Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
№22-ц/778/2562/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитрюк О.В.
Суддя-доповідач: Глазкова О.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2014 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бєлки В.Ю.,
суддів: Каракуші К.В.,
Глазкової О.Г.,
при секретарі: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2013 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИЛА :
У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.За позовом, посилаючись на ст. ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України та умови кредитного договору № ZPXRRX 11040023 від 17.03.2007 p., просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 41 701, 41 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 920, 85 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 13 665, 36 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 563, 76 грн.; пеня - 24 089, 47 грн.; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процента складова) - 1 961, 97 грн..
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2013 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № ZPXRRX 11040023 від 17.03.2007 року у сумі 16 070, 82 грн. (заборгованість за кредитом - 920, 85 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 13 665, 36 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом - 563, 76 грн., пеня - 920, 85 грн.).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_2 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Апелянт зазначає, що рішення суду не відповідає вимогам закон, позивач не надав жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, позивач пропустив строк позовної давності, не надав доказу, що саме у вересні 2013 року звернувся до суду з позовною заяво.
Проте, з такими доводами апелянта погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається наступне.
17.03.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № ZPXRRX11040023, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 1917,53 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення по 16.03.2008 року.
Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 16.08.2013 року має заборгованість в сумі 41 701,41 грн., з яких: 920,85 грн. - заборгованість за кредитом; 13 665,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 563,76 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 24 089,47 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 961,97 грн. - штраф (процентна складова).
Заборгованість за кредитом підтверджується розрахунком.
Підписуючи заяву, позичальник погодився з тим, що заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (СТАНДАРТ) і тарифами складають між ним і банком кредитно-заставний договір. При цьому, позичальника було ознайомлено з цими документами.
Як зазначено в рішенні суду, під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 позов визнав частково, визнавши борг в частині вартості придбаного у кредит телефону, тобто в частині суми кредиту. При цьому зазначав, що є інвалідом 2-ї групи, а також про неможливість виконання зобов'язання у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем.
Щодо строків позовної давності, то ніяких клопотань про застосування строків позовної давності відповідач не заявляв.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, з урахуванням майнового стану відповідача, а також за відсутності клопотання про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково, зменшивши розмір неустойки відповідно до ст. 551 ЦК України.
Відтак, доводи апеляційної скарги про нікчемність правочину укладення кредитного договору та незастосування судом строків позовної давності є безпідставним, виходячи з наступного.
Підписуючи анкету-заяву від 17.03.2007 року позичальник погодився з тим, що анкета-заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) складають договір про надання банківських послуг. При цьому, позичальника було ознайомлено з цими документами, що підтверджується його підписом.
Таким чином, сторони уклали кредитний договір, особливості умови якого викладені у анкеті-заяві, а стандартні умови кредитування викладені в Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), що передбачено та відповідає вимогам ст. ст. 626-634 ЦК України.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 205 ЦУ України передбачено,що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги, зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однієї із сторін у формулярах або інших стандартних формах, якій може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Таким чином, надання банківських послуг є публічною офертою, яка ролпонується банком необмеженій кількості осіб на запропонованих умовах, які у даному випадку викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг які є єдині для усіх позичальників.
Крім того, факт укладання та отримання кредиту визнано відповідачем шляхом часткового визнання позову, а відтак відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо нікчемності кредитного договору є безпідставними.
Щодо строку позовної давності, про яку апелянт зазначає в апеляційній скарзі, то згідно ч.3 ст.267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув стосується лише позасудового порядку або судового провадження, якщо кредитодавець звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача.
Про це прямо зазначено у ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 07.02.2014 року внесено зміни до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до яких, при застосуванні положення п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з ч.11 ст.11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК України про позовну давність.
Така ж думка висловлена Верховним Судом України, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою нею до винесення рішення судом першої інстанції (постанова у справі №6-101цс 12 від 21.11.2012 року).
Відтак, застосування судом строків позовної давності за власним бажанням є протиправним та таким, що порушує принцип змагальності та диспозитивності, які закріплені у ст.ст. 10,11 ЦПК України.
Більш того, змістом п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) встановлено, що термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки (пеня, штраф) за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Відповідно до ст..264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Щодо твердження апелянта про те, що позивач не надав доказу звернення до суду у вересні 2013 року, то треба зазначити, що відповідно штампу суду позовна заява надійшла до суду 16.09.2013 року.
Таким чином, суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, встановив правовідносини сторін, дав належну оцінку доказам та правильно дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Будь-яких порушень закону при ухваленні рішення колегією суддів не встановлено, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: