ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2014 року Справа № 910/19286/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Коробенка Г.П.,
суддів Поляк О.І., Шаргала В.І.,
за участю представників сторін:
від позивача: Пелих Л.Д., дов. №4 від 02.01.2014
від відповідача: Новікової В.Д., дов .б/н від 20.03.2014;
Сподіна С.Ю., дов. б/н від 20.03.2014
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кисневий завод"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 р.,
у справі №910/19286/13 Господарського суду міста Києва
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський автогенний завод"
до Публічного акціонерного товариства "Кисневий завод"
про стягнення 89 264,55 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Харківський автогенний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кисневий завод" про стягнення 34 650,00 грн. боргу за поставлений відповідно до умов укладеного договору товар, а також про стягнення 9 140,96 грн. -3% річних та 45 473,59 грн. пені за порушення відповідачем обумовлених договором строків оплати за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2013р. (суддя Бондаренко Г.П.) позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 34 650,00 грн. основної заборгованості, 9 140,96 грн. -3% річних та 45 473,59 грн. пені. Відповідно розподілений судовий збір.
Судове рішення мотивоване встановленням факту несвоєчасної оплати за поставлений відповідно до умов договору товар, за що договором передбачена відповідальність у вигляді сплати пені; а також встановленим фактом неоплати частини товару на суму 34 650,00 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 р. (судді: Ропій Л.М., Кондес Л.О., Рябуха В.І.) вказане судове рішення частково скасоване, позов задоволений частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 34 650,00 грн. основного боргу, 36 561,87 грн. пені, 6 727,47 грн. - 3% річних, відповідно розподілений судовий збір.
Постанова мотивована тим, що при перевірці обґрунтованості розміру позовних вимог про стягнення пені та 3% річних, судом першої інстанції не враховано, що позивачем безпідставно включено до періоду прострочення платежів дні, у які були перераховані грошові суми, не враховано випадку коли останній день строку платежу припадав на вихідний день, не враховано того, що нарахування пені за прострочення платежу за продукцію, поставлену згідно із видатковими накладними №ХА-0013055 від 17.09.2012 та №ХА-000761 від 21.01.2013, частково здійснено поза межами шести місяців, що суперечить ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. А відтак, за розрахунком суду апеляційної інстанції до стягнення підлягають 36 561,87 грн. пені, 6 727,47 грн. - 3% річних. В частині стягнення суми основного боргу апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Кисневий завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 34, 42 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник заперечує факт поставки 21.01.2013 кисню медичного на суму 34 650,00 грн. та стверджує, що видаткова накладна за №ХА-0000761 від 21.01.2013 не може слугувати доказом поставки партії товару, оскільки підписана невідомою особою, тоді як відповідач виписував довіреності на отримання кисню медичного рідкого від позивача у січні 2013 р. тільки на ім'я ОСОБА_4, тому суди попередніх інстанцій повинні були призначити почеркознавчу експертизу, однак, залишили це поза увагою.
У запереченнях на касаційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Харківський автогенний завод" просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну, а оскаржену постанову - без змін як законну та обґрунтовану.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено:
21.06.2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №201/12, відповідно до п. 1.1 якого, позивач - постачальник, зобов'язується поставити, а відповідач - покупець, прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, гази технічні (коди класифікатора 24.11.1.) іменовані в подальшому за текстом - продукція, асортимент, кількість, якість та ціна якої вказані в специфікації, яка оформлюється у вигляді додатку до цього договору, підписаній сторонами та є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п.п. 4.1-4.3 договору №201/12 умови цього договору викладені сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також особливостей, що випливають із умов цього договору; продукція постачається на умовах поставки, які вказані у специфікації; датою поставки при перевезенні автомобільним транспортом вважається дата передачі продукції відповідно до видаткової та товарно-транспортної накладної.
Сторонами погоджено специфікації до договору №201/12 у додатках до цього договору.
Відповідно до п.п. 6.2, 6.4 договору №201/12 оплата за кожну партію продукції, вказаної у специфікації, здійснюється відповідачем протягом 14 календарних днів з моменту її отримання, на поточний рахунок позивача; датою оплати за продукцію вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок позивача.
Пунктом 8.2 договору №201/12 сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати (п. 6.2) за наявності умови фактичного отримання відповідачем продукції, відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченої продукції за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.
На виконання умов договору протягом 2012-2013 р.р. відповідно до видаткових накладних, що, як встановили суди попередніх інстанцій, скріплені підписами та печатками сторін, позивач поставив відповідачеві продукцію, частина якої була оплачена відповідачем з порушенням обумовлених у договорі строків, а продукція поставлена за накладною №ХА-0000761 від 21.01.2013 р. на суму 34 650,00 грн. взагалі залишилась неоплаченою, в результаті чого у відповідача перед позивачем виник борг у вказаній сумі.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати та частковою неоплатою отриманої продукції позивачем було нараховано 9 140,96 грн. - 3% річних та 45 473, 59 грн. пені.
Судом першої інстанції було перевірено правильність розрахунків вказаних сум пені та річних та визнано ці розрахунки правильними.
Суд апеляційної інстанції додатково перевірив названі розрахунки та встановив, що, як вже зазначалося вище, позивачем безпідставно включено до періоду прострочення платежів дні, у які були перераховані грошові суми, не враховано випадку коли останній день строку платежу припадав на вихідний день, не враховано того, що нарахування пені за прострочення платежу за продукцію, поставлену згідно із видатковими накладними №ХА-0013055 від 17.09.2012 та №ХА-000761 від 21.01.2013, частково здійснено поза межами шести місяців, що суперечить ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Суд апеляційної інстанції самостійно зробив розрахунок вказаних сум та встановив, що до стягнення підлягають 36 561,87 грн. пені, 6 727,47 грн. - 3% річних. В частині стягнення суми основного боргу апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції.
З огляду на положення ст.ст. 193, 216, ч. 6 ст. 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 549, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України та встановленого факту оплати частини отриманого товару з порушенням обумовлених строків, за що умовами договору передбачена сплата пені, а також встановленого факту часткової неоплати продукції, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у вищезазначеній частині.
В силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Тому доводи касаційної скарги щодо заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та переоцінки доказів у справі не входять до кола повноважень суду касаційної інстанції.
Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскарженій постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 р. у справі № 910/19286/13 - без змін.
Головуючий суддя Коробенко Г.П.
Судді Поляк О.І.
Шаргало В.І.