АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/4708/2014 Головуючий у 1 інстанції - Гайдук С.В.
м. Київ Доповідач - Борисова О.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Калініній Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_5 третя особа: комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про розірвання договору та
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання права власності набутого на законних підставах та повернення коштів, та
за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,-
В С Т А Н О В И Л А:
14 грудня 2012 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив розірвати договір купівлі продажу нерухомого майна (будівля трансформаторної підстанції № 1257 (літера Е) загальною площею 34,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), укладений 28 січня 2011 року; зобов'язати приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_6 внести до Державного реєстру правочинів відомості про припинення правочину № 4316990 від 28 січня 2011 року та повернути ОСОБА_2 оригінал договору купівлі-продажу від 11 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 376.; зобов'язати ОСОБА_3 повернути одержане за договором від 28 січня 2011 року нерухоме майно (будівля трансформаторної підстанції № 1257 (літера Е) загальною площею 34,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1) та стягнути судові витрати у справі.
В мотивування вимог посилався на те, що ОСОБА_3 не виконав умови договору купівлі-продажу трансформаторної підстанції № 1257, а саме несплатою 50 відсотків вартості придбаного майна у встановлений договорм строк - до 28 квітня 2011 року спричинило йому значну шкоду.
У травні 2013 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення (будівлю трансформаторної підстанції № 1257) загальною площею 34,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (літера Е), як набуте на законних підставах; зобов'язати ОСОБА_2 повернути йому переплачені кошти за придбане нерухоме майно у розмірі 12 903 грн.; зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 повернути йому 80 000 грн. внесені ним на депозит.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачі за зустрічним позовом перешкоджають йому у здійсненні державної реєстрації права власності на придбане ним нежитлове приміщення на підставі договору. ОСОБА_3 виконав умови договору, а тому за ним має бути визнано право власності на спірне майно.
В свою чергу, у червні 2013 року ОСОБА_5 також звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна (будівля трансформаторної підстанції № 1257 (літера Е) загальною площею 34,5 кв.м, зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 внести до Державного реєстру правочинів відомості про недійсність правочину № 4316990 від 28 січня 2011 року та повернути йому оригінал договору купівлі-продажу від 11 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 376, стягнути судові витрати у справі.
Вимоги мотивував тим, що оспорюваний договір не містить умов, визначених ч.6 ст.120 ЗК України як обов'язкових, а отже, на момент його укладення сторонами порушено імперативну вимогу закону.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2014 року - у задоволенні позовів відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні його позову та позову ОСОБА_5 і ухвалити в цій частині нове про задоволення позовів а в іншій частині рішення суду залишити без зміни.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд неправомірно змінив підставу позову, і як наслідок дійшов неправильного висновку про недоведеність ним факту наявності умов, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку й щодо відсутності з боку відповідача ОСОБА_3 порушення договору в частині оплати, через його буцім - то належне виконання.
Так, в призначенні платежу про сплату 80000 грн. не має згадки про те, що кошти вносяться саме на депозитний рахунок нотаріуса, а зазначено поточний рахунок; не вказані реквізити договору, за яким ОСОБА_3 здійснюється оплата, натомість вказано - згідно заяви; не вказано прізвища продавців за договором.
Зазначив, що судом не взято до уваги вимоги ч.6 ст.120 ЗК України щодо обов'язкового зазначення в договорі, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, кадастрового номера земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.
Представник відповідача ОСОБА_3- ОСОБА_4 також подала апеляційну скаргу, в якій вказуючи на неправильне застосування судом матеріального та процесуального права просила суд змінити рішення та визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення (будівлю трансформаторної підстанції № 1257) загальною площею 34,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (літера Е), як набуте на законних підставах; зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_5 повернути йому переплачені кошти за придбане нерухоме майно у розмірі 12 903 грн.
Зокрема, вказувала, що після отримання договору та інших документів від продавців було встановлено, що згідно витягу з бази даних Державного земельного кадастру земельна ділянка навколо нежилого приміщення (будівлі трансформаторної підстанції) орендована іншими власниками, які не дають можливості доступу до будівлі нежилого приміщення та її використання.
Крім того, ОСОБА_3 фактично здійснена переплата за договором, яка підлягає стягненню з відповідачів, оскільки в добровільному порядку це питання не може бути вирішеним.
Відповідач ОСОБА_5 частково не погоджуючись з рішенням суду подав до суду апеляційну скаргу і вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення в частині відмови в задоволенні його зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, а рішення в частині відмови у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без змін.
Зазначив, що суд ототожнив поняття «реєстрації земельної ділянки» з поняттям «реєстрації права на земельну ділянку», що є помилковим.
Крім того, висновок суду щодо «обов'язковості» включення до договору про відчуження нерухомого майна кадастрового номера земельної ділянки, на якій воно розміщується, виключно у випадку наявності у відчужувача нерухомого майна будь-якого речового права на земельну ділянку є таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, та є наслідком довільного розширеного тлумачення положень ч.2 ст. 377 ЦК України та ч.6 ст.120 ЗК України.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2 та його представник доводи своєї апеляційної скарги та апеляційної скарги ОСОБА_5 підтримали та просили їх задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги поданої представником відповідача ОСОБА_3- ОСОБА_4 заперечували.
Представники відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу подану представником відповідача ОСОБА_3- ОСОБА_4 підтримали, проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_5 заперечували.
Відповідач ОСОБА_5 свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримав, апеляційну скаргу подану представником відповідача ОСОБА_3- ОСОБА_4 просив відхилити.
Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_5 підлягає відхиленню, а апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_5, суд виходив з їх безпідставності та недоведеності.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором. (ч. 2 ст. 692 ЦК України).
Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Судом встановлено, що 28 січня 2011 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5 (продавці) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу нежитлового приміщення (будівлі трансформаторної підстанції №1257 (літера Е) загальною площею 34,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9
Відповідно до п.3 договору продаж вчинено за 160000 грн., що становить на день підписання договору за офіційним курсом НБУ 20000 доларів США, з яких 80000 грн. або 10000 доларів США, в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день підписання договору, покупцем сплачено продавцям до підписання тексту договору. Решта суми у розмірі 80000 грн., що становить 10000 доларів США за курсом НБУ на час підписання договору будуть сплачені до 28 квітня 2011 року. Здійснення повного розрахунку до зазначеної дати договором купівлі-продажу допускалось.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 розрахувався за спірним договором купівлі-продажу з продавцями шляхом внесення грошових коштів в розмірі 80000 грн. при укладенні договору та шляхом зарахування суми забезпечувального платежу в розмірі 92903 грн. в ціну предмета договору відповідно до п.2.3. попереднього договору від 29 жовтня 2010 року та договору від 29 грудня 2010 року про внесення змін до попереднього договору від 29 жовтня 2010 року.
Також, відповідачем ОСОБА_3 06 грудня 2012 року було внесено у депозит приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 80000 грн. для зберігання то подальшої передачі продавцям ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в рахунок виконання зобов'язань ОСОБА_3 згідно умов договору купівлі - продажу трансформаторної підстанції № 1257 (літера Е) від 28 січня 2011 року та в цей же день приватним нотаріусом ОСОБА_7 були відправлені відповідні повідомлення ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про звернення до нотаріальної контори приватного нотаріуса Київського міського нотаріального ОСОБА_7 для отримання ними вищезазначеної суми в рівних частинах кожен.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем ОСОБА_3 були повністю виконані умови договору купівлі-продажу від 28.01.2011 року.
Отже, враховуючи всі обставини справи та надані суду докази, судова колегія не знаходить підстав для скасування рішення в цій частині, оскільки ОСОБА_2 не довів, що для розірвання укладеного договору існують обставини передбачені ст.651 ЦК України.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання за ним права власності, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважаться набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
На час виникнення спірних правовідносин державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснювалася відповідно до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, відповідно до якого така державна реєстрація прав власності здійснювалася на підставі правовстановлюючих документів, а з 01 січня 2013 року здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Згідно з ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржене або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Разом з тим, оскільки договір купівлі-продажу є правовстановлюючим документом для здійснення ОСОБА_3 державної реєстрації, колегія суддів не знаходить підстав для визнання за ним права власності на спірне майно, оскільки на даному етапі суд не є органом, який може обминути встановлену законодавством процедуру реєстрації права власності та ухвалити відповідне рішення.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання третю особу - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 повернути ОСОБА_3 внесені ним на депозит кошти в розмірі 80000 грн. сторонами не оскаржується, а тому правильність висновків суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не перевіряється.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір є укладеним на умовах та в порядку, визначеному чинним законодавством України, з дотриманням принципу свободи, а також встановлених законом вимог щодо письмової форми та змісту, а тому відсутні будь-які законні підстави для визнання його недійсним.
Доводи апелянта про те, оскільки договір не містить кадастрового номеру земельної ділянки, яка переходить до покупця у зв'язку з набуттям ним права власності та не містить жодних умов щодо передачі земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт нерухомості, то такий договір суперечить ч.6 ст.120 ЗК України, а тому вважає його недійсним є необґрунтованими, оскільки ділянка з обліковим номером 88:196:050 площею 48,10 кв.м на час укладення спірного правочину не мала кадастрового номеру.
Крім того, як вбачається з відповіді Головного управління Держземагенства у м. Києві від 02 жовтня 2013 року № 3738 до 01 січня 2013 року документи, що посвідчують право власності/користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (літера Е), ЦТП - 1257, у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року №1021, Головним Управлінням Держкомзему у місті Києві не реєструвалось.
Як зазначено в листі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ресурсів від 15 жовтня 2013 року №05707-21740 згідно з даними міського земельного кадастру, станом на 31 грудня 2012 року, документи, що посвідчують право власності чи користування (оренди) на земельну ділянку на АДРЕСА_1 (код земельної ділянки 88:196:050, площа 48,10 кв.м) в Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не були зареєстровані.
Також, як вбачається з відповіді ПАТ «Київенерго» від 14.11.2013 року № 42/93П3/8446 на адвокатський запит, приміщення ТП-1257 за адресою: АДРЕСА_1 (літера Е) дійсно було власністю ПАТ «Київенерго», проте в 2006 році за договором купівлі - продажу було відчужене третій особі. Земельна ділянка, на якій воно розташоване, є власністю територіальної громади м. Києва в особі Київської міської державної адміністрації.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені в позові підстави для визнання спірного договору купівлі продажу недійсним не знайшли свого підтвердження, а тому не підлягають задоволенню.
Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення коштів в сумі 12903 грн. виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 29 жовтня 2010 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5 (перша сторона) та ОСОБА_3 (друга сторона) був укладений нотаріально посвідчений попередній договір, відповідно до якого сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір купівлі - продажу трансформаторної підстанції № 1257 по АДРЕСА_1 не пізніше 29 грудня 2010 року за ціною 561723 грн., що за курсом НБУ становить 71000 доларів США.
Як зазначено в п.2.2. вищевказаного договору при підписанні цього договору друга сторона (покупець) передав, а перша сторона (продавці) отримали забезпечувальний платіж в сумі 76980 грн., що станом на 29 жовтня 2010 року становило 9730 доларів США.
Відповідно до умов п.2.3. договору сума зазначена в п.2.2 цього договору підлягає заліку в ціну предмету договору, що її друга сторона (покупець) має заплатити першій стороні при укладенні та нотаріально посвідченні основного договору.
29 грудня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір про внесення змін до попереднього договору від 29 жовтня 2010 року за реєстром №2866, відповідно до якого сторони внесли зміни до п.2.1. попереднього договору, а саме, що сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір не пізніше 29 січня 2011 року.
Відповідно до п.2 договору від 29 грудня 2010 року сторони виклали п.2.2. попереднього договору в новій редакції та зазначили, що при підписанні цього договору сума забезпечувального платежу збільшується на 15923 грн., що еквівалентно 2000 доларам США, які друга сторона (покупець) передав, а перша сторона (продавці) прийняли під час підписання цього договору.
Як вбачається з пояснень позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_5 даними ними в суді апеляційної інстанції вказані вище кошти в розмірі 12903 грн. ними були отримані від відповідача ОСОБА_3 порівну та залишилися у них, оскільки основний договір на умовах, який був визначений попереднім договором укладений не був.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що при укладені договору купівлі - продажу трансформаторної підстанції № 1257 по АДРЕСА_1 28 січня 2011 року сторони погодили вартість нежитлового приміщення в сумі 160 000 грн. та ОСОБА_3 було сплачено 80000 грн. та сплачена сума забезпечувального платежу в розмірі 92903 грн. за попереднім договором від 29 жовтня 2010 року та за договором від 29 грудня 2010 року про внесення змін до попереднього договору та загалом відповідачем ОСОБА_3 сплачено 172903 грн., що на 12903 грн. перевищує вартість нежитлового приміщення.
А тому колегія суддів вважає, що зустрічні позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 зайво сплачені кошти в розмірі 6451,50 грн., оскільки судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав половину від суми сплачених ОСОБА_3 коштів.
Колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо невірного застосування судом норми ст.652 ЦК України, оскільки як вбачається з матеріалів справи підставою заявленого позивачем ОСОБА_2 позову про розірвання договору було, на думку позивача, допущення відповідачем ОСОБА_3 істотного порушення умов договору, відповідно до ст.651 ЦК України.
Норма ж статті 652 ЦК України передбачає в якості необхідної умови для розірвання договору істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладені договору.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції була помилково застосована норма ст.652 ЦК України, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на ст.652 ЦК України.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
В решті рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 - відхилити.
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2014 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про повернення коштів за придбане нерухоме майно скасувати та ухвалити в цій частині нове наступного змісту.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про повернення коштів за придбане нерухоме майно задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) кошти в розмірі 6451 грн. 50 коп.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2014 року в частині правового обґрунтування змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 652 ЦК України.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: