Головуючий суду 1 інстанції - Александрова Н.В.

Доповідач - Туренко С.І.

Справа № 428/6365/13-ц

Провадження № 22ц/782/964/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року м. Луганськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - судді Туренка С.І.,

суддів - Галан Н.М., Лісіциної А.І.,

при секретарі - Веселові С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 січня 2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, та просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість в розмірі 100544,91 грн.; стягнути з відповідача на його користь судовий збір. Підставами позову зазначав неналежне виконання ОСОБА_2 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовної заяви ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідачки на його користь судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 502,72 грн., оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що 02.08.2008 року між ВАТ «Родовід Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк») та ОСОБА_2 був укладений договір №Ск-1122-019971/8-2008, у відповідності до умов якого позивач відкрив відповідачу картковий рахунок з оформленням платіжної картки та надав споживчий кредит у розмірі 10221,73 грн., за умови його повернення у строк до 02.08.2010 року.

Пунктами 1.1.5, 2.14, 4.1.23 був встановлений обов'язок відповідача сплачувати 0,1% річних, плату за обслуговування споживчого кредиту у розмірі 2,7% від суми кредиту за встановленим графіком; за прострочення строків погашення заборгованості, сплати процентів та інших платежів, сплачувати пеню за кожен день прострочення у розмірі 1,6% від суми простроченого платежу.

Отримання відповідачем платіжної картки підтверджується розпискою /а.с. 18 зв/.

Внаслідок порушення взятих на себе зобов'язань за ОСОБА_2 станом на 24.07.2013 року утворилась заборгованість в сумі 100544,91 грн., яка складається з: простроченого кредиту - 8517,51 грн., прострочених процентів - 14,20 грн., простроченої плати за обслуговування кредиту - 5645,79 грн., пені за прострочення кредиту - 49742,26 грн., пені за прострочення процентів - 82,93 грн., пені за прострочення плати за обслуговування кредиту - 32971,42 грн., 3% річних за прострочення кредиту - 942,92 грн., 3% річних за прострочення процентів - 1,58 грн., 3% річних за прострочення плати за обслуговування кредиту - 616,34 грн.; інфляційних витрат за: прострочення кредиту - 1218,83 грн., прострочення процентів - 2,03 грн., прострочення плати за обслуговування кредиту - 789,10 грн., про що свідчить відповідний розрахунок та виписка з особового рахунку /а.с. 6-13/.

Суд першої інстанції, пославшись на вимоги ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України, п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та беручи до уваги заяву ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Проте, такий висновок суду не відповідає матеріалам справи з огляну на наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом першої інстанції зроблений вищезазначений висновок про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності, з посиланням на те, що строк дії кредитного договору з 02.08.2008 року до 02.08.2010 року, позивач звернувся до суду після спливу трирічного строку - 12 серпня 2013 року.

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно ч. 6 ст. 70 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Як свідчить поштовий штемпель на конверті позивача, позовну заяву разом із додатками надіслано поштою 02 серпня 2013 року /а.с. 26/.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Вказані обставини свідчать про те, що у суду першої інстанції за таких обставин не було підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин, адже перебіг строку позовної давності починається з 02.08.2010 року, коли закінчився термін дії кредитного договору між сторонами, і 02.08.2013 року був останнім днем в межах строку позовної давності.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором зроблено відповідно до його умов.

Отже, слушними є доводи апеляційної скарги в цій частині.

Проте, судова колегія зауважує наступне.

Посилаючись на ст. 1050 ЦК України, на п. 9.1 Кредитного договору, згідно з яким умови цього договору діють до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за ним, апелянт вважає, що строк позовної давності для стягнення пені ним не пропущено, а також звертає увагу на те, що пеня ним нарахована за один останній рік невиконання кредитного зобов'язання на момент подання позову, тобто з 24.07.2012 року по 23.07.2013 р.

Доводи апелянта в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.

Статтею 256 ЦК України визначенно, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність згідно статті 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із статтею 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 вказаної статті).

Частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України передбачається можливість збільшення позовної давності, встановленої законом, за домовленістю сторін, про що договір укладається у письмовій формі.

Із змісту Кредитного договору та пояснень представника апелянта встановлено, що сторони не домовлялись про збільшення позовної давності, встановленої законом.

Пункт 9.1 Кредитного договору, згідно з яким умови цього договору діють до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за ним, не містять положень про інший строк позовної давності, взагалі не містить вказівки на будь-які строки та не може застосовуватись до позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 5 цієї статті передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Строк виконання за Кредитним договором визначено кінцевим терміном повернення 02.08.2010 р. Отже, саме від цієї дати слід обчислювати строки позовної давності: для стягнення пені - один рік, для інших вимог - три роки.

Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Частинами 4 та 5 вказаної статті визначено наслідки спливу позовної давності, який є підставою для відмови у позові, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі. Якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції цілком правомірно застосовано позовну давність, однак це стосується лише правовідносин, що виникли з приводу стягнення пені, яку позивачем пропущено. Позивачем не заявлено про поновлення строку позовної давності та не наведено поважних причин її пропуску.

Посилання апелянта на п. 5.1.5 Кредитного договору, згідно з яким відповідач мав право звертатись до Банку з клопотанням про перенесення строків заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки таким правом позивач не скористався.

З клопотанням про зменшення розміру неустойки згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, на яку також посилається апелянт, міг звернутися відповідач, але останній таке клопотання не заявляв, натомість заявив про застосування позовної давності.

Зважаючи на вищевикладене, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором в частині стягнення простроченого кредиту, прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредиту, 3% річних за прострочення кредиту, 3% річних за прострочення процентів, 3% річних за прострочення плати за обслуговування кредиту, інфляційних витрат за прострочення кредиту, інфляційних витрат за прострочення процентів, інфляційних витрат за прострочення плати за обслуговування кредиту за пропуском строку позовної давності не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно розрахунку заборгованості, який здійснено до умов договору, заборгованість за кредитним договором становить, а саме за: простроченим кредитом у розмірі 8517,51 грн., прострочених процентів у розмірі 14,20 грн., простроченої плати за обслуговування кредиту у розмірі 5645,79 грн., 3% річних за прострочення кредиту у розмірі 942,92 грн., 3% за прострочення процентів у розмірі 1,58 грн., 3% річних за прострочення плати за обслуговування кредиту у розмірі 616,34 грн., інфляційних витрат за прострочення кредиту у розмірі 1218,83 грн., інфляційних витрат за прострочення процентів у розмірі 2,03 грн., інфляційних витрат за прострочення плати за обслуговування кредиту у розмірі 789,10 грн., а всього 17748 (сімнадцять тисяч сімсот сорок вісім) гривень 30 копійок.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в зазначеній частині.

Виходячи із вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» судові витрати у сумі 365,40 грн., що складається з 243,60 грн. /мінімальна ставка судового збору за позови майнового характеру/ та 121,80 грн. /50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, за подання апеляційної скарги/.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 січня 2014 року змінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу в частині стягнення простроченого кредиту, прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредиту, 3% річних за прострочення кредиту, 3% за прострочення процентів, 3% річних за прострочення плати за обслуговування кредиту, інфляційних витрат за прострочення кредиту, інфляційних витрат за прострочення процентів, інфляційних витрат за прострочення плати за обслуговування кредиту.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість: простроченого кредиту у розмірі 8517,51 грн., прострочених процентів у розмірі 14,20 грн., простроченої плати за обслуговування кредиту у розмірі 5645,79 грн., 3% річних за прострочення кредиту у розмірі 942,92 грн., 3% за прострочення процентів у розмірі 1,58 грн., 3% річних за прострочення плати за обслуговування кредиту у розмірі 616,34 грн., інфляційних витрат за прострочення кредиту у розмірі 1218,83 грн., інфляційних витрат за прострочення процентів у розмірі 2,03 грн., інфляційних витрат за прострочення плати за обслуговування кредиту у розмірі 789,10 грн., а всього 17748 (сімнадцять тисяч сімсот сорок вісім) гривень 30 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» судові витрати у розмірі 365 гривень 40 копійок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: