номер провадження справи 14/51/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2014 Справа № 908/1453/14

Суддя господарського суду Запорізької області Сушко Л.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (адреса - 69096 м. Запоріжжя, вул. Каховська, 26)

до відповідача Концерну «Міські теплові мережі» (адреса - 69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137)

про стягнення штрафних санкцій

За участю уповноважених представників сторін:

від позивача: Цмокаленко О.С., довіреність №250 від 15.05.2014р.

від відповідача: Семеренко С.О., довіреність №1204/20-19 від 04.03.2014р.

Ковальська Я.М., довіреність №1202/20-19 від 04.03.2014р.

Суть спору:

29 квітня 2014 року позивач Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі ВАТ «Запоріжжяобленерго») звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача Концерну «Міські теплові мережі» (далі Концерн «МТМ») про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.04.2014 р. порушено провадження у справі № 908/1453/14, розгляд справи призначено в судовому засіданні 29.05.2014 р., при цьому витребувано від сторін документи, необхідні для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.05.2014р. у зв'язку з виробничою необхідністю розгляд справи відкладено на 03.06.2014р.

03.06.2014р. справу розглянуто, на підставі ст.ст. 82-85 ГПК України, за згодою представників Позивача та Відповідача, оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено про час складання повного рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору про постачання електричної енергії №44 від 01.10.2004р. Відповідачеві поставлено активну електроенергію. Проте, Відповідач в порушення умов Договору отриману оплату за споживчу активну електричну енергію оплатив несвоєчасно, у зв'язку з чим відповідно до діючого законодавства України та умов Договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань Відповідач повинен сплатити пеню, 3% річних та збитки від інфляції.

З урахуванням зазначених обставин Позивач просить стягнути з Концерну «МТМ» на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» 89 120,30 грн. пені, 20 566,21 грн. 3% річних, 35 520,94 грн. інфляційних збитків та 2 904,16 грн. судового збору.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, який подано до суду 28.05.2014р. В обґрунтування заперечень посилається на те, що:

1. Позивачем не дотримано досудового порядку врегулювання спору та не направлено претензій щодо нарахування інфляційних втрат.

2.Розрахунок інфляційних втрат Позивачем не відповідає вимогам, встановленим постановою Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. та Листом ВСУ від 03.04.1997р. №62-97.

3. Щодо стягнення 3% річних Відповідач зазначив, що відповідно до положень Інформаційного листа ВГСУ від 20.05.2014р. №01-06/646/2014 сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконання зобов'язання за своєю правовою природою є також пенею, відповідно позовні вимоги позивача стосовно одночасного стягнення 3% річних та пені - це подвійне застосування відповідальності, що є незаконним та неприпустимим згідно чинного законодавства.

4.Оскільки Відповідачем сума заборгованості сплачена в повному обсязі, вимоги Позивача не можуть бути самостійними вимогами, оскільки ст. 625 ЦК України встановлено зобов'язання по сплаті саме суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, але не окремо. Тобто стягнення 3% річних можливе виключно разом з сумою боргу.

Крім того, у зв'язку з тяжким фінансовим становищем, яке обумовлено наявністю значної дебіторської заборгованості, Відповідач просить зменшити суму нарахованої Позивачем пені на 99,9%. В іншій частині позовних вимог відмовити.

За клопотанням представників Позивача та Відповідача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Судом у відповідності з вимогами статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

01.10.2004р. між ВАТ «Запоріжжяобленерго» - Постачальник електричної енергії та Концерном «МТМ» - Споживач укладено Договір про постачання електричної енергії №44 (далі за текстом Договір) з Протоколом розбіжностей.

За умовами розділу 1 Договору, Постачальник електричної енергії постачає електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно п. 2.2.3. Споживач зобов'язаний оплачувати Постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків №4 «Порядок розрахунків» та №5 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Пунктом 9.7. Договору (з врахуванням Протоколу врегулювання розбіжностей) встановлено, що цей Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31 грудня 2004 року. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії. Умови, а також термін дії Договору, можуть бути переглянуті в будь-який момент за узгодженням сторін.

Згідно п. 7 Додатку №4 до Договору (з врахуванням Протоколу врегулювання розбіжностей), Споживач зобов'язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимоги здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги-доручення, що направляється йому Постачальником електричної енергії. Датою отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення вважається: - при направленні рекомендованим листом - дата зазначена у відбитку поштового штемпеля на конверті, що зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового перебігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів); - при направленні нарочним - дата вручення Споживачу.

На виконання умов Договору Позивач направив на адресу Відповідача платіжну-вимогу доручення №7504 від 10.09.2013 р. з призначенням платежу: «кінцевий розрахунок за електричну енергію у серпні 2013 р. на підставі показників приладів обліку та діючих тарифів з урахуванням ПДВ 20%. Договір №44 від 01 жовтня 2004 р.» на загальну суму 1 293 167,42 грн. з кінцевим терміном сплати 20.09.2013 р. Проте, в порушення умов договору Відповідач несвоєчасно здійснив оплату платіжної - вимоги доручення, а саме:

27.09.2013 р. - в розмірі 400 000,00 грн.

30.09.2013 р. - в розмірі 200 000,00 грн.

22.10.2013 р. - в розмірі 693 167,42 грн.

Крім того, Позивач направив на адресу Відповідача платіжну-вимогу доручення №7996 від 03.10.2013 р. з призначенням платежу: «кінцевий розрахунок за електричну енергію у вересні 2013 р. на підставі показників приладів обліку та діючих тарифів з урахуванням ПДВ 20%. Договір №44 від 01 жовтня 2004 р.» на загальну суму 1 441 280,78 грн. з кінцевим терміном сплати 14.10.2013 р. Проте, в порушення умов договору Відповідач несвоєчасно здійснив оплату платіжної - вимоги доручення, а саме:

22.10.2013 р. - в розмірі 1 441 280,78 грн..

Також, Позивач направив на адресу Відповідача платіжну-вимогу доручення №9441 від 11.11.2013 р. з призначенням платежу: «кінцевий розрахунок за електричну енергію у жовтні 2013 р. на підставі показників приладів обліку та діючих тарифів з урахуванням ПДВ 20%. Договір №44 від 01 жовтня 2004 р.» на загальну суму 6 802 172,23 грн. з кінцевим терміном сплати 21.11.2013 р. Проте, в порушення умов договору Відповідач несвоєчасно здійснив оплату платіжної - вимоги доручення, а саме:

25.11.2013 р.- в розмірі 1 000 000,00 грн.

28.11.2013 р. - в розмірі 802 172,23 грн.

03.12.2013 р.- в розмірі 500 000,00 грн.

04.12.2013 р. - в розмірі 200 000,00 грн.

05.12.2013 р. - в розмірі 150 000,00 грн.

06.12.2013 р. - в розмірі 100 000,00 грн.

09.12.2013 р. - в розмірі 100 000,00 грн.

10.12.2013 р. - в розмірі 100 000,00 грн.

12.12.2013 р. - в розмірі 500 000,00 грн.

13.12.2013 р. - в розмірі 500 000,00 грн.

16.12.2013 р.- в розмірі 1 000 000,00 грн.

17.12.2013 р. - в розмірі 1 000 000,00 грн.

18.12.2013 р. - в розмірі 850 000,00 грн.

Позивач направив на адресу Відповідача платіжну-вимогу доручення №10100 від 05.12.2013 р. з призначенням платежу: «кінцевий розрахунок за електричну енергію у листопаді 2013 р. на підставі показників приладів обліку та діючих тарифів з урахуванням ПДВ 20%. Договір №44 від 01 жовтня 2004 р.» на загальну суму 7 868 446,51 грн. з кінцевим терміном сплати 16.12.2013 р. Проте, в порушення умов договору Відповідач несвоєчасно здійснив оплату платіжної-вимоги доручення, а саме:

26.12.2013 р. - в розмірі 2 000 000,00 грн.

27.12.2013 р. - в розмірі 1 000 000,00 грн.

30.12.2013 р. - в розмірі 4 868 446,51 грн.

Крім того, Позивач направив на адресу Відповідача рахунок №44/1а від 06.02.2014 р. з призначенням платежу: «плата за електричну енергію у січні 2014 р. ПДВ 20%. Договір №44 від 01.10.04» на загальну суму 9 496 202,27 грн. з кінцевим терміном сплати 17.02.2014 р. Проте, в порушення умов договору Відповідач несвоєчасно здійснив оплату рахунка, а саме:

14.02.2014 р. - в розмірі 2 000 000,00 грн.

18.02.2014 р. - в розмірі 1 000 000,00 грн.

19.02.2014 р. - в розмірі 4 000 000,00 грн.

20.02.2014 р. - в розмірі 2 496 202,27 грн.

Таким чином, Відповідач несвоєчасно здійснив оплату за спожиту активну електричну енергію в період з серпня по листопад 2013 року та січень 2014 року, чим суттєво порушив грошове зобов'язання, яке передбачене умовами Договору.

У зв'язку з тим, що Відповідачем оплата здійснена несвоєчасно, Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Відповідача 89 120,30 грн. пені, 20 566,21 грн. 3% річних, 35 520,94 грн. інфляційних збитків.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами п. 4.2.1. Договору, за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію (п.7 Додатка №4 «Порядок розрахунків») та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії (п.6 Додатка №6 «Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання електроенергії»). Споживач сплачує Постачальникові електричної енергії пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу простроченого платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» правильність нарахування пені та 3% річних, судом встановлено, що розрахунок Позивачем виконано вірно. Стягненню підлягає 20 566,21 грн. 3% річних.

Щодо стягнення суми пені в розмірі 89 120,30 грн. суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50% виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені на 99,9 % Відповідач посилається на наступне.

Платіж від 22.10.2013 року (платіжне доручення № 1757 від 16.10.2013 року на загальну суму 3 768 583,19 грн.) був здійснений в порядку, визначеному нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», про що свідчить запис в призначенні даного платежу. Цей Порядок визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг теплопостачання, водопостачання і водовідведення і т. і. (далі - субвенція).

Розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п. 7 Порядку).

На виконання приписів вказаного порядку були складені спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету №20/5099 від 14.10.2013р. та акти звірки взаємних розрахунків між Позивачем та Відповідачем за діючими між сторонами договорами про постачання електричної енергії (копії зазначених документів додаються).

Так, згідно спільного протокольного рішення Відповідач є Стороною 6, а Позивач є Стороною 7. Згідно п. 4.7 спільного протокольного рішення Сторона 6 перераховує Стороні 7 кошти за спожиту електричну енергію у сумі 3 768 583,19 грн., в т.ч. ПДВ 628 097,20 грн. з таким записом у графі «призначення платежу»: «Електроенергія за серпень-вересень місяць 2013 року «п» 3 768 583,19 грн. та «Постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. № 20».

Платіж був здійснений на загальну суму 3 768 583,19 грн. та зарахований Позивачем наступним чином у відповідності до актів звіряння взаємних розрахунків між сторонами:

- 693 167,42 грн. - в якості решти оплати за платіжною вимогою-дорученням № 7504 від 10.09.2013 року згідно Договору № 44 від 01.10.2004р.;

- 1 441 280,78 грн. - в якості оплати за платіжною вимогою-дорученням № 7996 від 03.10.2013 року згідно Договору № 44 від 01.10.2004р.;

- 1 634 134,99 грн. (решта платежу) - в якості оплати заборгованості за іншими договорами, укладеними між Позивачем та Відповідачем.

На думку Відповідача, Концерн «МТМ», являючись лише одним з учасників (Стороною 6) в спільних розрахунках за рахунок коштів загального фонду державного бюджету у взаємовідносинах семи учасників, не може нести відповідальність за несвоєчасність здійснення платежу, оскільки самому Відповідачу кошти надійшли від Сторони 5 (ЗКПМЕ «Запоріжелектротранс»), а останньому від Сторони 4 і так далі в порядку, визначеному розділом 4 спільного протокольного рішення.

Крім того, Відповідачем постійно ведуться розрахунки за використані енергоресурси такі, як вода та стоки, електроенергія, газ, а також здійснюється оплата податкових зобов'язань, внесків в пенсійний фонд України, виплата заробітної плати працівникам підприємства та за господарськими договорами. Відповідачем посилено ведеться робота зі стягнення дебіторської заборгованості зі споживачів теплової енергії, з контрагентів по господарським договорам. В ряді випадків Відповідач за судовими рішеннями змушений надавати розстрочку споживачам-боржникам.

У відповідності з вимогами рішення Запорізької міської ради від 05.09.2013 № 62 «Про запровадження одноставкового тарифу на послугу з централізованого опалення комунального підприємства Концерн «Міські теплові мережі» м. Запоріжжя» Відповідачу встановлений одноставковий тариф на послуги з централізованого опалення. Таким чином, в міжопалювальний період, підприємство відчуває значний брак коштів для здійснення постійних витрат.

Крім того, прострочення Відповідачем платежів з оплати електроенергії за Договором спричинена також невідповідності діючого тарифу на теплову енергію (послуг з централізованого опалення, підігріву питної води) економічно обґрунтованому рівню витрат. Тобто, тариф на теплову енергію покриває економічно обґрунтовані витрати підприємства лише на 81,5%.

Відповідно до Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за рік 2013р. збиток підприємства складає 110 551 тис, грн.

Як зазначено в п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Розрахунок пені позивачем здійснено з урахуванням вимог чинного законодавства України, однак враховуючи, що неможливість належного виконання зобов'язань Концерну «Міські теплові мережі» перед Позивачем за поставлений природний газ викликано об'єктивними причинами, а Концерн «МТМ» зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від будь-яких факторів, оскільки його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста, суд вважає за можливе застосувати приписи ст. 83 ГПК України та зменшити розмір пені на 50%, тобто до 44 510,15 грн.

Стосовно стягнення інфляційних збитків в сумі 35 520,94 грн. суд зазначає наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися відповідно до приписів Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Так, пунктом 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Такі ж самі рекомендації щодо розрахунку індексу інфляції містяться й в листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Як вбачається з розрахунку Позивача, останнім не враховано вказівки вищезазначених листів та здійснено нарахування інфляційних втрат на окремі числа місяця.

За таких обставин в задоволенні позовних вимог про стягнення 35 520,94 грн. інфляційних втрат відмовляється.

Щодо посилання Відповідача на те, що Позивач повинен був звернутися до Відповідача з вимогою про сплату 3 % річних та інфляційних витрат, відповідно до ст. 530 ЦК України, а оскільки така вимогам відсутня, то у Позивача немає правових підстав щодо стягнення вказаних сум, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписом статті 599 ЦК України та статті 202 ГК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що при порушенні зобов'язання настають правові наслідки, які встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що оскільки, право вимоги про сплату 3% річних та інфляційних витрат є правовими наслідками прострочення боржником грошового зобов'язання, то на цю вимогу не може бути поширений порядок встановлений главою 48 Цивільного кодексу України «Виконання зобов'язання», у тому числі передбачений ст. 530 цього Кодексу.

Крім того, термін виконання грошового зобов'язання Відповідача встановлено умовами укладеного між сторонами Договору, а для застосування приписів ст. 625 ЦК України направлення окремої вимоги про сплату 3% річних та інфляційних витрат законодавець не вимагає.

Аналогічні положення також містяться в п. 1.8. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»: попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим.

Стосовно думки Відповідача про те, що сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконання зобов'язання за своєю правовою природою є також пенею, відповідно позовні вимоги позивача стосовно одночасного стягнення 3% річних та пені - це подвійне застосування відповідальності, що є незаконним та неприпустимим згідно чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Як зазначено в п.п. 6.1., 6.2. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

В даному випадку мало місце саме прострочення виконання боржником зобов'язання, що і стало підставою для звернення Позивача з вимогою про стягнення 3% річних, а не процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сторонами надано всі докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ВАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення з Концерну «МТМ» штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення штрафних санкцій задовольнити частково.

Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» (69091 м. Запоріжжя, бул Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69096 м. Запоріжжя, вул. Каховська, 26, код ЄДРПОУ 00130926) 44 510 (сорок чотири тисячі п'ятсот десять) грн. 15 коп. пені, 20 566 (двадцять тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн. 21 коп. 3% річних, 1 301 (одну тисячу триста одну) грн. 53 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя Л.М. Сушко

Рішення оформлено та підписано відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України 06.06.2014р.

06.06.2014