АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

Іменем України

29 травня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого - судді Кулікової С.В.

суддів - Білич І.М., Поліщук Н.В.

при секретарі - Клінчук О.М.,

за участю представника позивача - Діденко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 квітня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/163/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Бурлака О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кулікова С.В.

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 26 390,45 грн. за кредитним договором № б/н від 05.04.2006 року та суму сплаченого судового збору у розмірі 263,90 грн., посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 05.04.2006 року ОСОБА_2 05.04.2006 року отримав кредит у розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 31.07.2012 року становить - 26 390, 45 грн., яка складається з наступного: 10 670,43 грн. - заборгованість за кредитом; 8 105,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 881,40 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 6,00 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; також штрафи, відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гри. - штраф (фіксована частина); 1 232,88 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідач, не погоджуючись з вимогами ПАТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду із зустрічним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, в якому вказує, що зазначений правочин, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним від 05.04.2006 у формі підписання заяви на видачу кредитної картки, а також викладений в Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою, Тарифах банку та Пам'ятці клієнта, є недійсним правочином на підставі закону, тобто є нікчемним правочином.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 8 квітня 2013 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 26 390 грн. 45 коп., витрати по оплаті судового збору в сумі 263 грн. 90 коп.; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_2 направив до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволення позовних вимог за первісним позовом ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі та задовольнити в повному обсязі позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк».

На обґрунтування своєї позиції апелянт висловлює думку, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

При цьому апелянт зазначає, що строк дії договору закінчився 31.03.2009, а тому строк позовної давності для банку розпочався з 01.04.2009, проте суд не застосував строки позовної давності.

Крім того апелянт вказує, що порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, таким чином умови надання банківських послуг, правила користування платіжною карткою, які не були укладені між ОСОБА_2 та Банком у письмовій формі, то в даній частині Договір від 05.04.2006 року про надання споживчого кредиту є нікчемним, а викладених в них договірних зобов'язань ОСОБА_2 на себе не брав.

Також апелянт вказує, що судом не застосовано ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які поширюються на дані правовідносини та підлягали застосуванню.

Крім того, в судовому засіданні, яке відбулося 29 березня 2013 року судом було долучено до матеріалів справи ряд документів без заслуховування заперечень, доводів і міркувань ОСОБА_2 щодо доцільності їх долучення до матеріалів справи, що свідчить про упередженість та необ'єктивність суду під час розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти апеляційної скарги за необґрунтованістю її доводів.

Апелянт в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, тому в силу ч.2 ст.305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, виходячи з правильно встановлених обставин справи.

Так, 05.04.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н від 05.04.2006, за умовами якого ОСОБА_2 05.04.2006 отримав кредит у розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, при цьому апелянт підтвердив свою згоду на те, що підписав заяву разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складений між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) взятих на себе обов'язків за кредитним договором утворилась заборгованість, яка, згідно даних розрахунків заборгованості по кредиту, станом на 31.07.2012 становить - 26 390, 45 грн., та складається з 10 670,43 грн. - заборгованість за кредитом; 8 105,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 881,40 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 0,00 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафів відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1232,88 грн. - штраф (процентна складова).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору .

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549, ч. 1 ст. 550, ст. 551, ст. 552 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Плата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог первісного позову.

Також є обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою етап і 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином Цивільним кодексом України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до п. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, умови укладеного договору сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого такими договорами, жодних вимог щодо зміни окремих положень даних договорів сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні такого договору, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання. При цьому, відповідач (позивач за зустрічним позовом) в заяві про відкриття карткового рахунку від 05.04.2006 року своїм підписом підтвердив те, що він ознайомився з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку та ПриватБанку. Крім того, відповідач (позивач за зустрічним позовом) погодився, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

При цьому, колегія суддів не вважає обґрунтованими посилання апелянта на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки при укладенні договору, ОСОБА_2, як споживач не скористався своїм правом передбаченим ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою мав право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, а навпаки користувався кредитними коштами, чим фактично визнав умови кредитного договору, про що правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Доводи щодо строку позовної давності, який на думку апелянта, судом не було застосовано, оскільки строк дії договору закінчився 31.03.2009, тому строк позовної давності для банку розпочався з 01.04.2009, колегія суддів не вважає обґрунтованими, виходячи з наступного.

За умовами укладеного між сторонами договору, строк дії договору продовжується на новий строк, якщо до початку місяця закінчення строку його дії, не надійшла заява володільця картки про закриття рахунку (п.3.1.3). При цьому, апелянт не надав підтвердження звернення до банку з такою заявою, крім того, з копії заяви, наданої в судовому засіданні представником позивача, останній просив провести списання коштів з картки заробітної плати на кредитну картку 04.08.2010, що свідчить про продовження сторонами дії договору.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч.2 ст. 58 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Положеннями ст. 10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд першої інстанції в повному обсязі дослідив, проаналізував та дав належну оцінку, поданим сторонами доказам, що мають значення в конкретній справі, доводять існування відповідних юридичних обставин, застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2

За таких підстав доводи апеляційної скарги законності рішення суду першої інстанції не спростовують, рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального права, правові підстави для скасування рішення, відсутні, а наведені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вплинули на суть ухваленого рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 квітня 2013 року відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: