АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №22-ц/796/6375/2014 Головуючий у 1 інстанції - Неганова Н.В.
м. Київ Доповідач - Борисова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Калініній Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,-
В С Т А Н О В И Л А:
В липні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом у якому, просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0759 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належала йому та його матері та вирішити питання судових витрат.
В мотивування вимог посилалися на те, що після смерті його матері, земельна ділянка не увійшла до спадкової маси за заповітом від 19.12.1996 року, а тому він має право на неї за законом, оскільки доглядав спадкодавцю та проживав з нею до її смерті.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року позов задоволено частково.
В порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/8 частини земельної ділянки площею 0,0759 га по АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з даним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Посилається на те, що оскільки до 2013 року позивач не мав претензій до нього та не вступав у право спадкування, не користувався земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, то він своїми діями погодив використання і розпорядження земельною ділянкою пропорційно розміру часток у спільній власності на житловий будинок за цією ж адресою. При цьому дані правовідносини регулювалися до 25.10.2001 року ЗК України від 18.12.1990 pоку, а після прийняття нового - ЗК України від 25.10.2001 pоку.
Крім того, жоден з наданих позивачем документів не підтверджує факт його проживання за адресою: АДРЕСА_1, як до, так і після смерті спадкодавця ОСОБА_5
Вказує, що постановою державного нотаріуса Четвертої державної нотаріальної контори від 06.03.2003 pоку відповідачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку у зв'язку з тим, що в правовстановлюючому документі, яким є Державний акт на право приватної власності на землю що належала ОСОБА_5 не вказаний розмір частини земельної ділянки який їй належав, а також вказує, що суд при ухваленні рішення, всупереч ч.1 ст.11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без зміни.
Відповідач Київська міська рада в судове засідання не з'явилась, про день і час розгляду справи була належним чином повідомлена, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що позивач фактично прийняв спадщину і має право на 3/8 частини земельної ділянки.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Статтею 42 ЗК України 1990 року визначено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно.
Використання і розпорядження земельною ділянкою , що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Відповідно до ст.537 ЦК України 1963 року частина майна, що залишилася не заповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529-533 цього Кодексу.
Згідно з ст.549 ЦК України 1963 року спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, спадкоємцями першої черги, якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Як вбачається з матеріалів справи позивач з 1961 року і по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
На день смерті спадкодавця, їй належало на праві власності 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, на які 19.12.1996 року нею було складено заповіт на ім'я ОСОБА_6
1/4 частина житлового будинку належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 17.10.1996 року Першою київською державною нотаріальною конторою.
10.04.2001 року державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини житлового будинку НОМЕР_1.
14.03.2003 року ОСОБА_6 подарував 3/4 частини житлового будинку НОМЕР_1 відповідачу ОСОБА_2
На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.09.1997 року №1426 ОСОБА_5 та позивачу передану в спільну приватну власність земельну ділянку площею 0,0759 га по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку та господарських будівель.
24.03.1999 року ОСОБА_3 отримав Державний акт про право приватної власності на землю.
Отже, з урахуванням того, що спадкодавці на день смерті належало 3/4 частини будинку, то відповідно їй належало 3/4 частини земельної ділянки.
Оскільки ОСОБА_5 не здійснено розпорядження щодо її земельної ділянки, то така земельна ділянка спадкується за законом.
04.04.2006 року ОСОБА_3 подав до Четвертої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки після своєї померлої матері.
Таким чином, позивач фактично вступив в управління спадковим майном і є таким, що прийняв спадщину після ОСОБА_5
Крім того, з урахуванням того, що відповідач 03.02.2000 року подав до Четвертої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у вигляді будинку після померлої, а 02.01.2003 року подав заяву про прийняття у спадщину земельної ділянки, він також вважається таким, що прийняв спадщину.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що сторони по справі прийняли спадщину, що не увійшла до спадкової маси за заповітом, а тому позивач має право на 3/8 частини спірної земельної ділянки.
В силу ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено, що він прийняв спадщину, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 року №18/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 року за № 152/361 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути: запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить проте, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Як вбачається з копії будинкової книги та відмітки в паспорті позивача, останній з 16.10.1961 року і по теперішній час зареєстрований у будинку АДРЕСА_1, а також в даному будинку до дня смерті проживала та була зареєстрована матір позивача - ОСОБА_5
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач заявляв вимогу про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування після померлої матері.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть постановленої ухвали не впливають.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: