Головуючий суду 1 інстанції - Фастовець В.М.

Доповідач - Пащенко Л.В.

Справа № 415/1666/14-ц

Провадження № 22ц/782/2256/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Пащенко Л.В.

суддів: Медведєвої Л.П., Соловей Р.С.

при секретарі - Арутюнян Р.А..

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу

за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд»

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 20 квітня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди ,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд», в обґрунтування якого зазначив, що у період з 22.08.2012 року по 14.03.2014 року він знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи асфальтобетонщиком. 14.03.2014 року його було звільнено за згодою сторін. На час звільнення відповідач не здійснив з ним повного розрахунку з заробітної плати, у зв'язку з чим просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 5136.78 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 4161 грн.60 коп., моральну шкоду у розмірі 4000 грн. та судові витрати.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 29 квітня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 березня 2014 року по 29 квітня 2014 року в сумі 3583 грн. 60 коп., на відшкодування моральної шкоди 800 грн. На користь держави стягнуто судовий збір у розмірі 487.20 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі КП «Лисичанський Шляхрембуд», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить зазначене рішення змінити в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги та наявні письмові матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливее рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 11 ЦПК передбачено те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ст. 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебув у трудових відносинах з відповідачем у період з 29 серпня 2012 року по 14 березня 2014 року, працюючи машиністом самохідного катка та асфальтобетонщиком 3 розряду.

На підставі наказу № 31 від14.03.2014 року позивача було звільнено за згодою сторін.

На час звільнення відповідач заборгував позивачу заробітну плату в сумі 5136.78 грн.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, відповідно до ст. 117 КЗпП України, стягнення середнього заробітку проводиться за умови порушення роботодавцем строків розрахунку при звільненні з роботи.

Таким чином, оскільки відповідачем при звільненні не виплачено позивачу належну йому суму заробітної плати, суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з17 березня 2014 року по 29 квітня 2014 року.

Згідно ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилюється, як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому суд створив усі умови для змагального процесу, роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки.

Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що відповідачем не надано доказів того, що вина підприємства у невиплаті позивачеві заробітної плати відсутня, і тому правомірно задовольнив позовні вимоги з приводу стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи апелянта, щодо невідповідності висновків суду обставинам справи , не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони є такими ж самими, як і доводи, викладені в запереченнях проти позову, які були предметом дослідження у суді першої інстанції та їм була дана належна оцінка, інших доводів апеляційної скарги або нових обставин, що підлягають встановленню, апелянт не навів і ці доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Посилання відповідача на недоведеність заподіянні позивачу моральної шкоди також на увагу не заслуговує, оскільки встановлене Конституцією України та законодавствами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свободи громадян.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 4000 грн., посилаючись на те, що йому потрібно було докладати додаткові зусилля для організації свого життя, він переніс моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків.

Стаття 237-1 КЗпП України закріплює право працівника вимагати відшкодування моральної шкоди, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень даних в п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спорів про відшкодуванні моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема в порушенні нормальних життєвих зв'язків і неможливості продовження активного громадського життя, фізичного болю, перенесеного в результаті заподіяних страждань і при настанні негативних наслідків.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд як, зазначає Пленум Верховного Суду України у п.9 постанови «Про судову практику в справах відшкодування моральної шкоди», виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції визначив в межах заявлених вимог залежно від характеру і об'єму заподіяних позивачем моральних і фізичних страждань, зокрема врахований характер і тривалість страждань.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст. 209, 308 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Лисичанський Шляхрембуд»

відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 20 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після її проголошення.

Головуючий:

Судді: