ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2014 р. м. Київ К/800/1686/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Гаманка О.І.

суддів Білуги С.В.

Загороднього А.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 19 вересня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районні м. Горлівки, управління Державної казначейської служби України у м. Горлівка Донецької області про визнання дій неправомірними,

в с т а н о в и л а:

У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районні м. Горлівки, управління Державної казначейської служби України у м. Горлівка Донецької області про визнання дій неправомірними.

Постановою Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 19 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове судове рішення

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець, та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районні м. Горлівки є пенсіонером (пенсійне посвідчення НОМЕР_3 Серія НОМЕР_1) та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (посвідчення НОМЕР_2 Категорія 2).

При реєстрації позивача у якості фізичної особи-підприємця його було повідомлено про те, що він зобов'язаний щомісячно сплачувати до Пенсійного фонду єдиний соціальний внесок, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску та загальнообов'язкове державне страхування».

Не погодившись з вимогою Пенсійного фонду, позивач 05.03.2012 звернувся із заявою до начальника управління пенсійного фонду України в Центрально-міському районі м. Горлівка Донецької області в якій наголошує на тому, що повинен бути звільнений від сплати єдиного соціального внеску, посилаючись на те, що він є фізичною особою-підприємецем, обрав спрощену систему оподаткування та є пенсіонером за віком, і тому відповідно до Законом України «Про збір та облік єдиного внеску та загальнообов'язкове державне страхування» повинен бути звільнений від сплати єдиного внеску та сплачувати його на добровільних засадах.

Позивачем 19.03.2012 отримано письмову відмову начальника управління пенсійного фонду України в Центрально-міському районі м. Горлівка Донецької області в задоволенні його заяви.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком призначену з урахуванням зниження пенсійного віку, що передбачено статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а положення частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", поширюється на лише на осіб, яким призначено пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", отже фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, та отримують пенсію, призначену відповідно до інших законів України, сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.

Однак, колегія суддів з такими висновками погодитись не може, з огляду на наступне.

Визначальним для розв'язання цього спору є правильне розуміння положень частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якою визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідач вважає, що пенсіонером за віком у розумінні вищенаведеної норми є особа, якій призначено пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Водночас, позивач вважає, що таким пенсіонером може бути особа, якій призначено пенсію за віком згідно будь-якого закону, яким визначено призначення пенсії особам залежно від досягнення віку.

За загальним правилом пенсію за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та за наявності необхідного стажу роботи. Пенсії за віком поділяються на три види: 1) на загальних підставах; 2) пільгових; 3) спеціальних юридичних підставах (умовах).

З частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вбачається, що однією з умов звільнення осіб від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком. Будь-яких застережень в цій нормі про те, що під пенсіонерами за віком слід розуміти лише тих осіб, яким призначено пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не має.

Системний аналіз викладеного вказує на те, що під пенсіонерами за віком, указаними в частині четвертій статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", необхідно розуміти всіх осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з досягненням віку і незалежно від законів, якими таке право на пенсію за віком встановлено.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування", в преамбулі якого зазначено, що ним визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Оскільки відповідач повідомив позивача про обов'язковість щомісячно сплачувати Пенсійному фонду єдиний соціальний внесок, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску та загальнообов'язкове державне страхування» у 2012 році, тобто після набрання чинності Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", дані правовідносини повинні регулюватись зазначеним Законом.

Статтею 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платником єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 4 зазначеного Закону визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, зазначеною нормою встановлено пільги для пенсіонерів за віком у вигляді звільнення сплати за себе єдиного внеску. Визначальним у вирішенні цього спору є те, чи відноситься позивач до зазначеного виду пенсіонерів.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Статтею 26 вищевказаного Закону визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

З аналізу норм законів слідує, що надання позивачу законодавчо визначеної пільги вираженої у заниженні віку, необхідного для призначення пенсії, не змінює виду пенсійного забезпечення та не позбавляє права особи на призначення пенсії (пенсії за віком) передбаченої законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені із порушенням норм матеріального права.

В частині позовних вимог, що стосуються стягнення матеріальної шкоди колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Так, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та виходячи з того, що позивач не надав доказів того чим саме підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 19 вересня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районні м. Горлівки, управління Державної казначейської служби України у м. Горлівка Донецької області про визнання дій неправомірними задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районні м. Горлівки щодо сплати ОСОБА_2 єдиного соціального внеску відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування"

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий О.І. Гаманко

Судді С.В. Білуга

А.Ф. Загородній

З оригіналом згідно

Помічник судді