11-кп/775/172/2014(м)

265/3736/13-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Куракової В.В.

суддів Шаліної Т.О., Шапара Ю.І.

при секретарі Чепігі Н.В.

за участю: прокурора Максименко Н.Г.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 березня 2014 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Маріуполя Донецької області, громадянку України, з неповною середньою освітою, незаміжню, непрацюючу, в силу ст. 89 КК України не судиму, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_2, мешкаючу за адресою: АДРЕСА_3,

визнано винною за ч. 4 ст. 303 КК України та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі, -

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Приблизно у середині листопада 2012 року, у денний час ( точну дату і час в ході досудового слідства встановити не представилося можливим), ОСОБА_2, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, діючи умисно з корисливих мотивів, достовірно знаючи про малолітній вік ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, переслідуючи мету втягнення її до заняття проституцією, використовуючи її уразливий стан, порушила бажання у малолітньої ОСОБА_3 займатися проституцією шляхом опису переваг роботи в якості повії та запропонувала останній надавати сексуальні послуги клієнтам за матеріальну винагороду під її керівництвом.

Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на сутенерство, ОСОБА_2 протягом листопада 2012 року, виступаючи в якості сутенера створила умови для сексуальної експлуатації малолітньої ОСОБА_3, а саме: визначила місце для заняття проституцією, ділянку місцевості, розташовану біля автомобільної траси по вулиці Таганрозькій в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя та здійснювала дії щодо забезпечення клієнтами малолітню ОСОБА_3, для надання нею сексуальних послуг.

В листопаді 2012 року у денний час (точну дату в ході досудового слідства встановити не представилося можливим), ОСОБА_2 знаходячись на ділянці дороги, розташованій біля автомобільної траси по вулиці Таганрозькій в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя, діючи умисно з корисливих мотивів, домовившись з ОСОБА_4 про надання йому малолітньою ОСОБА_3 послуг сексуального характеру, виду таких послуг, та розміру матеріальної винагороди, познайомила раніше не знайомих ОСОБА_4 та малолітню ОСОБА_3, отримавши від ОСОБА_4 матеріальну винагороду за надання йому послуг сексуального характеру в сумі 100 гривень, чим забезпечила заняття проституцією малолітньої ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі обвинувачена вказує, що не знала реального віку потерпілої ОСОБА_3, оскільки вона пояснила, що їй 16 років. Стверджує, що судом в неповній мірі відображені показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. Вважає, що суд при винесені вироку в неповній мірі прийняв до уваги докази, добуті в судовому засіданні, які мали істотне значення для кваліфікації її дій. Вказує, що її дії повинні бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 303 КК України. Не враховано наявність у неї тяжких захворювань - ВІЛ 4 стадії та вірусний гепатит С. Вважає, що наявність захворювань є підставою для її звільнення від відбування покарання. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Просить вирок змінити, визнати її винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 303 КК України та призначити покарання в межах нижчої санкції, застосувавши вимоги ч. 1 ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, обвинувачену та її захисника, які підтримали доводи апеляції обвинуваченої, перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Суд відповідно до ст. 370 КПК України обґрунтував вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні і оцінив їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин провадження в їх сукупності, керуючись законом.

ОСОБА_2 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 303 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 3 КПК України, ст. 31 ЦК України, ст. 6 СК України малолітня особа - це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Суд правильно зазначив, що вина ОСОБА_2 повністю доведена зібраними по кримінальному провадженню доказами: протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 25.03.2013 року за яким ОСОБА_10 просить притягнути до кримінальної відповідальності невідомих осіб, які сприяли заняттю проституцією його малолітньої сестри ОСОБА_3; протоколом пред'явлення до впізнання від 04.04.2013 року, за яким потерпіла ОСОБА_3 впізнала свідка ОСОБА_4, який відмовився вступати з нею в інтимні стосунки; протоколом проведення слідчого експерименту від 11.04.2013 року, за яким потерпіла ОСОБА_3 вказала на місце де вона познайомилася зі свідком ОСОБА_4, а свідок ОСОБА_4, вказав на місце де він відмовився від надання ОСОБА_3 сексуальних послуг; протоколом проведення слідчого експерименту від 11.04.2013 року, за яким обвинувачена ОСОБА_2 вказала місце, де вона разом з ОСОБА_3 очікували клієнтів для надання сексуальних послуг; висновком експерта № 336 від 04.04.2013 року.

Також допитана в судовому засіданні ОСОБА_3 показала, що пояснювала ОСОБА_2, що вона ще навчається в школі та не закінчила 7 клас. Один раз чоловік відмовився від надання йому сексуальних послуг, оскільки запідозрив, що вона ще малолітня. Коли ОСОБА_7 дізнався, що вона разом з ОСОБА_2 займається проституцією, то між ним та ОСОБА_2 виник конфлікт під час якого він дуже кричав на обвинувачену, що вона втягує малолітню в заняття проституцією.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що він запитав вік ОСОБА_3. Дівчина повідомила, що їй 16 років, але вона не виглядала на 16 років, він не повірив їй, вирішив, що вона ще малолітня, що їй приблизно 12 років, тому відмовився від її послуг та повернув до ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що саме ОСОБА_2 повідомила, що потерпілій тільки 13 років.

Тому ОСОБА_2 не могла не знати реальний вік потерпілої, доводи апеляції з цього приводу суперечать матеріалам кримінального провадження.

Суд повно, всебічно і об'єктивно дослідив здобуті у провадженні докази, дав їм правильну оцінку, дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 303 КК України, її дії судом першої інстанції правильно кваліфіковані за ст. 303 ч. 4 КК України і підстав для перекваліфікації її дій на ст. 303 ч. 3 КК України немає.

Викладені у апеляції доводи стосовно кваліфікації дій обвинуваченої є безпідставними.

Обираючи міру покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченої, а саме те, що ОСОБА_2 в силу ст. 89 КК України не судима, вчинила особливо тяжкий злочин, кається, позитивно характеризується за місцем мешкання, не працює, має ряд хронічних захворювань.

Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд врахував хронічні захворювання - ВІЛ-інфекція 4 клінічної стадії, тривала лихоманка, хронічний пієлонефрит, хронічний гастрит.

Покарання, призначене обвинуваченій, відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки визначено в межах санкції ч. 4 ст. 303 КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченої, конкретних обставин даного кримінального провадження. На думку судової колегії, по своєму виду і розміру призначене покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження нових злочинів.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що виправлення і перевиховання обвинуваченої ОСОБА_2 можливо тільки в умовах ізоляції її від суспільства, у зв'язку з чим і призначив їй покарання, пов'язане з позбавленням волі.

Згідно п. 6 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про звільнення від покарання за хворобою.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Тому питання про звільнення від покарання за хворобою не може бути вирішено на даній стадії судового розгляду.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що вирок законний і обґрунтований і підстав для його скасування або зміни немає, апеляція є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію обвинуваченої залишити без задоволення.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 березня 2014 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку в Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з дня проголошення.

Судді: