УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2008 року м. Запоріжжя
у складі: головуючого - судді Симонця О.І. суддів Шпоньки В.П., Ємця А.А. за участю прокурора Пазиніч М. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 грудня 2007 року
ВСТАНОВИВ
Цим вироком, - ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Запоріжжі і там же проживаючої по АДРЕСА_1, не працюючу, раніше судиму:
7 червня 2005 року, Шевченківським районним судом міста Запоріжжя, за частиною 1 статті 309 КК України на 1 рік позбавлення волі і на підставі статті 75 КК України звільненої від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
17 травня 2007 року, Заводським районним судом міста Запоріжжя, за частиною 1 статті 309 КК України на 1 рік позбавлення волі і на підставі статті 75 КК України звільненої від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, -
засуджено за частиною 2 статті 307 КК України, із застосуванням статті 69 КК України, на 3 роки позбавлення волі.
На підставі статті 71 КК України, з урахуванням покарання, призначеного ОСОБА_1 за вироком Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 7 червня 2005 року, за сукупністю вироків, засудженій призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць.
На підставі частини 4 статті 70 КК України, за сукупністю злочинів, з урахуванням покарання, призначеного ОСОБА_1 за вироком Заводського районного суду міста Запоріжжя від 17 травня 2007 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, засудженій остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць.
Початок строку відбування покарання, із зарахуванням попереднього ув'язнення, засудженій обчислено з моменту приведення вироку у виконання і зараховано в строк відбуття покарання - строк тримання під вартою з 13 березня по 17 травня 2007 року (2 місяці 4 дні).
Питання про речові докази вирішені вироком відповідно до вимог статті 81 КПК України.
№ 1-120/2007 головуючій у 1 ін ст. -суддя Стратій Є.В.
№ 11 -226/2008 доповідач в апеляційній інстанції - суддя Шпонька В.П.
ОСОБА_1 визнано винною в тому, що вона у період іспитового строку, призначеного їй за вироком Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 7 червня 2005 року, -
11 травня 2006 року, в місті Нікополі Дніпропетровської області, у невстановленої особи, з метою збуту, незаконно придбала наркотичний засіб - опій ацетильований, який незаконно, зберігаючи при собі, перевезла в місто Запоріжжя.
Приблизно о 18 год., того ж дня:
ОСОБА_1, незаконно збула ОСОБА_2, яка здійснювала оперативну закупку, у медичному шприцу - опій ацетильований, у перерахуванні на суху речовину - 0, 040 гр;
приблизно о 18 год. 10 хв. її було затримано з залишками опію ацетильованого у розмірі 0, 203 гр у перерахуванні на суху речовину.
Справу розглянуто згідно з положеннями статті 299 КПК України, при цьому, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно всіх фактичних обставин справи та розмірів цивільних позовів, допитав підсудного, яка визнала себе винною у повному обсязі інкримінованих йому обставин злочинних дій та їх наслідках.
В апеляції засуджена просить про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд. За змістом скарги вважає неправильним призначення їй покарання за сукупністю вироків, оскільки вона підлягала звільненню від покарання, призначеного їй вироком від 7 червня 2005 року - за амністією.
У судовому засіданні апеляційної інстанції, вислухавши доповідь судді щодо вироку, ким і в якому обсязі він був оскаржений, та основних доводах апеляції і заперечень інших учасників процесу: прокурор не знайшов підстав до задоволення апеляції.
Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд не вбачає підстави до задоволення апеляції засудженої виходячи з такого.
Згідно з частиною 1 статті 71 КК України, якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
За матеріалами справи, ОСОБА_1, вироком від 7 червня 2005 року була засуджена до позбавлення волі і звільнена від відбування покарання з випробуванням, іспитовий строк визначено у продовж 1 року. Злочин, за який її засуджено вироком від 20 грудня 2007 року, ОСОБА_1 вчинено 11 травня 2006 року, тобто у продовж іспитового строку, призначеного вироком від 7 червня 2005 року.
ОСОБА_1 має неповнолітню дитину - ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, але закон України від 31 травня 2005 року N 2591-IV «Про амністію», при постановленні вироку від 7 червня 2005 року у відношенні ОСОБА_1, - не застосовувався. За результатами перевірки, здійсненою апеляційним судом, положення цього закону не були застосовані у відношенні ОСОБА_1 і в наступному. Більш того, застосування амністії за цим законом не допускається, якщо особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, не дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання. За повідомленням суду першої інстанції, який
постановив вирок від 7 червня 2005 року, ОСОБА_1 таку згоду не надавала при розгляді справи і в наступному не ініціювала питання про застосування щодо неї амністії. Тому, вирок суд у відношенні ОСОБА_1 від 7 червня 2005 року, як такий, що набрав законної сили, підлягає виконанню.
Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано, до покарання, призначеного ОСОБА_1 вироком від 20 грудня 2007 року - 3 років позбавлення волі, частково приєднав невідбуту частину покарання, призначеного їй вироком від 7 червня 2005 року - у вигляді 1 місяця позбавлення волі і остаточно призначив їй за сукупністю цих вироків - 3 роки 1 місяць позбавлення волі.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 , вироком від 20 грудня 2007 року, засуджена за злочин, вчинений нею до постановления попереднього вироку від 17 травня 2007 року, суд, при визначенні їй остаточного покарання повинен був керуватися смислом статтей 65, 70 КК України та відповідними їм роз'ясненнями, даними у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Згідно з цими роз'ясненнями:
у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення остаточного покарання - виходячи з його виду й розміру.
коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановления вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
За матеріалами справи: за вироком від 20 грудня 2007 року, ОСОБА_1 засуджено до покарання, що належить відбувати реально; за вироком від 17 травня 2007 року, ОСОБА_1 засуджено до позбавлення волі і звільнено від покарання з випробуванням.
Тому, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань цими вироками - не допускається. За таких умов кожний із зазначених вироків у відношенні ОСОБА_1 повинен виконуватися самостійно.
Виправити цю помилку суду першої інстанції апеляційний суд позбавлений можливості, оскільки при зміні вироку і визначені самостійного виконання вироків - від 17 травня 2007 року і 20 грудня 2007 року щодо ОСОБА_1, буде погіршено її становище, може мати місце лише за апеляцією прокурора (потерпілого).
На ці недоліки вироку апеляційний суд реагує окремою ухвалою.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав до скасування чи зміни вироку у відношенні ОСОБА_1 з мотивів, викладених нею в апеляції.
Керуючись ст. ст. 362, 365, 366 КПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ
вирок Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 20 грудня 2007 року у відношенні ОСОБА_1 залишити без зміни, а її апеляцію на це судове рішення - без задоволення.