11-кп/775/21/2014(м)

265/5841/13-к

Категорія: ст. 286 ч. 1 КК України Головуючий в 1-ій інстанції: Адамова Т.С.

Доповідач: Куракова В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Куракової В.В.

суддів Шаліної Л.М., Топчій Т.В.

при секретарі Чепігі Н.В.

за участю: прокурора Максименко Н.Г.

обвинуваченої ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі кримінальне провадження за апеляцією законного представника неповнолітнього потерпілого на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 листопада 2013 року, якою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Маріуполя Донецької області, громадянку України, з вищою освітою, працюючу ст. викладачем Азовського морського інституту, не судиму, мешкаючу за адресою: АДРЕСА_1,

звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 47 КК України. Кримінальне провадження закрито, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

05 квітня 2013 року приблизно о 07.55 годині, ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем «PEUGEOT - 307», реєстраційний номер НОМЕР_1, належним ОСОБА_5 на праві особистої власності, рухалася по проїжджій частині проспекту Перемоги, повертаючи праворуч на вулицю Володимирську в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя, водій ОСОБА_2 проявила неуважність і необережність, порушивши вимоги п. 2.3-Б та п. 10.1 Правил дорожнього руху України, не надала дорогу пішоходу ОСОБА_6, який переходив проїзну частину на пішохідному переході по вулиці Володимирській, на яку водій ОСОБА_2 повертала, в результаті чого здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_6.

В результаті наїзду потерпілому ОСОБА_6 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості, що тягнуть за собою розлад здоров'я на термін понад 21 день.

Допущені ОСОБА_2 порушення вимог п.п. 2.3-Б, 2.10, 10.1 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.

Таким чином ОСОБА_2 своїми необережними діями вчинила порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України.

Ухвалою суду від 25.11.2013 р. ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 47 КК України в зв'язку з передачею на поруки трудовому колективу. Кримінальне провадження закрито.

В апеляційній скарзі законний представник неповнолітнього потерпілого вказує, що вважає ухвалу необґрунтованою та підлягаючою скасуванню. Вважає, що ОСОБА_2 не щиро розкаялася, внаслідок чого порушені вимоги ст. 47 КК України. Вказує, що ОСОБА_2 не відшкодувала матеріальну та моральну шкоду, не використала можливість укласти угоду про примирення. Просить ухвалу скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи апеляції законного представника неповнолітнього потерпілого, обвинувачену та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляції, законного представника неповнолітнього потерпілого, яка підтримала доводи своєї апеляції, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно п. 5 ППВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» особу можна звільнити від кримінальної відповідальності з передачею на поруки (ст. 47 КК) за умови, що вона вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Підставою такого звільнення є щире розкаяння особи, яке свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку. Особу, яка не визнала себе винною у вчиненні злочину, передавати на поруки не можна.

Крім того, в п. 2 вказаної Постанови зазначено, що при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні.

В порушення вищенаведеного та вимог ст. 23 КПК України суд не дослідив докази по справі.

Суд врахував те, що ОСОБА_2 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості.

Проте, суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_2 у процесі судового розгляду 02 вересня 2013 року не визнала свою вину. Також, вона до теперішнього часу не відшкодувала заподіяну кримінальним правопорушенням матеріальну та моральну шкоду, що свідчить про відсутність щирого каяття.

Перевіривши істинність позиції ОСОБА_2 щодо визнання вини, колегія суддів прийшла до висновку, що визнання вини та каяття ОСОБА_2 має формальний характер, бо в першому судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачена пояснила, що вину вона не визнає, в другому, що визнає вину і її захисником було заявлено клопотання про оголошення перерви для укладення мирової угоди з потерпілим. Проте в термін понад 2 місяці мирову угоду так і не було укладено, за весь проміжок часу з моменту ДТП обвинувачена не відшкодувала жодної шкоди потерпілому, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції дала показання, які суперечать фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті, пояснила, що дитина поводилась на дорозі «неадекватно», наскочила на її автомобіль.

Тому, суд неправильно застосував вимоги ст. 47 КК України, передавши ОСОБА_2 на поруки трудовому колективу, зробивши висновок про можливість виправлення обвинуваченої без фактичного застосування щодо неї заходів кримінально-правової відповідальності.

Оскільки судом першої інстанції докази не досліджувались, а також враховуючи, що відповідно до ст. 407 КПК України скасовуючи ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не має права ухвалити свій вирок, беручи до уваги положення ст. 9 ч. 6 КПК України, згідно якої у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, керуючись принципом верховенства права, колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою кримінальне провадження направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію законного представника неповнолітнього потерпілого задовольнити.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 листопада 2013 року відносно ОСОБА_2 скасувати.

Ухвалити нову ухвалу, якою кримінальне провадження направити в суд першої інстанції для розгляду по суті.

Судді: