ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 р. Справа № 923/434/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №1" м. Київ

до відповідача-1- товариства з обмеженою відповідальністю "Каховка "Маркет" м. Нова Каховка

відповідача-2- товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №2" Черкаської області

про визнання недійсним договору та витребування майна

за участю

представників сторін:

від позивача не прибули

від відповідача - 1 - директор Васильєв Д.В., уповноважена особа Зінкевич Д.С.

від відповідача - 2 - не прибули

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №1" (позивач по справі) звернулося з позовом, яким просить визнати недійсним укладений між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №2" (відповідач-2) договір купівлі-продажу №0804/3-ЗСМ від 08.04.2010року, посилаючись на те, що спірний договір не відповідає вимогам закону, оскільки від імені позивача він підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, так як не була уповноважена загальними зборами товариства на вчинення цих дій.

Крім того, позивач просить прийняти рішення про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Каховка "Маркет" (відповідач-1) на користь позивача обладнання котельні, посилаючись на положення ст.ст.387, 388 ЦК України у зв'язку з тим, що зазначене майно незаконно вибуло з володіння позивача, як власника, поза його волею.

Відповідач-1 позовні вимоги не визнає обгрунтовуючи свої заперечення тим, що позивач не обгрунтував позовні вимоги належними та допустимими доказами, не довів, що зазначене в договорі майно на момент його відчуження належало до активів ТОВ ЗСМ-1. Договір купівлі-продажу від 08.04.2010року №0804/3-ЗСМ в наступному був схвалений позивачем шляхом вчинення дій, що свідчить про прийняття його до виконання, тому відповідно до ст. 241 ЦК України зазначений договір створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення правочину.

Відповідач-1 вважає, що позовні вимоги про витребування майна також не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст. 387 ЦК України вимагати майно з чужого незаконного володіння має власник цього майна. Жодних доказів того, що позивач є власником майна, яке ним відчужене за договором купівлі-продажу суду не надано. До того ж майно не перебуває у володінні відповідача-1, так як відповідно до договору оренди від 10.08.2010року №1 майно передане позивачу на правах оренди та на момент вирішення спору знаходиться у його володінні.

Крім того, відповідач-1 посилається на те, що позивач звернувся з позовом за межами строку позовної давності, який закінчився 09.04.2013року, тому відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України просить застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог .

Відповідач-2 своїм правом на судовий захист не скористався, в засідання суду в черговий раз не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, незважаючи на те, що був повідомлений про час розгляду справи за адресою Черкаська обл., Канівський район, село Литвинець, вул.. Жовтнева №2, яка відповідно до ст. 93 ЦК України є його місцезнаходженням та зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.05.2014року.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача -2 щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

В засідання суду 29.05.2014року представники позивача, які були присутні в попередніх засіданнях, не прибули, незважаючи на те, що були належним чином повідомленні про час і місце розгляду справи.

Ухвала про відкладення розгляду справи від від 13.05.2014року направлена позивачу у встановленому порядку, що підтверджується реєстром поштової кореспонденції канцелярії суду та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів за 14.05.2014року. Доказів які б свідчили про її неотримання до господарського суду не надходило. Крім того, про день розгляду справи представники були повідомлені в попередньому засіданні - 13.05.2014року, що зазначено в протоколі судового засідання..

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від позивача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

За таких підстав, з урахуванням того, що в попередніх засіданнях були присутні представники позивача, які надавали додаткові докази та пояснення по суті спору, суд відповідно до статті 75 ГПК України вважає можливим розглянути справу без участі представників позивача та відповідача-2, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті, оскільки подальше відкладення розгляду справи спричинить порушення строку вирішення спору.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників відповідача-1, суд -

в с т а н о в и в:

08 квітня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №1" (позивач), в особі директора з економіки Бабія Сергія Юрійовича, який діяв на підставі довіреності б/н від 25.12.2009року та товариством з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №2" (відповідач -2) в особі директора Кисильова А.В., укладено договір купівлі-продажу майна №0804/3-ЗСМ .

Згідно з зазначеним договором позивач продав, а відповідач-2 купив зазначене в додатку №1 до договору майно, а саме - обладнання котельної вартістю 677179грн.36коп.

Актом приймання-передачі від 07.07.2010року підтверджується факт передачі позивачем майна покупцю - відповідачу-2.

Обладнання котельні в наступному за договором купівлі - продажу №2 від 14.05.2010року відповідач-2 продав ТОВ «Каховка Маркет» (відповідач-1).

Крім того, за договором оренди №1 від 10.08.2010року відповідач-2, як власник майна, передав в користування позивачу на умовах оренди майно котельні, зазначене в додатковій угоді №1 до договору оренди.

За посиланням позивача договір купівлі-продажу від 08.04.2010року №0804/3-ЗСМ підписано неуповноваженою особою, оскільки Статутом товариства встановлено, що рішення щодо відчуження активів товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів та ухвалюється протоколом загальних зборів товариства. Однак таке рішення загальними зборами не приймалося.

Посилаючись на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 08.04.2010року №0804/3-ЗСМ було укладено без попередньої згоди загальних зборів учасників товариства, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання договору, укладеного з відповідачем-2, недійсним, та витребування спірного майна від відповідача-1.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою-шостою статті 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до пункту 10.1. Статуту позивача, який відповідає положенням статті 58 Закону України "Про господарські товариства", встановлено, що вищим органом товариства є загальні збори засновників (учасників) товариства.

Згідно підпункту 15 пункту 10.3. Статуту позивача до виключної компетенції зборів засновників (учасників) належить надання попередньої згоди на відчуження будь-яких активів товариства, якщо таке відчуження не передбачено річним бізнес-планом товариства.

Виконавчим органом ТОВ «Завод будівельних матеріалів №1» який здійснює керівництво поточною діяльністю товариства, відповідно до пункту 10.11. Статуту товариства, є генеральний директор.

Відповідно до абзаців 9, 14, 15 п. 10.12. Статуту позивача до повноважень генерального директора товариства належить: розпорядження майном та грошовими коштами товариства з урахуванням положень зазначених у підпунктах 15), 16), 17), 18), 19) п. 10.3. цього Статуту; видача від імені товариства довіреності; підписання без довіреності від імені товариства договорів (угод, контрактів), в тому числі зовнішньоекономічних, з урахуванням положень зазначених у підпунктах 15), 16), 17), 18), 19) п. 10.3 Статуту.

Підпунктом 15 пункту 10.3 Статуту позивача передбачено, що до виключної компетенції зборів засновників належить надання попередньої згоди на відчуження будь-яких активів товариства, якщо таке відчуження не передбачене річним бізнес-планом товариства..

Абзаци 9, 14, 15 пункту 10.12 Статуту товариства також передбачають, що укладати договори (угоди, контракти) щодо відчуження будь-яких активів товариства належить до повноважень генерального директора або за виданою ним довіреністю іншій особі за умови надання попередньої згоди на таке відчуження загальними зборами ТОВ "Завод будівельних матеріалів №1" якщо таке відчуження не передбачено річним бізнес-планом товариства.

Таким чином, вищезазначеними положеннями Статуту, на які посилається позивач, передбачено надання попередньої згоди на відчуження будь-яких активів товариства, якщо таке відчуження не передбачене річним бізнес-планом товариства.

Однак, як при зверненні з позовом, так і в наступні засідання суду позивач не надав належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 32, 34 ГПК України якими б підтверджувалося, що відчужене за спірним договором купівлі-продажу майно відноситься до активів товариства, як і того, що його відчуження не було передбачене річним бізнес-планом товариства.

Так, позивач, посилаючись на те, що особа яка за спірним договором купівлі-продажу діяла від імені продавця не мала відповідних повноважень на відчуження саме активів товариства, але документального підтвердження того, що обладнання котельні, яке відповідно до пункту 1.1 договору та додатку №1 є предметом купівлі-продажу за договором від 08.04.2010року №0804/3-ЗСМ, відноситься до активів товариства в розумінні визначеному статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» до матеріалів справи не надано.

При цьому позивач не довів, що майно обладнання котельні має необхідні ознаки активів підприємства, і його відчуження не було передбачено річним бізнес-планом товариства, незважаючи на те, що відповідно до ст.. 33 ГПК України саме на позивача покладається обов'язок доведення зазначених в позовній заяві фактів.

Не відповідає дійсності і посилання позивача на те, що факт ненадання попередньої згоди на відчуження активів товариства та не затвердження бізнес-плану підтверджується повідомленням компанії НАВІТАЛЬ ЛІМІТЕД, яка з 2009року була єдиним учасником ТОВ «Завод будівельних матеріалів №1» і склад учасників з цього періоду не змінювався, оскільки наданим до матеріалів справи витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджується, що станом на 14.03.2013року учасниками ТОВ «Завод будівельних матеріалів №1» були ОСОБА_5 та ТОВ «Аквілон Грандіс». При цьому компанія НАВІТАЛЬ ЛІМІТЕД в складі засновників станом на 14.03.2013року не значиться.

Крім того, частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Із змісту договору №0804/3-ЗСМ від 08.04.2010року вбачається, що від імені продавця діє директор з економіки Бабій С.Ю. за довіреністю від 25.12.2009року. Будь-які посилання на те, що особа, яка підписала договір від імені позивача, діяла на підставі положень Статуту товариства в спірному договорі відсутні, тому відповідач-2 не знав і не міг знати про обмеження повноважень керівника які передбачені Статутом ТОВ «Завод будівельних матеріалів №1», оскільки посилання на цей Статут в договорі відсутні.

Необхідно також зазначити, що за приписами статі 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013року №11 «Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів) також зазначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Схвалення правочину особою, яку представляють за правовою природою є одностороннім правочином. Зазначений правочин може бути вчинений у письмовій формі шляхом направлення листів, телеграм, телетайпограм, або написання вказівки про схвалення правочину. Схвалення правочину можливе шляхом здійснення особою, яку представляли, дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, в тому числі здійснення платежу, передача майна, тощо.

Матеріалами справи підтверджується вчинення позивачем дій, які підтверджують факт виконання договору купівлі-продажу № 0804/3-ЗСМ від 08.04.2010 року.

Так, позивач, як продавець за спірним договором № 0804/3-ЗСМ від 08.04.2010року, отримав від відповідача-2 вартість зазначеного в договорі майна в сумі 677179грн.36коп. Зазначені кошти були перераховані відповідачем-2 та зараховані на поточний рахунок ТОВ «Завод будівельних матеріалів №1» №26002177241 код ЄДРПОУ 35115625, що підтверджується довідкою Центрального Новокаховського відділення Херсонської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» №127 від 15.05.2014року, наданої на запит суду.

Позивач прийняв зазначені кошти, не повернувши їх відповідачу-2. Він також не вимагав повернення відповідачем-2 майна, а навпаки - підписав передбачений пунктом 3.2 спірного договору акт приймання-передачі без жодних зауважень, відповідно до якого передав у власність відповідача-2 обладнання котельні за ціною 677179грн.36коп.

Матеріалами справи також підтверджується, що в наступному, рішенням загальних зборів ТОВ «Завод будівельних матеріалів №1» від 14.03.2013року у складі його учасників ОСОБА_5 та ТОВ «Аквілон Грандіс» було схвалено договір купівлі-продажу №0804/3-ЗСМ від 08.04.2010року.

Доказами у справі є будь-які фактичні данні, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України). Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України). Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем не надано доказів які б відповідали принципам належності та допустимості в розумінні ст. 32, 34 ГПК України та підтверджували б викладені в позові обставини щодо недійсності договору, оскільки договір купівлі-продажу в наступному було схвалено позивачем, як юридичною особою, про що свідчить отримання ним вартості майна, підписання акту приймання-передачі майна та сам факт добровільної передачі обладнання котельні.

Крім того, в наступному, позивач прийняв в користування на правах оренди зазначене майно обладнання котельні за договором оренди №1 від 10.08.2010року, зазначивши пунктом 1.5 договору, що передача майна в його користування не тягне за собою виникнення у нього права власності на майно і його власником залишається ТОВ «Каховка «Маркет», яке придбало зазначене майно у відповідача-2.

Таким чином, ТОВ "Завод будівельних матеріалів №1" було обізнано про існування договору від 08.04.2010року №0804/3-ЗСМ укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №2" та з моменту його укладення і до моменту звернення з цим позовом до суду здійснювало дії, які свідчать про прийняття спірного договору до виконання.

З урахуванням викладеного, позивачем не доведено, що спірний договір від 08.04.2010року №0804/3-ЗСМ суперечить вимогам чинного законодавств, а тому підстави визнання його недійсним в порядку ст.ст.203, 215 ЦК України відсутні.

Розглядаючи позовні вимоги в частині витребування у відповідача-1 на користь позивача рухомого майна обладнання котельні, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Частина 4 ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності приватної власності.

Статтею 387 Цивільного Кодексу України, на яку в позовній заяві посилається позивач як на підставу своїх вимог, передбачено право власника майна витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З викладених норм слідує, що необхідними умовами для задоволення віндикаційного позову власника є:

- наявність у позивача права власності на спірне майно;

- вибуття майна з володіння власника поза його волею та перебування спірного майна у незаконному володінні третьої особи.

Матеріалами справи підтверджується, що правовідносини позивача та відповідача-1 врегульовані договором оренди від 10.08.2010року №1 відповідно до якого відповідач-1 передав в користування позивача на умовах оренди майно, яке є предметом договору від 08.04.2010року №0804/3-ЗСМ, та в наступному перейшло у власність відповідача -1 за договором купівлі-продажу від 14.05.2010року укладеного між відповідачем-2, як продавцем та відповідачем-1 , як покупцем.

Додатковою угодою №3 від 16.08.2010року позивач та відповідач-1 прийшли до згоди про пролонгацію договору оренди до 10.05.2019року. Зазначене свідчить про те, що і після підписання договору оренди, позивач усвідомлював своє правове становище на користування майном за договором оренди саме як орендар.

Правовідносини позивача та відповідача-1 за договором оренди регулюються главою 58 ЦК України, параграфом 5 глави 30 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 761 ЦК України право передачі майна в найм має власник речі або особа якій належать майнові права. Частиною 2 зазначеної норми встановлено, що наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Пунктом 1.5 договору оренди сторони узгодили, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на майно. Власником майна залишається орендодавець (відповідач-1), а орендар (позивач) користується ним на правах оренди, а після закінчення строку оренди згідно з пунктом 7.1 договору оренди зобов'язаний протягом п'яти календарних днів повернути майно за актом приймання-передачі.

Таким чином, прийнявши майно в оренду за договором від 10.08.2010року №1, позивач усвідомлював та визнавав відповідача-1, як власника майна, який передає це майно в користування позивача на правах оренди, що зазначено в пункті 1.1 договору оренди.

В матеріалах справи відсутні докази права власності позивача на спірне майно, порушення його права з боку відповідача-1, а також перебування майна у незаконному володіння відповідача-1, тому застосування віндикації як способу захисту права власності позивача відсутня.

Отже, вимоги позивача не можуть бути захищені в обраний ним спосіб шляхом витребування спірного майна від відповідача-1.

Враховуючи наведене вище суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Завод будівельних матеріалів №1", у зв'язку з чим в задоволенні позову має бути відмовлено повністю.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на позивача.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина позову.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. Відмовити в задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору № 0804/3-ЗСМ від 08.04.2010 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №1" та товариством з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №2".

2 В задоволенні позовних вимог про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Каховка "Маркет" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних матеріалів №1" майна обладнання котельні - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2014р.

Суддя З.І. Ємленінова