ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
14 липня 2006 р. Справа № 11/127
За позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-американське підприємство "Новотех", с.Дийда Берегівського району
про стягнення 5150 грн. штрафних санкцій.
Суддя Л.М.Якимчук
ЗА УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКІВ СТОРІН:
Від позивача:. - Шибаєв А.М. - представник, довіреність від 17.04.2006.
Від відповідача: - Івашкович І.І. - представник, довіреність від 05.06.06.
СУТЬ СПОРУ: Позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення 5150грн. адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон). Зокрема, відповідно до вимог вказаної статті відповідач повинен був працевлаштувати трьох інвалідів, однак, працевлаштував тільки двох, що видно із поданого до відділення звіту (форма 10 ПІ річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 рік), тому, згідно ст. 20 вказаного Закону повинен відрахувати йому (позивачу) адміністративно-господарські санкції.
Відповідач у запереченні на позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що відповідно до статті 19 Закону ним створено три звичайні робочі місця, на яких працевлаштовано двох інвалідів. Про можливість працевлаштування ще одного інваліда на початку 2005 року було повідомлено: державну службу зайнятості в Берегівському районі, управління соціального захисту населення Берегівської райдержадміністрації та управління соціального захисту населення м.Берегово. Однак, жодним з вказаних органів та Фондом соціального захисту інвалідів інваліди для працевлаштування на підприємство не направлялись. Власними зусиллями підприємству також не вдалось працевлаштувати інваліда.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р., зокрема, п.14, на підприємство покладається обов"язок створити робочі місця в межах нормативів для працевлаштування інвалідів; до 1 лютого надавати Фонду соціального захисту інвалідів звітність;
інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, де може використовуватись праця інвалідів, а також створювати необхідні умови для працюючих інвалідів.
Вказані обов"язки підприємством виконано. Статтею 238 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції застосовуються для припинення правопорушень суб"єкта господарювання. Правопорушення підприємством при працевлаштуванні інвалідів не допущено, тому накладення адміністративно-господарських санкцій на підприємство з цього питання є незаконним.
У судовому засіданні 04.07.2006 оголошувалась перерва до 12.10год. 14.07.2006.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін,
СУД ВСТАНОВИВ:
Частиною першою ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 –ХІІ від 21.03.1991 з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон), для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості, про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозоології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Отже, на підприємство не покладається обов’язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов’язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Відповідач подав суду довідку Берегівського районного центру зайнятості від 14.06.2006 №696 про те, що особи з обмеженими фізичними можливостями протягом 2005 року на його підприємство не направлялись. Крім того, відповідач подав суду наказ №5а-к від 10.02.2005 про створення одного робочого місця для працнвлаштування інваліда, а також копію листа від 15.02.2005 № 26/а, надісланого директору Берегівського міськрайонного центру зайнятості, начальнику управління праці та соціального захисту населення Берегівської райдержадміністрації, начальнику управління праці та соціального захисту населення міста Берегово, яким поінформував вказані органи про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда. Разом з тим, позивач не подав докази про те, що у 2005 році на підприємство відповідача направлялись для працевлаштування інваліди, або ж вони самі звертались до нього, а той відмовив їм у працевлаштуванні.
З огляду на викладені обставини, суд не вбачає вини відповідача у тому, що на його підприємстві не працевлаштовано інваліда.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.
Всебічно дослідивши всі обставини справи суд прийшов до висновку, що відповідач, поданими доказами, спростував твердження позивача, що він у 2005 році не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, а позивач не довів те, що інваліди направлялись для працевлаштування на підприємство відповідача і не працевлаштовані останнім.
Керуючись ст.ст. 17, 18, 21, 69, 71, 86, 94, 98, 158, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства,
П О С Т А Н О В И В :
1. У задоволенні позову вімовити повністю.
2. Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Якимчук Л.М.