Справа № 413/1953/14-ц

Провадження № 2/413/959/14

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2014 року м. Красний Луч

Краснолуцький міський суд Луганської області в складі

головуючого судді Янцовської Т.М.,

при секретарі Несмашної Т.О.,

з участю прокурора Басової Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Красному Лучі при заочному розгляді справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулась до суду з заявою про позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на те, що з відповідачем познайомилася у 2005 р. в м. Москві та незабаром стали проживати разом. У лютому 2007 р. з відповідачем переїхали жити до її батьків у м. Берегове, Закарпатської області. Останній, побувши короткий час, поїхав знову на заробітки до м. Москви, звідки повернувся, коли позивачка була на восьмому місяці вагітності. Коли сину ОСОБА_3 виповнилося десять місяців, вони з відповідачем переїхали до його батьків у м. Красний Луч, Луганської області. Шлюб з відповідачем не укладали, подали до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання останнім батьківства щодо малолітнього ОСОБА_3. Поживши у відповідача близько трьох тижнів, позивачка з сином повернулася назад до своїх батьків у м. Берегове. Після восьми місяців окремого проживання з відповідачем позивачка знову переїхала жити до нього в м. Красний Луч, де прожили разом близько року, після чого вона з сином знову повернулася додому у м. Берегове остаточно. Невдовзі відповідач переїхав назад до позивачки, а вже через кілька місяців вони вирішили розлучитися назавжди та з квітня 2011 р. більше не бачилися. Відтоді відповідач не займався вихованням та утриманням сина, коштів на його утримання останній практично не надавав, а з часом і зовсім перестав виявляти турботу про дитину, піклуватися про його стан здоров'я, фізичний та духовний розвиток. За всі ці роки відповідач жодного разу не навідав свого сина, який навіть не знає в обличчя свого батька. Тому позивачка вважає, що є всі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітнього сина.

Позивачка у судове засідання не з'явилась, подала письмову заяву про те, що позов підтримує у повному обсязі та просить суд розглянути справу за її відсутності, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, але від нього не надійшло повідомлення про причини неявки. Зі згоди позивачки суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подав письмову заяву про те, що позовні вимоги підтримує, просить суд розглянути справу за його відсутності.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, який вважає, що відсутні підстави для задоволення позову, суд прийшов до наступного.

Встановлено, що сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області.

Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 26.03.2014 р. неповнолітній ОСОБА_3 проживає з позивачкою за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до акту обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_1 без дати неповнолітній ОСОБА_3 має спальне місце, місце для ігор та відпочинку, в результаті бесіди встановлено, що відповідач з сином не проживає, не спілкується, коштів на утримання дитини не надає, у часті у вихованні не приймає.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р., яка була підписана Україною 21.02.1990 р., ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991 р. і набула чинності для України 27.09.1991 р., яка в силу Конституції України та положень ст. 13 СК України є частиною національного сімейного законодавства України визнаний принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані турбуватися про здоров'я дитини, його фізичний, духовний розвиток.

Статтею 164 СК України передбачений вичерпаний перелік правових підстав позбавлення особи батьківських прав. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позивачка для підтвердження ухилення відповідача від виконання ним своїх обов`язків по вихованню неповнолітнього сина не надає ніяких доказів, тому суд відповідно до вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивачка у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України ухилилась від доведення обставин, на які посилалась.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 17 вищезазначеної постанови передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що у судовому засіданні достовірно не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню та матеріальному утриманню дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, не проявляє батьківської турботи, лише сама по собі констатація факту ухилення відповідача від виконання ним своїх обов`язків по вихованню неповнолітнього сина не є достатньою і безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

З огляду на наведене, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом до батьків, приходить до висновку, що на теперішній час відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітнього сина, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.

Керуючись Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р., ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 150, 164 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 10, 11, 209, 21, 214-215, 224-226 ЦПК України,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області про позбавлення батьківських прав відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: