ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2014 р. Справа № 804/4377/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача від відповідача Берднику С.О. Рудницька Ю.О. Чернова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03.01.2013р. №8130761, -

ВСТАНОВИВ:

28.03.2014р. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» звернулося з позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції та, з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог від 28.04.2014р., просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013р. по виконавчому провадженню №8130761;

- скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013р. по виконавчому провадженню №8130761.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що дії відповідача з винесення постанови є протиправними, оскільки на момент винесення постанови діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, який запроваджений ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р. по справі №Б24/235/05. Оспорювана постанова прийнята в період дії мораторію і є штрафом, а згідно абз.2 ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в період дії мораторію штрафні санкції не нараховуються. Також позивач посилається і на те, що зобов'язання позивача було припинено на підставі Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електроенергію» №3319-УІ від 12.05.2011р. та Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою КМУ від 08.08.2011р. №894. Окрім того, позивач зазначає, що фактичного примусового виконання рішення державним виконавцем не здійснювалося, а тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що позивач не виконав у добровільному порядку у строк встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №446 від 06.03.2003р. про стягнення з позивача на користь ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» боргу в сумі 8087055,18 грн., а саме: протягом 5 днів з моменту отримання даної постанови. При цьому, відповідач зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору повинна бути прийнята при першому надходженні виконавчого документа, однак виконавче провадження було зупинено після вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання виконавчого напису у зв'язку з прийняттям 23.06.2005р. Закону України «Про міри направлені на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Після закінчення дії вказаного Закону, 01.01.2013р. державним виконавцем була винесена постанова 03.01.2013р. про поновлення виконавчого провадження та постанова про стягнення виконавчого збору з боржника відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», який діяв до 09.03.2011р. та діє після 09.03.2011р., при цьому, у відповідності до вимог ст. 58 Конституції України застосовано 5 відсотків від фактично стягуваної суми за виконавчим документом в редакції ст. 46 Закону на момент відкриття виконавчого провадження від 04.04.2003р. Відповідач вказує на те, що 03.01.2013р. було прийнято постанову про зупинення виконавчого провадження відповідно до п.8 ч.1 ст. 34 Закону, який діє з 09.03.2011р. та виконавчі дії не проводяться. Окрім того, відповідач зазначає, що виконавчий збір не є штрафом, а є санкцією відповідальності майнового характеру, що застосовується до боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання з урахуванням того, що у матеріалах виконавчого провадження міститься заява представника позивача про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ще 30.06.2004р. та отримання копії документів. За викладеного, відповідач вважає, що оскільки боржник не виконав добровільно вимоги виконавчого документа, з боржника стягується виконавчий збір.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 12.05.2014р.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом у термін, визначений ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням дати прийняття оспорюваної постанови - 03.01.2013р. та дати подання позову до суду - 28.03.2014р., суд виходить із того, що відповідачем оспорювана постанова направлена позивачеві простою кореспонденцією 03.01.2013р., що підтверджено представником відповідача та копією витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, однак дату отримання вказаної постанови встановити неможливо, позивач доказів того, коли він отримав вказану постанову не надав, лише послався на те, що довідався про оспорювану постанову з листа ДВС від 18.03.2014р. (а.с.158).

З огляду на викладені обставини, не надання відповідачем доказів вручення оспорюваної постанови позивачеві, суд вважає причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, встановлені ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, поважними та поновити строк звернення до суду з даним позовом згідно до вимог ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням того, що за нормами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

04.04.2003р. державним виконавцем була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №446 виданого 06.03.2003р. приватним нотаріусом про стягнення з ВАТ «Дніпропетровськгаз» на користь ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» боргу в сумі 8087055,18 грн., в якій боржнику було надано строк для добровільного виконання, а саме: протягом 5 днів з моменту отримання даної постанови (а.с.49, 107).

16.04.2003р. виконавче провадження було зупинено на підставі п.8 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з надходженням ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2002р. у справі №Б/26/173/02 про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ «Дніпропетровськгаз» (а.с.108-109).

09.11.2004р. постановою державного виконавця було поновлено виконавче провадження у зв'язку з надходженням 08.11.2004р. ухвали господарського суду Дніпропетровської області про припинення провадження у справі про банкрутство (а.с.110).

У період з 09.11.2004р. по 23.06.2005р. органом державної виконавчої служби вживалися заходи з примусового виконання виконавчого напису боржником, а саме: прийнято постанову про розшук майна боржника, постанову про арешт коштів боржника, які направлялися для виконання до банківських установ і вживалися інші дії направлені на примусове виконання виконавчого напису, що підтверджується копіями матеріалів виконавчого провадження (а.с.114-133).

26.06.2005р. постановою державного виконавця було знову зупинено виконавче провадження на підставі ст.ст. 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження» з зв'язку з прийняттям 23.06.2005р. Закону України «Про міри направлені на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» № 2711-ІУ (а.с.134).

01.01.2013р. після закінчення дії Закону № 2711-ІУ державним виконавцем було прийнято постанову від 03.01.2013р. про поновлення виконавчого провадження (а.с.144).

03.01.2013р. постановою знову було зупинено виконавче провадження у зв'язку з тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р. у справі №Б24/235/05 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Дніпропетровськгаз» та оголошено мораторій на задоволення вимог кредиторів на підставі п.8 ч.1 ст.37, ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.146).

Також, 03.01.2013р. було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 404352,75 грн. на підставі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла до внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» від 10.07.2003р. № 1095-ІУ (а.с.146).

Позивач оспорює дії відповідача щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013р. та просить скасувати вказану постанову посилаючись на те, що відповідачем порушені вимоги абз.2 ч.4 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», так як дії з примусового стягнення заборгованості органом ДВС не здійснювалися, а тому вважає, що підстави для стягнення виконавчого збору відсутні, а постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 404352,75 грн. від 03.01.2013р. підлягає скасуванню.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Порядок та умови примусового виконання рішень встановлений Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення.

Згідно п.5 ч.1 ст.18-1 вищевказаного Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) виконавчими документами є, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

За приписами ст. 24 вищевказаного Закону (у редакції, чинній на момент виникнення відносин) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції, чинній на момент виникнення відносин) у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 5 відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцю виконавчий збір не стягується.

Статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції, чинній станом на 03.01.2013р.) визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору виноситься у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження» для самостійного його виконання, який зазначається у постанові про відкриття виконавчого провадження, при цьому, постанова про стягнення виконавчого збору приймається навіть у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Так, як свідчать матеріали справи, 04.04.2003р. державним виконавцем була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №446 виданого 06.03.2003р. приватним нотаріусом про стягнення з ВАТ «Дніпропетровськгаз» на користь ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» боргу в сумі 8087055,18 грн., в якій боржнику було надано строк для добровільного виконання, а саме: протягом 5 днів з моменту отримання даної постанови (а.с.49, 107).

При цьому, зміст вказаної постанови свідчить про те, що позивача було попереджено про те, що у разі невиконання рішення в наданий строк, його буде виконано в примусовому порядку із стягненням з боржника виконавчого збору у розмірі 404352,75 грн. та витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.

14.04.2003р. позивачем була отримана постанова про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується змістом листа позивача від 14.04.2003р. за №11/3-590, який наявних в матеріалах справи (а.с.108-зворот).

Також про обізнаність позивача про наявність відкритого виконавчого провадження свідчить і заява представника позивача від 30.06.2004р. про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та отримання відповідних його копій 30.06.2004р. (а.с.112).

Отже, виходячи з аналізу наведених вище норм Закону України «Про виконавче провадження» позивач зобов'язаний був виконати рішення у зазначений у постанові від 04.04.2003р. у строк, а саме: протягом 5 днів з моменту отримання даної постанови, тобто у строк до 19.04.2003р.

Як свідчать матеріали справи, а також підтверджено і представниками сторін у ході судового розгляду справи, вказаний вище виконавчий документ у добровільному порядку у вищевказаний строк не було виконано боржником (позивачем) та вказане вище виконавче провадження знаходиться на примусовому виконанні у органах державної виконавчої служби з 04.04.2003р. по 12.05.2014р., тобто по теперішній час.

Також, судом було встановлено і підтверджено представниками позивача та відповідача те, що виконавчий напис вперше надійшов до державного виконавця саме у квітні 2003р. та вказане виконавче провадження неодноразово зупинялося у зв'язку з банкрутством позивача та прийняттям Закону України «Про міри направлені на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», який діяв до 01.01.2013р., з 03.01.2013р. виконавче провадження знову зупинено у зв'язку з банкрутством позивача.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що оскільки позивачем як боржником не було виконано рішення у добровільному порядку у строк, визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, то винесення державним виконавцем 03.01.2013р. постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 404352,75 грн. відповідає вимогам ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням норм ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла станом на квітень 2003р. щодо застосування державним виконавцем розміру виконавчого збору - 5 відсотків від належної до стягнення суми, виходячи з вимог ст. 58 Конституції України, у зв'язку з чим дії відповідача по винесенню вказаної постанови та сама постанова є законною та обґрунтованою, виходячи з вищевикладених встановлених обставин у даній справі.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи позивача про те, що органом ДВС жодних виконавчих дій із примусового стягнення заборгованості за виконавчим написом №446 від 06.03.2003р. здійснено не було з огляду на те, що згідно до вимог як ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на 2003р., так і ст. 28 вказаного Закону, чинної станом на 03.01.2013р. встановлено обов'язок державного виконавця по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення строку, наданого для добровільного виконання рішення та за умови першого надходження виконавчого документу державному виконавцю.

Жодних посилань на те, що державний виконавець повинен винести постанову про стягнення виконавчого збору за умови проведення чи не проведення виконавчий дій Закон України «Про виконавче провадження» не містить.

В той же час, твердження позивача про те, що державним виконавцем не здійснювалися жодні виконавчі дії з примусового виконання виконавчого напису, спростовуються наявними у справі копіями матеріалів виконавчого провадження із змісту яких вбачається, що після 19.04.2003р. державним виконавцем вчинялися дії з примусового виконання виконавчого документа, а саме: було прийнято постанову про розшук майна боржника, постанову про арешт коштів боржника, які направлялися для виконання до банківських установ і вживалися інші дії направлені на примусове виконання виконавчого напису(а.с.114-133).

Також, слід зазначити, що ч.2 ст. 28 вказаного Закону містить вичерпний перелік підстав за якими не стягується виконавчий збір, а саме: виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно в забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягненням штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.

Отже, винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у разі першого надходження виконавчого документа до державного виконавця та за умови спливу терміну для добровільного (самостійного) виконання боржником виконавчого документа є обов'язком державного виконавця згідно до вимог ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», що діяла станом 2003р. та ст. 28 вказаного Закону у редакції,чинній на 03.01.2013р.

Не можуть бути покладені в основу цього судового рішення і твердження позивача про те, що виконавчий збір є штрафом та у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно до абз.2 ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» штрафні санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань не застосовуються з огляду на те, що відповідно до ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( чинного в редакції на момент введення в дію мораторію) введення мораторію на задоволення вимог кредиторів передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Цією ж статтею визначені поняття щодо конкурсних та поточних кредиторів. Так, конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону № 2343 протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Як свідчать матеріали справи, провадження у справі про банкрутство позивача було порушено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р.у справі №Б24/235/05 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів щодо виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію (а.с.27).

Таким чином, мораторій на задоволення вимог кредиторів введений щодо грошових зобов'язань позивача, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство (конкурсних кредиторів), тоді як оспорювана постанова винесена відповідачем після порушення провадження у справі про банкрутство - 03.01.2013р. та відповідач є поточним кредитором і дія мораторію на задоволення цих вимог (поточних вимог) не поширюється.

За змістом статті 12 Закону № 2343 мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), не нараховуються.

Відповідна правова позиція викладена і в постанові Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про банкрутство" від 18.12.2009 р. № 15.

Також і ч.1, ч.5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на 03.01.2013р.) визначають, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

За викладених обставин, посилання позивача на порушення відповідачем законодавства про банкрутство є безпідставним з урахуванням того, що дія мораторію не поширюється на зобов'язання позивача, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство у відповідності з наведеними вище нормами чинного законодавства України та виходячи з того, що станом на 03.01.2013р. виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису знову було зупинено за постановою державного виконавця.

Крім того, слід зазначити, що виконавчий збір не є штрафом, це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання, що також підтверджується п.6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України № 3 від 13.12.2010р. «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».

Частина ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і ч.1 ст. 71 вказаного вище Кодексу, покладає обов'язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Позивачем не надано жодних доказів та не наведено жодних підстав щодо протиправності дій відповідача у ході прийняття відповідачем оспорюваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору з урахуванням встановлених обставин у справі, які свідчать про невиконання позивачем виконавчого документу у строк встановлений для добровільного виконання згідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також невиконання виконавчого документа боржником протягом 2003р.-2014р.р. та намагання позивача не виконувати виконавчого напису шляхом неодноразового порушення справ про банкрутство.

При цьому, судом критично оцінюється твердження позивача про припинення зобов'язання за вказаним виконавчим документом на підставі Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електроенергію» №3319-УІ від 12.05.2011р. та Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою КМУ від 08.08.2011р. №894, виходячи з того, що зазначені обставини не можуть служити доказами протиправності дій відповідача з винесення оспорюваної постанови та незаконності самої постанови з огляду на те, що вказані обставини не є підставами для звільнення позивача від сплати виконавчого збору згідно Закону України «Про виконавче провадження», навпаки, ст.28 вказаного Закону передбачає обов'язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, у тому числі і у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та з урахуванням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що оспорювана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.01.2013р. прийнята відповідачем у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Між тим, у відповідності до вимог ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не більше 4-х розмірів мінімальних заробітних плат, при цьому, під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, а решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Так, позивачем судовий збір за подання позову майнового характеру (скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 404352,75 грн.) було сплачено лише у розмірі 10 відсотків судового збору в сумі 182 грн. 70 коп.(а.с.5).

Приймаючи до уваги викладене та те, що ставка судового збору становить у розмірі 4872 грн. та враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову, слід стягнути з позивача решту судового збору у розмірі 4689 грн. 30 коп. за вирахуванням сплаченої суми судового збору у розмірі 182,70 грн. (4872 -182,70) у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03.01.2013р. №8130761- відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка, 2, р/р №26005232289001 в ПАТ КБ «Надра» м. Київ, МФО 380764, ЄДРПОУ 03340920, ІПН 033409204026) на користь Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 4689,30 грн. (чотири тисячі шістсот вісімдесят дев'ять грн. 30 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 19.05.2014р.

Суддя С.О. Конєва