ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

                                                 

                                             

У Х В А Л А

 

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 

 02 листопада 2006 року                                                                           м. Київ

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого :  Шипуліної Т.М.,

суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

 

розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 6 липня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2005 року по справі за скаргою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Військової частини А 0665 про стягнення заборгованості за безперервну військову службу та допомоги на оздоровлення.

 

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та  процесуального права, а також правової оцінки обставин у справі, колегія -  

 

В С Т А Н О В И Л А :

 

В січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини А 0665 про стягнення заборгованості з виплати щомісячних надбавок за безперервну військову службу в Збройних Силах України в сумі 11389,50 грн. та грошової допомоги на оздоровлення в сумі 1629,84 грн.

 

В ході розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 10000 гривень моральної шкоди.

 

Свої вимоги мотивував тим, що з 1994 року проходив службу у Військовій частині А 0665 і наказом Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних сил України НОМЕР_2 звільнений в запас в званні підполковника з посади начальника медичної служби 169 навчального гвардійського центру Північного оперативного командування за п.п. «б» п. 67 - за станом здоров'я. Наказом командира військової частини А 0665 за НОМЕР_1 виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік Козелецький РВК Чернігівської області.

 

При цьому позивач вказує на те, що відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указу Президента України від 5 травня 2003 року №389/2003 та наказу Міністра Оборони України від 26 травня 2003 року №149 йому при наявності військової вислуги 28 календарних роки повинна виплачуватись надбавка за безперервну військову службу в розмірі 90% грошового забезпечення, проте військова частина без належних правових підстав зменшила її до 20% на підставі телеграми начальника фінансового економічного управління Північного ОК.

 

Позивач вважає неправомірними дії відповідача та просив стягнути заборгованість по щомісячній надбавці за період з 01.05.2003 року по вересень 2004 року. А також стягнути з військової частини 10000 грн. моральної шкоди за дискримінаційні дії начальника військової частини по відношенню до нього за безпідставне зменшення надбавки за безперервну військову службу.

 

Справа розглядалась судами неодноразово, а останнім рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 6 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2005 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за безперервну військову службу  та допомоги на оздоровлення та відшкодування моральної шкоди -  відмовлено.

 

Не погоджуючись  з  зазначеними судовими рішеннями, позивач 27 жовтня 2005 року подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

 

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2006 року, позивачу поновлено строк на касаційне оскарження, касаційна скарга була прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

 

В касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення та постановити нове - про задоволення позовних вимог, оскільки суд першої та апеляційної інстанції  неправильно застосували норми матеріального права.

 

Касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін з огляду на  наступне.

 

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до наказу Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних сил України НОМЕР_2 звільнений в запас в званні підполковника з посади начальника медичної служби 169 навчального гвардійського центру Північного оперативного командування за п.п. «б» п. 67 - за станом здоров'я.

 

Наказом командира військової частини А 0665 за НОМЕР_1 виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік Козелецький РВК Чернігівської області.

 

При проходженні військової служби за період з червня 2003 року до вересня 2004 року включно ОСОБА_1 військовою частиною А 0665 виплачені кошти в сумі 24001 гривня 21 копійка грошового забезпечення та 2794 гривні 00 копійок грошової допомоги на оздоровлення.

 

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з положень Указу Президента України  № 389 від 05 травня 2003 року «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу», Інструкції «Про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України» затвердженої наказом Міністра Оборони України № 149 від 26 травня 2003 року та підзаконних актів.

 

Згідно з Указом Президента України № 389 від 5 травня 2003 року Міністру Оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям щомісячні надбавки за безперервну військову службу у Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від строку служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10%; понад 10 років - до 30%; понад 15 років - до 50%, понад 20 років - до 70%; понад 25 років - до 90%.

 

Відповідно до цього Указу, порядок та умови виплати вказаних надбавок визначаються Міністром Оборони України. який своїм наказом № 149 від 26 травня 2003 року затвердив Інструкцію «Про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України».

 

Пунктом 2.4 Інструкції «Про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України» затвердженої наказом Міністра Оборони України № 149 від 26 травня 2003 року передбачено проведення виплати надбавок в межах грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин.

 

Указом Президента України № 389 від 5 травня 2003 року та наказом Міністра Оборони України не встановлено чітко визначеного розміру надбавки, а конкретний розмір виплат встановлює Міністерство Оборони України додатково, виходячи із наявності коштів на фінансування, і такий розмір доводиться до військових частин телеграмами. Такі телеграми надходили і до військової частини А 0665.

 

Міністром Оборони України, починаючи з 01 травня 2003 року, встановлені розміри виплати вказаної щомісячної надбавки військовослужбовцям за безперервну військову службу понад 25 років у розмірі 20%, за листопад і грудень 2003 року - 90%, 11 січня 2004 року - 20%, з 1 вересня 2004 року - 70% грошового забезпечення.

 

Позивачу виплачувалися надбавки за безперервну військову службу в розмірах, встановлених Міністром Оборони України. Грошове забезпечення виплачувалось в повному обсязі, передбаченому чинним законодавством.

 

Оскільки, як правильно було встановлено судами, керівництвом військової частини не були порушені права на отримання позивачем грошових коштів з червня 2003 року по вересень 2004 року, щомісячних надбавок за безперервну військову службу у Збройних Силах України та допомоги на оздоровлення, моральна шкода спричинена йому не була, тому суди прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

 

Крім того, згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.95р. ( Із змінами, внесеними  25.05.2001 ) «Про судову практику в справах про відшкодування  моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено законами України.

 

Закони України, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, не передбачають права на відшкодування  моральної шкоди.

 

З огляду на викладене, суд прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а апеляційний суд обґрунтовано залишив рішенння суду першої інстанції без зміни.

 

Відповідно до ч. 1 с. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

 

З огляду на зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

 

Керуючись ст.ст. 210, 220, 220-1, 224, 231, ч.5 ст.254 КАС України, колегія -

 

У Х В А Л И Л А :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 6 липня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2005 року - без змін. 

 

Ухвала  набирає законної сили з моменту проголошення.

 

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня  відкриття таких обставин.

 

 

 

 

Головуючий: /підпис/	_______________________	Шипуліна Т.М.
Судді:   /підписи/	_______________________	Карась О.В.
	_______________________	Костенко М.І.
	_______________________	Маринчак Н.Є.
	_______________________	Усенко Н.Є.
З оригіналом згідно.                                              Суддя:                                         Т.М.Шипуліна