Справа № 22-ц-5413 / 2006 року Головуючий 1 інстанції - Лазюк С.В.
Категорія - житлове. Доповідач - Кісь П.В.
УХВАЛА
іменем України
15 листопада 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі: головуючого-судді Кіся П.В., суддів колегії - Кругової С.С., Пилипчук Н.П., при секретарі - Соколовій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.03.2005 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова, ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням та виселення, -
ВСТАНОВИЛА:
30.08.2004 р. до суду звернулась ОСОБА_1. з позовом до виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова про визнання права користування квартирою №АДРЕСА_1 м. Харкова, посилаючись на те, що вона з 1997 року постійно в ній проживає, оплачує комунальні послуги.
30.08.2004 р. до суду також звернувся і ОСОБА_2. з позовом до виконавчого
комітету Дзержинської районної ради м. Харкова про визнання права користування квартирою
№АДРЕСА_1 м. Харкова, посилаючись на те, що він з квітня 1991 року постійно в
ній проживає
Ухвалою суду від 08.9.2004 року позови об'єднані в одне провадження (а.с.45).
Виконавчий комітет позов ОСОБА_2. не визнав, вказуючи, що він проживав у трикімнатній ізольованій квартирі №НОМЕР_1 жилою площею 58,3 м.кв., разом з батьком Фраймович А.І., дружиною ОСОБА_1., а також ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1., ОСОБА_5.
З вказаної квартири ОСОБА_2. був виписаний лише 17.02.2004 p., а спірну двохкімнатну квартиру №НОМЕР_2 в тому ж будинку у 1991 році йому і його дружині дозволили зайняти з метою тимчасового покращення їх житлових умов. Квартира НОМЕР_3 визнана неприродною для проживання, так як її технічний стан визначений як аварійний.
В січні 2005 р. ОСОБА_2. подав до суду додаткову позовну заяву у які просив винести окрему ухвалу суду про примусове виселення ОСОБА_1 з квартири НОМЕР_3 з тих підстав, що вона перешкоджає йому користуватись квартирою (а.с.83-84).
15.03.2005 року Дзержинським районним судом постановлено ухвалу про залишення
позовної заяви ОСОБА_1. без розгляду з підстав, передбачених п.4 ст.229 ЦПК України 1963
року, (а.с.105).
В цей же день судом постановлено рішення про задоволення позову ОСОБА_2. (а.с.106). Вказаним рішенням суд задовольнив позов ОСОБА_2., визнав за ним право користування квартирою №АДРЕСА_1 м. Харкова і вирішив виселити з цієї квартири ОСОБА_1. без надання їй іншого жилого приміщення, (а.с.106).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати у зв'язку з допущеними судом суттєвими порушеннями норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Обґрунтовуючи скаргу ОСОБА_1. вказує, що суд неправильно застосував норми матеріального права, не взявши до уваги ту обставину, що ъъ колишній чоловік ОСОБА_2. ніколи не був наймачем спірної квартири. Зазначає, що ОСОБА_2. вселився не на підставі
ордера та договору найму. Квартира була надана в тимчасове користування без права прописки, ніколи ця квартира не була місцем постійного проживання ОСОБА_2
Суд не взяв до уваги, що саме вона з 1997 р. по теперішній час самостійно і за власні кошти сплачувала комунальні платежі, уклала договір про фінансування будівництва телефонної лінії, її постійне проживання в спірній квартирі підтверджується фактом підписки і отримання поштової кореспонденції, періодичних друкованих видань, актом ЖЕД-29, складеному зі слів її сусідів. Своїм рішенням суд позбавив її єдиного житла, фактично викинувши на вулицю, не маючи жодних правових підстав. Посилається на свій похилий вік і незадовільний стан здоров'я, що перешкоджало їй реалізувати в повній мірі свої процесуальні права при вирішенні справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, вважає, що скарга ОСОБА_1. підлягає задоволенню частково.
Суд першої інстанції, визнаючи за ОСОБА_2. право користування квартирою АДРЕСА_2 м. Харкова та зобов'язавши виконавчий комітет Дзержинської районної ради укласти з ним договір найму вказаної квартири, а також виселяючи ОСОБА_1. з цієї квартири без надання іншого жилого приміщення, усупереч вимог ст..ст.202,203 ЦПК України (в ред.. 1963 p., який діяв на час вирішення спору), не зазначив закон, застосовуючи який він мав підстави визнавати ОСОБА_2. наймачем спірної квартири, а отже і підстави для застосування ст..98 ЖК України для постановления рішення про виселення ОСОБА_1.
Виконавчий комітет Дзержинської районної ради м. Харкова з позовом до ОСОБА_1. про її виселення не звертався, додаткова заява ОСОБА_2. про винесення окремої ухвали про виселення ОСОБА_1. не може вважатись позовом відповідно до змісту вимог ст.ст..4,5,137 ЦПК України 1963 р. За таких обставин суд першої інстанції, усупереч вимог ст.. 15-1 ЦПК України 1963 p., вийшов за межі позовних вимог.
Крім того, відповідно з п.3 ч.І ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутністю будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
15 березня 2005 року суд залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1. і постановив рішення про її виселення, розглянувши справу без ОСОБА_1., не маючи даних про те, що вона належним чином, у відповідності з вимогами ст.НОМЕР_2 ЦПК України (в ред. 1963 p.) повідомлялась про час і місце розгляду справи.
Зазначені порушення процесуального закону призвели до неправильного вирішення справи і унеможливлюють вирішення спору по суті судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 303, 304,307,311,313-315, 317 ЦПК України, судова колегія, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.03.2005 р. скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд у іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом довх місяців з дня набрання нею законної сили.