Справа №250/4366/13-ц

Номер провадження2/250/262/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року м. Ясинувата

Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя Бичков П.Ю.,

при секретарі Костенко Ю.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ИРД», яка діє в інтересах філії ПП «ИРД» «Домсервис» про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства «ИРД», яка діє в інтересах філії ПП «ИРД» «Домсервис» (далі - ПП «ИРД» в інтересах ПП «ИРД» «Домсервис») про захист гідності, честі, відшкодування моральної шкоди. Зазначила, що вона проживає в квартирі своєї доньки ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, пенсіонер-службовець КРУ Донецької області. 16 жовтня 2013 року двірник філії «Домсервіс» ПП «ІРД» наклеїла на вхідні двері листівку з написом «Должник» (мов. ориг.), де було вказане прізвище, ім'я, по-батькові позивача та сума 4522,44 грн. Зазначає, що поширена відповідачем недостовірна інформація ганьбить її гідність, честь та ділову репутацію. На її вимогу зняти з дверей листівку двірник не реагує, посилаючись на наказ майстра двірників Зайцевою Т.В. та директора філії «Домсервіс». Калюсської Н.А. Вважає, що неправомірними діями відповідача їй як інваліду, гіпертоніку, завдана моральна шкода, яку оцінює в 10000,00 грн., що полягає у душевних стражданнях, які вона зазнає і зазнавала у зв'язку з приниженням ї гідності, честі та ділової репутації.

Належним чином повідомлена позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву від 20 січня 2014 року про розгляд справи за її відсутності. Наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача Момот М.В., яка діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що позивачем не надоно жодного доказу, що писали відповідач по справі в друкованій бумажці боржник її прізвище, ім'я по батькові, і тому не має на підставіцього доказів на задоволення позову та стягнення моральної шкоди, в подальшому участі у розгляді справи не брала, надал заяву про розгляд справи за її відсутністю, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін по справі та свідків, проаналізувавши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч. 2 тієї ж норми права особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За приписами ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами, визначеними ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Згідно ст. 277 ЦК України Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

В п. 4 Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»вказано, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

З п.15 Пленуму слідує, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ст. 277 ЦК та ст. 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

В судовому засіданні позивачкою не надано доказів того, що представниками відповідача був зроблений запис.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, доводи позивачки не знайшли свого підтвердження у ході судового засідання та не були підтверджені належними об'єктивними доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях самої позивачки ОСОБА_1.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

З п. 16 Пленуму слідує, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 слідує, що звернення громадян до правоохоронного органу передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами.

Таким чином, суд вважає, що позивачкою не надано доказів, щодо приниження з боку відповідача її честі та гідності.

Крім того, з п. 18 Пленуму слідує, що суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Згідно п. 26 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. Відтак вимоги щодо публічного вибачення задоволенню не підлягають.

У зв'язку з наведеними обставинами та відмовою у задоволенні позову про захист честі та гідності, суд приходить до переконання, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди.

За цих обставин суд виходить з того, що позивач не довів порушення свого права, оскільки не надав доказів, що це зробив відповідач.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 3, 10, 11,15, 57, 58, 59, 209, 212, 214-215, 217, 218, 224-228 Цивільно процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ИРД», яка діє в інтересах філії ПП «ИРД» «Домсервис» про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: П. Ю. Бичков