 24 лютого 2011р., тому строк позовної давності необхідно обраховувати з дня останнього платежу, колегія суддів вважає недоведеними.
Під час судового розгляду відповідач заперечувала, що здійснювала платежі по погашенню кредитної заборгованості у 2010р. та 2011р., тому відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач зобов'язаний був надати суду докази у підтвердження своїх тверджень.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про те, що надана позивачем карточка платежів по гривневому кредиту, на яку посилається апелянт, як на доказ своїх тверджень, є неналежним доказом підтвердження оплати відповідачем кредитної заборгованості у 2010р. та 2011р., оскільки вказаний документ ніким не підписаний.
При цьому, позивачем не надані платіжні документи, на підставі яких були внесені зазначені суми, що позбавляє можливості суд перевірити правомірність зарахування позивачем внесених сум, як погашення заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не надано достатніх та належних доказів у підтвердження своїх тверджень про внесення позичальником платежів по погашенню кредитної заборгованості до 24 лютого 2011р., а відтак, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності.
Апеляційна скарга не містить обґрунтування незаконності рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості із поручителів у зв'язку із припиненням договору поруки, тому колегія суддів відповідно до положень ст. 303 ЦПК України не вбачає підстав для перегляду рішення суду в цій частині.
Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу Кредитної спілки «Фін-Еко» відхилити, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: