Номер провадження 2/228/295/2014
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2014 року місто ДОКУЧАЄВСЬК
ДОКУЧАЄВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді СЄЛІНА Є.В.,
при секретарі - ПАНІХІНОЇ Г.С.,
з участю: позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Докучаєвську Донецької області цивільну справу № 2/228/295/2014 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, третя особа - Державне підприємство «Кримський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, моральної шкоди та витрат на правову допомогу,
ВСТАНОВИВ:
26.05.2014р. за вх. № 2601/14-Вх на адресу місцевого суду надійшов позов ОСОБА_1 до Мінекономрозвитку України, де посилаючись на вимоги ст.236 КЗпП України, заявником поставлене питання про стягнення з відповідача на його користь оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за період з 10 грудня 2013 року по 22 травня 2014 року, моральної шкоди у розмірі 30 300грн. та судових витрат у розмірі 5000грн. В обґрунтування цієї вимоги у поданому позові ОСОБА_1 зазначено, що наказом Мінекономрозвитку України № 411-к від 05.09.2011р. його було призначено на посаду генерального директора Державного підприємства «Кримський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» і одночасно на посаду головного державного інспектора АР Крим з державного нагляду за якістю продукції, додержання стандартів, норм і правил та державного метрологічного нагляду на контрактній основі на строк з 05.09.2011р. по 05.09.2016р., укладено контракт № 15 від 05.09.2013р. Наказом цього ж міністерства № 19-п від 26.03.2013р. його було звільнено без законних підстав з посади генерального директора ДП «Кримстандартметрологія» та головного державного інспектора АР Крим. Рішенням Докучаєвського міського суду Донецької області від 30.10.2013р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10.12.2013р., підтверджено відсутність законних підстав для його звільнення із вищевказаних посад та прийнято рішення про поновлення на посаді, яке набрало законної сили 10.12.2013р. З дня вступу цього рішення у законну силу і по день подання позову, він перебуває у вимушеному прогулі з 10.12.2013р. по 24.05.2014р. (5 місяців 12 днів), за який згідно ст. 236 КЗпП України, відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток. Через вимушений прогул йому завдано моральної шкоди, а саме вимушена зміна місця проживання, постійні переїзди з одного регіону держави в інший, призвели до розриву соціальних зв'язків, завдало шкоду активному громадському життю, порушило стосунки з оточуючими людьми, відсутністю роботи (вимушеним прогулом) викликана відсутність коштів (через несплату зарплати), що призвело до матеріальної скрути, факт незаконного звільнення принизив його ділову репутацію та наніс шкоду престижу, змусило докладати додаткових значних зусиль для організації свого життя, що у сукупності завдало глибоких душевних страждань та моральної шкоди. Крім того для захисту своїх прав, він 03.09.2013р. звернувся за наданням правової допомоги до спеціаліста в галузі права ФОП ОСОБА_2, яким було проведено правовий аналіз документів по справі поновлення на роботі та відшкодування вимушеного прогулу, надані усні правові консультації, підготовка позову та листування на загальну суму 5000грн, що документально підтверджується договором про надання правової допомоги № 2/04/14 від 18.04.2014р., актом приймання-передавання наданих послуг № 1 від 22.05.2014р. та приходним ордером № 1/05 від 22.05.2014р. /а.с. 1-3/.
Предмет та підстава позову, а також розмір позовних вимог не змінювались.
Ухвалою Докучаєвського міського суду Донецької області від 10.06.2014р. залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «Кримський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» /а.с. 20/.
Позивач - ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, давши пояснення, аналогічні тим, що зазначені ним у поданому позові.
Представник позивача - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позицію свого довірителя.
Відповідач - представник МІНЕКОНОМРОЗВИТКУ УКРАЇНИ в судове засідання не з'явився, надавши письмові заперечення проти позову, де просить у задоволенні позову позивачу відмовити з посиланням на те, що наказом Мінекономрозвитку України від 03.04.2014р. № 28п «Про кадрові питання ДП «Кримстандартметрологія», ОСОБА_1 поновлено на посаді генерального директора Державного підприємства «Кримський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації». Дане рішення суду було виконане в порядку примусового провадження, після надходження до Міністерства відповідних виконавчих документів, а саме вимоги державного виконавця № 354/6 від 04.03.2014р. за № В-2188/5-354/6, яку отримано лише 13.03.2014р. Варто зазначити, що виконання судового рішення було ускладнене тим, що державне підприємство, на якому поновлено позивача знаходиться на території АР Крим, яку було анексовано Російською Федерацією. Крім того, відповідно до постанови слідчого в особливо важливих справах прокуратури АР Крим Баландіна П.С. від 15.11.2012р. у справі № 12012003770120, ОСОБА_1 було відсторонено від посади директора ДП «Кримстандартметрологія» на період досудового та судового слідства. Також, відповідно до вимог контракту, укладеного Мінекономрозвитку України та ОСОБА_1 від 05.09.2013р. № 15 за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності, а отже всі розрахунки з позивачем у тому числі і заробітна плата, проводились ДП «Кримстандартметрологія», а тому обов'язок щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу не може бути покладено на міністерство. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не посилається на жодні докази завдання йому моральної шкоди і не надає документального підтвердження постійних переїздів, матеріальної скрути тощо. /а.с. 23-25/.
Третя особа - представник ДП «КРИМСТАНДАРТМЕТРОЛОГІЯ» у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є відповідні докази, із запереченнями з приводу поданого позову до суду не звертався.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові пояснення відповідача, матеріали даної цивільної справи та справи (№ 2/228/425/2013) за позовом ОСОБА_1 до Мінекономрозвитку України про поновлення на роботі, суд вважає, що у задоволенні позову заявнику необхідно відмовити у повному обсязі, виходячи з наступних підстав:
Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
За змістом статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно частини 3, 4 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», негайному виконанню підлягають рішення зокрема про поновлення на роботі. У разі якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження документів, зазначених у статті 17 цього Закону, і невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Отже, виконання рішення суду першої інстанції відбувається на підставі виконавчого листа, який видається стягувачеві за його заявою, та подається останнім до відповідного відділу державної виконавчої служби.
З досліджених матеріалів даної цивільної справи та справи № 2/228/425/2013 за позовом ОСОБА_1 до Мінекономрозвитку України про поновлення на роботі достовірно встановлено, що рішенням Докучаєвського міського суду Донецької області від 30.10.2013р. поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства «Кримський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» /а.с. 140-143 справи № 2/228/425/2013 /.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 215 ЦПК України, рішення суду складається з резолютивної частини із зазначенням строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Згідо пункту 4 частини 1 статті 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
За пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або має право його допустити.
Відповідно до статті 217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до статті 217 ЦПК суд, який ухвалив рішення, не звернуте до негайного виконання, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може забезпечити його виконання, про що зазначає в резолютивній частині рішення, за правилами забезпечення позову, встановленими статтями 151-153 ЦПК. Проте таке забезпечення виконання рішення підлягає застосуванню лише після набрання ним законної сили.
З рішення Докучаєвського міського суду Донецької області від 30.10.2013р. вбачається, що судом при його ухвалені не було вирішено питання про його негайне виконання, як то передбачено ст.ст. 215, 367 ЦПК України.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10.12.2013р. рішення Докучаєвського міського суду Донецької області від 30.10.2013р. залишено без змін /а.с. 186-189 справи № 2/228/425/2013 /.
23.12.2013р. ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду із письмовою заявою про видачу виконавчого листа за рішенням Докучаєвського міського суду Донецької області від 30.10.2013р., який отримав 24.12.2013р., у підтвердження чого написав відповідну розписку /а.с. 193-194 справи № 2/228/425/2013 /.
10.02.2014р. ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України із заявою про відкриття виконавчого провадження, на підставі якої, постановою старшого державного виконавця цього ж відділу Кушнір Л.В. від 12.02.2014р. за серією ВП № 42038622 відкрите виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2/228/425/2013, виданого 24.12.2013р. Докучаєвським міським судом Донецької області про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Кримстандартметрологія» /а.с. 217, 219 справи № 2/228/425/2013 /.
Згідно цієї постанови державного виконавця, боржнику, а саме Мінекономрозвитку України запропоновано самостійно виконати вимоги виконавчого документа з моменту винесення (отримання) цієї постанови негайно, про що письмово повідомити державного виконавця не пізніше наступного дня з моменту отримання постанови.
Інформації щодо отримання цього документа боржником ані матеріали цивільної справи № 2/228/425/2013, а ні відповідні документи органу державної виконавчої служби не містять.
Вимогою № 354/6 державного виконавця від 28.02.2014р., яку у Мінекономрозвитку України отримано лише 13.03.2014р., про що свідчить вхідний реєстраційних штамп у вигляді штрих-коду за вх. № 07/26207-14, Мінекономрозвитку України запропоновано негайно виконати у повному обсязі рішення Докучаєвського міського суду Донецької області від 30.10.2013р. про що повідомити на адресу відділу не пізніше наступного дня з моменту отримання даної вимоги /а.с. 27-28/.
23.03.2014р. відповідно до поштового штемпелю Мінекономрозвитку України направило до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України письмову заяву від 19.03.2014р. за вих. 2432-03/126 про ініціювання перед Докучаєвським міським судом Донецької області питання щодо відстрочки виконання судового рішення та зупинення виконавчого провадження, яку отримано у відділі згідно кутового штампу 02.04.2014р. за вх. № 14.0.26.960 /а.с. 203-206 справи № 2/228/425/2013 /.
Повторною вимогою № 354/6 державного виконавця від 03.04.2014р., Мінекономрозвитку України запропоновано негайно виконати у повному обсязі рішення Докучаєвського міського суду Донецької області від 30.10.2013р. про що повідомити на адресу відділу не пізніше наступного дня з моменту отримання даної вимоги /а.с. 207-208 справи № 2/228/425/2013 /.
Цього ж дня, а саме 03.04.2014р. Мінекономрозвитку України видало наказ № 28п «Про кадрові питання ДП «Кримстандартметрологія», яким поновило ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства «Кримський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на підставі рішення Докучаєвського міського суду Донецької області від 30.10.2013р., ухвали Апеляційного суду Донецької області від 10.12.2013р. та заяви ОСОБА_1 /а.с. 26/.
Слід також зазначити, що 06.05.2014р. Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України направив до суду письмову заяву про відстрочення виконання рішення, яку ухвалою Докучаєвського міського суду Донецької області від 22.05.2014р. було залишено без задоволення через наявність наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі /а.с. 200-201, 227 справи № 2/228/425/2013/.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 05.06.2014р. за серією ВП № 42038622, затвердженою в.о.начальника цього ж органу державної виконавчої служби Кузьменко О.С., виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/228/425/2013, виданого 24.12.2013р. Докучаєвським міським судом Донецької області про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Кримстандартметрологія» закінчено, у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення /а.с. 238 справи № 2/228/425/2013 /.
Наведені обставини свідчать про відсутність винних та протиправних дій відповідача у затримці виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки:
по-перше, ОСОБА_1 лише 10.02.2014р. звернувся до органу державної виконавчої служби із виконавчим листом та відповідною заявою, на підставі яких 12.02.2014р. постановою державного виконавця було відкрите виконавче провадження, щодо своєчасного отримання якої боржником, інформація відсутня;
по-друге, після отримання 13.03.2014р. Мінекономрозвитку України - вимоги № 354/6 державного виконавця від 28.02.2014р., міністерство одразу ж заявою від 19.03.2014р. у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження» та у відповідності до ч.ч. 1, 5 ст.12 цього ж Закону, реалізувало своє право щодо заявлення клопотання про зупинення виконавчого провадження та вирішення питання про відстрочку виконання судового рішення, яке було скеровано 06.05.2014р. органом державної виконавчої служби до суду, та розглянуте останнім по суті 22.05.2014р.;
по-третє, після отримання повторної вимоги № 354/6 державного виконавця від 03.04.2014р., до завершення розгляду питання про відстрочку виконання судового рішення, Мінекономрозвитку України в цей же день видало наказ № 28п «Про кадрові питання ДП «Кримстандартметрологія», яким поновило ОСОБА_1 на посаді, чим виконало рішення суду.
За таких обставин, підстав для застосування норм ст.236 КЗпП України, а отже і задоволення вимоги щодо оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, не має, а тому у задоволенні позову в цій частині заявнику необхідно відмовити.
Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно пункту 9 цієї ж Постанови, розмір відшкодування такої шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, духовних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявність обставин чи дій (бездіяльності) якими вони заподіянні (причинний зв'язок), розмір та обґрунтування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 1 статті 11 цього ж Кодексу, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Доказами відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 60 цього ж Кодексу передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Оскільки факт винних та протиправних дій відповідача у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі не знайшов свого підтвердження в ході розгляду цієї справи, а ОСОБА_1 не надано доказів про наявність обставин чи дій (бездіяльності) якими моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру заподіянні (причинний зв'язок), за таких обставин, підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди також не має.
Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Згідно частин 1, 3 статті 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.
За частинами 1, 2 статті 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати.
Правовідносини між адвокатом або фахівцем у галузі права та клієнтом визначаються цивільно-правовою угодою. Права та обов'язки адвоката визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правилами адвокатської етики, тощо.
Відповідно до частини 1 статті 56 ЦПК України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Згідно Договору № 2/04/14 про надання правової допомоги від 18.04.2014р., укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу з юридичного аналізу та підготовки позову по справі поновлення на роботі та відшкодування вимушеного прогулу та моральної шкоди ОСОБА_1 за позовом до Мінекономрозвитку України, у обсязі та на умовах, передбачених цим Договором /а.с. 4-5/.
За Актом № 1 приймання-передавання наданих правових послуг від 22.05.2014р., відповідно до Договору № 2/04/14 про надання правової допомоги від 18.04.2014р., Виконавцем за період з 18.04.2014р. по 22.05.2014р. були надані наступні послуги: проведено правовий аналіз рішення Докучаєвського міського суду, Апеляційного суду Донецької області, накази Мінекономрозвитку України, контракт № 15 від 11.09.2011р., судову практику та інші документи; надання консультацій з питань застосування діючого законодавства по даній справі; підготовлено позов до Докучаєвського міського суду про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Загальна вартість наданих послуг складає 5000грн. /а.с. 6/.
З квитанції до прибуткового касового ордера № 1/05 від 22.05.2014р. слідує, що від ОСОБА_1 на підставі акту № 1 від 22.05.2014р., ФОП ОСОБА_2 одержано 5000грн. /а.с. 7/.
Оскільки заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на положенням закону та судом не встановлено винних та протиправних дій відповідача у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, то підстав для присудження понесених і документально підтверджених судових витрат, як то передбачено в ч.1 ст.88 ЦПК України, не має, а тому у задоволенні цієї вимоги заявнику необхідно відмовити.
Слід також зазначити, що відповідно поданих документів про надання правової допомоги, така допомога згідно буквального їх змісту, надавалась по справі про поновлення на роботі, відшкодування вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 за позовом до Мінекономрозвитку України, яка окремо перебуває в провадженні Докучаєвського міського суду Донецької області та містить аналогічні документи.
Щодо клопотання Мінекономрозвитку України про залишення без розгляду позовної заяви у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду, то воно не відповідає обставинами справи та не ґрунтується на законі, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.236 КЗпП України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, третя особа - Державне підприємство «Кримський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Докучаєвський міський суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя