Справа № 22- 293 Головуючий у 1 інстанції
2008 р. Максимчук З.М.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" березня 2008 року М. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду
Запорізької області у складі: головуючого Спас О.В.
суддів: Стрелець Л.Г.
Савченко О.В. при секретарі Веретелецький І.В. за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , представника відповідача ТОВ „Діоніс" Іванова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2007 року
у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2, Комунального підприємства „Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю „Діоніс" про визнання угоди дійсною та визнання права власності на нерухоме майно та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 21.04.1996 року, 18.10.2005 p., 21.12.2006 р.,
встановила:
12 жовтня 2006р. ОСОБА_8 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Комунального Підприємства „Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП „ММБТІ") про визнання дійсним договору дарування нерухомого майна від 10 серпня 2006 р. та визнання права власності на нежиле приміщення складу „М-1" площею 232, 7 м кв. по АДРЕСА_1, з тих підстав, що після укладення цієї угоди в простій письмовій формі відповідач ухиляється від її нотаріального посвідчення.
Просить зобов'язати КП „ММБТІ" зареєструвати за ним право власності на даний об'єкт нерухомості.
Під час судового розгляду справи ОСОБА_8 пред'явив позов до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 , ОСОБА_6, ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю „Діоніс" (далі - ТОВ „Діоніс").
Цим позовом ОСОБА_8 просить визнати недійсним договір від 21 квітня 1996 p., яким Комерційне оптово-роздрібне виробниче підприємство орендарів „КОРВПО" (далі - КОРВПО) продало, а ОСОБА_7 купила спірне нерухоме майно. В обгрунтування позову ОСОБА_8 посилається на ті обставини, що на день укладення угоди КОРВПО не мало право відчуження майна, так як воно перебувало у власності держави.
Далі ОСОБА_8 посилається на ті обставини, що 20 листопада 1996 р. правонаступник ОРВПО „КОРРПА" - ТОВ „Діонис" отримало свідоцтво про право власності на майно і восени 1996 р. передало це майно ОСОБА_9, ОСОБА_10 за договором міни, який визнаний дійсним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 07 лютого 2006 р.
Позивач вважає, що ОСОБА_7 набула право власності на майно неправомірно, а тому незаконними є і наступні договори з відчуження спірного майна. А саме, договір від 18 жовтня 2005 р. за яким ОСОБА_7 продала ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 спірне майно, а також договір від 21 грудня 2006р., яким останні продали спірне майно ОСОБА_8 Просить визнати перелічені угоди недійсними.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2007 року ОСОБА_10 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги новим рішенням.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія Суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Матеріалами справи підтверджується ретельність з'ясування судом першої
інстанції обставин, що мають значення для справи, а також відповідність висновків
суду встановленим обставинам справи.
Судом встановлено, що замість будівлі М-1, відносно якої у ОСОБА_10 з ОСОБА_2виник спір, існує споруда A-1, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції доказами, зокрема, листом КП ., ММБТІ" від 18 листопада 2006р. (а.с. 139-140).
Право власності на будівлю А-l зареєстровано за відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які в свою чергу продали майно ОСОБА_8
Обставина відсутності за адресою АДРЕСА_1 будівлі
під літерою М-1 підтверджується безпосередньо матеріалами, які ОСОБА_8 додав
до позову. Позивач зазначає, що право власності ОСОБА_2 на споруду, яку
останній подарував ОСОБА_10, визнано рішенням Мелітопольського
міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2006 року. Проте, цим рішенням за ОСОБА_2визнано право власності на незакінчене будівництво будівлі складу М-1, Н-1, 0-1 по АДРЕСА_1 загальною площею 377, 7 м кв. (а.с. З), а згідно договору дарування, який ОСОБА_8 просить визнати дійсним, дарувальник ОСОБА_2 подарував ОСОБА_10 не вищевказаний об'єкт, а склад по АДРЕСА_1 площа якого складає 232, 7 м кв. (а.с. 2). При цьому з вищевказаного листа КП „ММБТІ" (а.с. 139-140) також вбачається, що споруди Н-1, 0-1 зруйновані.
Згідно договору дарування ОСОБА_2 подарував ОСОБА_10 не об'єкт незакінченого будівництва, право власності на який визнано за ОСОБА_2рішенням суду (а.с. З), а склад. Проте, цей договір не узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 331 ЦК України, яка визначає, що право власності на новостворене нерухоме майно, яким мав бути склад, виникає з моменту прийняття об'єкту нерухомості до експлуатації та з моменту його державної реєстрації.
Доводи апеляційної скарги містять посилання на неможливість державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомості, оскільки він не був добудований.
Цей довід спростовується тією обставиною, що відповідач ОСОБА_8, яку ОСОБА_8 вважає незаконним .власником цієї ж будови, купила майно у ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яке вже було зареєстровано належним чином, і в даний час право власності зареєстровано належним чином як на об'єкт нерухомості безпосередньо за ОСОБА_8
З викладених обставин вбачається, що ОСОБА_2 не мав розпоряджатися спірним об'єктом, оскільки згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України таке право надається тільки власнику. Тобто, перешкодою для нотаріального посвідчення договору дарування було відсутність права власності ОСОБА_2 на майно, а не його ухилення від нотаріального посвідчення договору.
З даної обставини вбачається, що зміст укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2правочину суперечить ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 331 ЦК України, а тому, згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України цей правочин не може бути чинним.
Позов про визнання договору дарування дійсним пред'явлено ОСОБА_10 саме з підстави ухилення ОСОБА_2від нотаріального посвідчення договору і вказана підстава не була змінена позивачем під час розгляду справи судом першої' інстанції в порядку ч. 2 ст. 31 ЦПК України, а тому суд першої інстанції в силу ст. 10 ЦПК України і суд апеляційної інстанції згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України розглядають справу тільки в межах вимог заявлених в суді першої інстанції.
Відсутність обставини ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору вбачається з матеріалів справи і підтверджується його поясненнями під час апеляційного розгляду справи.
Посилання в апеляційній скарзі на наявність інших підстав для неможливості нотаріального посвідчення договору дарування виходить як за межі розгляду справи судом першої інстанції, так і за межі розгляду справи апеляційним судом.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, належним чином з'ясував сутність спірних правовідносин сторін і правильно застосувавши норми матеріального і процесуального права зробив вірний висновок про неможливість задоволення позовних вимог про визнання дійсним договору дарування спірного нерухомого майна.
Таким чином, ОСОБА_8, як особа, яка не довела в суді право на спірне майно, згідно вимог ст. 3 ЦПК України не має підстав оспорювати угоди з
розпорядження цим майном колишніми власниками, оскільки такі угоди не можуть порушувати його права або охоронювані законом інтереси через відсутність права, як такого.
Виходячи з викладеного є вірним висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_10 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна, укладених 21.04.1996 року, 18.10.2005 p., 21.12.2006 p.
При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі.
Керуючись ст. ст. ЦПК 209, 218, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Ухвалила
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 листопада 2007 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.