Єдиний унікальний номер 260/12034/13-ц Номер провадження 22-ц/775/4091/2014
Єдиний унікальний номер: 260/12034/13ц
Номер провадження: 22ц-775/4091/14
Категорія 41
Головуючий в першій інстанції - Олещенко Л.Б.
Доповідач - Супрун М.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Никифоряка Л.П.,
суддів Супрун М.Ю., Жарова Ю.І.,
при секретарі Руденко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення у квартиру,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 01 квітня 2014 року
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Ленінського районного суду м.Донецька від 01 квітня 2014 року вищезазначений позов задоволено. Визнано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнано за кожним з них право власності на 1/2 частину зазначеної квартири. ОСОБА_2 вселено у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні вказаною квартирою, надавши останньому ключі від квартири. Вирішено питання про судові витрати.
З вказаним рішенням не погодилась відповідач та подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 послалась на те, що суд першої інстанції безпідставно до позовних вимог ОСОБА_2 не застосував строк позовної давності, який розпочався з моменту розірвання шлюбу між нею та позивачем 18 лютого 1994 року.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні апеляційного суду підтримали апеляційну скаргу, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_2 і його представник адвокат ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, їх представників та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції при вирішенні справи встановлено, що 24 серпня 1986 року сторони зареєстрували шлюб (а.с.7), в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_7 (а.с.7). 18 лютого 1994 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано ( а.с.9), після чого в них народилась донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.39)
У період шлюбу сторони на ім'я дружини ОСОБА_3 придбали трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 що підтверджується договором купівлі-продажу від 25 липня 1991 року (а.с.35).
З 21 жовтня 1988 року позивач був зареєстрований в квартирі батьків дружини за адресою: АДРЕСА_2, а 06 січня 2012 року ОСОБА_2 за взаємною згодою відповідачки та їх повнолітнього сина зареєструвався у спірній квартирі (а.с.7 об.).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін і з урахуванням того, що частки чоловіка та дружини при поділі майна є рівними, дійшов до висновку про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за кожним на ? частку вказаного нерухомого майна.
Також суд вважав, що позов пред'явлений в межах строку позовної давності.
Ухвалюючи рішення про усунення перешкод в користуванні спірної квартирою та вселення в неї позивача, суд виходив з того, що останній, як співвласник спірної квартири має право вимагати усунення перешкод в користуванні нею.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 28Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), чинний на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Згідно із ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Також аналогічне правове положення закріплене в ст. ст. 60, 70, 72 СК України
Право колишнього подружжя на частку у спільному сумісному майні зберігається незалежно від припинення шлюбу (ст. 68 СК України). У випадку порушення цього права особа має право на його захист. До таких вимог позовна давність застосовується у три роки, вона обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. ст. 20, 72 СК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.15, 19 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК). Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Судом першої інстанції встановлено, що про порушення свого права власності на частину спірного квартири позивач дізнався у вересні 2013 року, коли після сварки, відповідач змінила замки на вхідних дверях та не надала можливість у подальшому ОСОБА_2 проживати в цьому жилому приміщенні.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про звернення позивачем до суду з позовом до ОСОБА_3 в межах строку позовної давності є обґрунтованим.
З огляду на наведене, посилання відповідача на обчислення строку позовної давності з часу розірвання їх з позивачем шлюбу в 1994 році апеляційний суд не приймає до уваги.
Також є вірними висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спірної квартирою та вселення в неї, оскільки згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Приймаючи до уваги те, що судом було встановлено, що відповідач перешкоджає позивачу в проживанні в спірній квартирі, не відчиняє йому двері, не надає ключів, що не оспорювалось самою ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано вселив позивача у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язав відповідача не чинити йому перешкоди в користуванні вказаним жилим приміщенням.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 01 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді