Справа №22-ц-6117/2006р. Головуючий 1-ї інст. Спірідонов М.О.
Категорія: стягнення
заробітної плати Доповідач Пилипчук Н.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 р. м. Харків.
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
· Головуючого судді Кіся П.В.,
· суддів колегії - Пилипчук Н.П., Кругової С.С.,
· при секретарі Соколовій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу директора приватного сільськогосподарського підприємства «Чистоводівське»
на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 вересня 2006 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Чистоводівське» про стягнення грошової винагороди з.а вислугу років, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
16 червня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому після його уточнення, з посиланням на те, що безперервно пропрацювала у відповідача з 1968 р. по 30.04.2005 р., при звільненні з нею, з вини відповідача, не був проведений повний розрахунок, зокрема відповідач не виплатив грошову винагороду за вислугу років за 2002 рік у розмірі 1 583,76 грн., за 2003 рік у розмірі 1 351,68 грн., за 2004 рік у розмірі 1 566,09 грн., що завдало їй моральної шкоди, просила стягнути з відповідача на її користь вказані суми грошової винагороди за вислугу років, 9 369,66 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодувати 2 500 грн. моральної шкоди та 600 грн. витрат на правову допомогу.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач позов підтримала, представник відповідача позов визнав в частині заборгованості по сплаті одноразової винагороди за вислугу років та витрат на правову допомогу і пояснив, що хоча позивач і мала право на вказану винагороду, ця виплата не проводилася за відсутності вини відповідача, оскільки господарство було неплатоспроможним. Він також заперечив проти відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження цих вимог.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 вересня 2006 року позов задоволений частково. Стягнуто з ПСП «Чистоводівське» на користь ОСОБА_1 4 501,53 грн. винагороди за вислугу років за 2002, 2003, 2004 роки, 9 369,66 грн. середньої заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку по день ухвалення судового рішення, 600 грн. правової допомоги. У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Рішення в частині стягнення заборгованості за вислугу років допущене до негайного виконання.
В апеляційній скарзі директор ПСП «Чистоводівське» просить вищевказане рішення суду скасувати, як незаконне. При цьому він послався на те, що суд першої інстанції не повністю встановив обставини справи і порушив норми матеріального права, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, оскільки на час виникнення правовідносин діяла ч. З ст. 117 КЗпП України, при застосуванні якої необхідно було враховувати розмір заробітної платі, яку отримував позивач після звільнення з підприємства відповідача.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково.
Судовим розглядом встановлено, що позивач працювала у відповідача, була звільнена за власним бажанням у зв*язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні відповідач не провів з нею остаточний розрахунок: не виплатив нараховану винагороду за вислугу років за 2002 рік у розмірі 1 583,76 грн., за 2003 рік у розмірі 1 351,68 грн., за 2004 рік у розмірі 1 566,09 грн. Середньомісячний заробіток позивача на час звільнення складав 534,60 грн. (а.с. 19).
Задовольняючи позов щодо стягнення винагороди за вислугу років, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем порушене право позивача на отримання зазначеної винагороди, яка передбачена колективним договором працівників ПСП «Чистоводівське», входить до складу заробітної плати працівника, підтверджується наявними у справі документами, та не сплачена позивачу з вини відповідача, внаслідок чого позивач має право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
Задовольняючи позов щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, районний суд при обчисленні суми стягнення врахував весь час, на протязі якого не проводився повний розрахунок: з дати звільнення до дня ухвалення рішення суду.
Проте в цій частині рішення районного суду свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, що згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки наведена норма закону пов'язує час набуття права на стягнення середнього заробітку з днем фактичного розрахунку, а в даному випадку на момент звернення з позовом фактичний розрахунок з позивачем не було проведено, то суд першої інстанції правильно застосував ст. 117 КЗпП України в редакції на час встановлення такого права, яка згідно Закону України від 05 січня 2006 року не передбачає врахування в розмірі відшкодування за затримку остаточного розрахунку суми заробітної плати, отриманої за новим місцем роботи. У даному випадку застосовується закон, чинний на час стягнення середнього заробітку за період, який визначається після пред'явлення позову.
Однак, оскільки ст. 233 КЗпП України надає працівникові тримісячний строк для звернення з заявою про вирішення такого трудового спору безпосередньо до районного суду і цей строк відповідно до висновків, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», є матеріальним, - то порушене право ОСОБА_1 на отримання зазначеного у ст. 117 КЗпП України відшкодування підлягає захисту в межах тримісячного строку.
Виходячи з наведеного правового обґрунтування, належний до сплати позивачу відповідачем розмір відшкодування за затримку остаточного розрахунку складає: 534,60 грн. х 3 міс. = 1 603,80грн.
З цих же підстав в іншій частині позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню, тому апеляційну скаргу також необхідно задовольнити частково.
Посилання представника позивача на те, що КЗпП України передбачає стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а оскільки такий розрахунок ще не проведений, то районний суд ухвалив правильне рішення, є безпідставним. Так, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є не стягненням зарплати, право на яке згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України яким-небудь строком не обмежується, а - одноразовою санкцією. Оскільки у даному випадку розглядався спір про застосування одноразової санкції за несвоєчасне проведення розрахунку, то до цих правовідносин застосовуються правила ч. 1 ст. 233 КЗпП України, проте позивач звернулася до суду з цими вимогами лише через 1 рік 2 місяці. Стаття 238 КЗпП України, яка передбачає можливість судом винести рішення про виплату робітнику відповідної суми без обмеження яким-небудь строком не виключає необхідності застосування ч. 1 ст. 233 цього ж Кодексу, оскільки право винести таке рішення при розгляді трудового спору надається у разі дотримання строків звернення до суду з заявою про розгляд трудового спору.
В іншій частині рішення суду не оскаржується і залишається без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. З ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 313, 316, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу директора ПСП «Чистоводівське» задовольнити частково.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 вересня 2006 року змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з ПСП «Чистоводівське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 1 603,80 грн.
В іншій частині (стягнення винагороди за вислугу років та правової допомоги, відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди) рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути
оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного
Суду України.
Головуючий суддя: Судді колегії: