ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" червня 2014 р.Справа № 916/1317/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

секретаря судового засідання Галюк Т.В.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 згідно довіреності від 24.04.2014р.;

від відповідача: ОСОБА_2 згідно довіреності від 27.05.2014р.;

розглянув справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (м. Харків);

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (м.Одеса)

про стягнення 21967,41грн.

У засіданні суду оголошувалась перерва з 13.06.2014р. по 19.06.2014р. на підставі ст.77 ГПК України.

Спір розглядався у більш тривалий строк за клопотанням сторони на підставі ст.69 ГПК України.

04.04.2014р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 43569,21грн.

Ухвалою суду від 07.04.2014р. порушено провадження у справі № 916/1317/14 за зазначеним позовом.

05.05.14 представник позивача надав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути із відповідача пеню в сумі 2318,54грн., штраф у сумі 2160,18грн., відсотки за користування грошовими коштами в сумі 17488,69грн., а всього 21967,41грн., яку ухвалою суду від 05.05.14. прийнято до розгляду.

11.06.14. представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить стягнути із відповідача пеню в розмірі 2318,54грн., штраф у сумі 2160,18грн. та 100% річних в сумі 17488,69грн., всього 21967,41грн.

У засіданнях суду представник позивача підтримав заяву в межах предмету позову, зазначеного в заяві, надісланій до суду 11.06.14. Пояснив, що відповідач визнав основний борг, бо сплатив борг під час розгляду справи в суді. Тобто відповідач неналежно виконав умови договору, тому позивачем було нараховано пеню, штраф та 100%річних, нарахування яких погоджено сторонами в договорі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, зокрема в частині стягнення штрафу та в частині нарахування пені за шість місяців. Заперечував проти нарахування пені за період більш ніж шість місяців та в частині нарахування 100% річних. Пояснив, що позивач нарахував 100% річних неправомірно, тому що проценти за користування чужими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, яка вже нарахована за цей же самий період за аналогічне порушення.

З врахувпнням ст.22 ГПК України, суд приймає до розгляду заяву позивача, надіслану до суду 11.06.14. і продовжує розгляд справи в межах предмету, зазначеного в ній.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (надалі позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (надалі відповідач) укладено договір постачання № 161 Од, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався постачати протягом всього строку дії договору покупцю продукцію, яка є об'єктом торгівлі постачальника (товар), а саме: пакувальне устаткування, витратні матеріали.

Відповідно до п.1.2. договору покупець зобов'язався приймати у постачальника товар та оплачувати його на умовах, передбачених цим договором.

За п.2.1. цього розділу асортимент та кількість кожної партії товару визначається на основі замовлень покупця, та зазначаються в рахунку-фактурі постачальника. Оплата рахунку-фактури або надання довіреності покупцем для отримання товару, зазначеного в рахунку-фактурі, є підтвердженням узгодження збоку покупця асортименту, кількості та ціни товару, що постачається, та умов його постачання.

Відповідно до п.2.6. договору строк поставки не повинен перевищувати 5 робочих днів з моменту отримання замовлення покупця.

Згідно п.2.7. договору датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній постачальника.

Відповідно до п.3.1. договору розрахунок за кожну поставлену партію товару покупець здійснює протягом 15 банківських днів від дати здійснення поставки.

За п.3.2. договору оплата здійснюється платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок постачальника. Датою здійснення платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.3. договору).

Згідно п.4.1. договору ціна товару на кожну партію товару встановлюється в рахунку-фактурі постачальника та узгоджується в порядку, визначеному у п.2.1. цього договору. Орієнтовна вартість кожного з договорів складає 5000000грн., у т.ч. ПДВ (п.4.2. договору).

Відповідно до п.5.1. названого розділу у випадку невиконання договірних зобов'язань або їх неналежного виконання однією із сторін, інша сторона має право вимагати відшкодування шкоди відповідно до діючого законодавства, а також частково або повністю відмовитися від зобов'язань за цим договором.

Згідно п.5.2 зазначеного розділу за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, від суми несплаченого, але поставленого товару за кожний календарний день прострочки платежу, а у випадку перевищення затримки більш ніж 10 банківських днів - додатково штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

За п. 5.3. вказаного договору у випадку прострочення оплати покупець сплачує постачальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі 100% річних від суми простроченого платежу.

Згідно п.9 даного договору строк дії договору визначений з 13.05.2013р. до 31.12.2013р.

На виконання умов договору №161 Од від 13.05.2013р., позивач поставив товар, а відповідач отримав товар на загальну суму 21601,80грн., що підтверджується накладною №3426 від 13.06.13. та довіреністю № 12ААД №314083 від 13.06.13.; накладною №2696 від 16.05.13. та довіреністю 12ААД №314065 від 13.05.13.

Також наявність заборгованості підтверджується підписаним між сторонами, та підписи яких посвідчено печатками акту звіряння взаємних розрахунків.

В порядку досудового врегулювання спору 17.02.2014р. позивач звернувся на адресу відповідача з вимогою про сплату боргу у розмірі 21601,80грн. протягом 5 календарних днів з моменту отримання даної вимоги, яку останній отримав 04.03.14., однак залишив без відповіді та задоволення.

Отже, на час звернення з позовом до суду у відповідача перед позивачем існувала заборгованість в сумі 21601,80грн.

Проте, під час розгляду справи в суді відповідач сплатив основний борг, про що свідчить виписка з банку від 15.04.14. та заява позивача про зменшення позовних вимог.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших в'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статья 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі - товарів (робіт, послуг).

Відповідач неналежно виконав прийняте зобов'язання за договором, бо не розрахувався за отриманий товар в повному обсязі станом на час подачі позову, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, тому позивач просить стягнути з відповідача штраф 10% в сумі 2160,18грн., 100% річних в сумі 17488,69грн.та пеню в сумі 2318,54грн.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 цього кодексу є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, наведені норми матеріального права, договірні умови, визначені сторонами в п.п.5.2., 5.3. договору та перевіривши розрахунок штрафу в розмірі 10%, 100% річних та пені, суд вважає, що розрахунок позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 10% та 100% річних відповідає вимогам чинного законодавства і тому задовольняє позов у частині стягнення з відповідача штрафу у сумі 2160,18грн. та 100% річних в сумі 17488,69грн.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.5.3 зазначеного розділу за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, від суми несплаченого, але поставленого товару за кожний календарний день прострочки платежу, про що суд зазначав вище.

Перевіривши розрахунок позивача в частині стягнення пені суд приходить до висновку про задоволення позову у частині стягнення пені в розмірі 1445,28грн. та відмовляє в частині стягнення 873,26грн. (2318,54грн. - 1445,28грн.), оскільки позивач нарахував пеню за більший строк ніж шість місяців, не врахувавши приписи ч.6 ст.232 ГК України.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач позовні вимоги в частині порушення строків розрахунків за отриманий товар не спростував, основний борг сплатив під час розгляду справи в суді.

Суд не приймає доводи відповідача щодо неправомірного нарахування 100% річних, оскільки доводи останнього спростовуються ч.2 ст.625 ЦК України та п.6.3 договору, укладеного між сторонами, згідно якого сторони погодили нарахування 100% річних. При цьому, п. 6.3 договору сторони не погоджували нарахування за користування коштами за кожен день прострочення, а погодили нарахування 100% річних.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 1445,28грн. - пені, 2160,18грн. - штрафу, 17488,69грн.- 100% річних, оскільки вимоги в цій частині підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства і відмовляє в частині стягнення пені в сумі 873,26грн.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5, пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 69, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 61172, ідентифікаційний № НОМЕР_2):

- 1445,28 грн. - пені,

- 2160,18 грн. - штрафу,

- 17488,69грн.- 100% річних,

- 1754,41грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

3. Відмовити в частині стягнення пені в сумі 873,26грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано: 24 червня 2014р.

Суддя Брагіна Я.В.