АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 22-ц/796/4075/14 Головуючий у 1-й інстанції: Чех Н.А.
Доповідач: Волошина В.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.
при секретарі Круглик В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві про виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві про виселення та зняття з реєстраційного обліку, задоволено. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 та знято з реєстраційного обліку ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір 114 грн. 71 коп.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норма матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що у матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано жодних беззаперечних доказів на підтвердження звернення до відповідачів з письмовою вимогою про звільнення житлового приміщення, а тому суд першої інстанції неправомірно застосував положення статі 109 Житлового кодексу України, статті 40 Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, зняття осіб з обліку є управлінською функцією Дніпровського РВ ГУ ДМС в м. Києві як суб'єкта владних повноважень, а тому в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Дніпровського РВ ГУ ДМС в м. Києві зняти осіб з реєстраційного обліку має бути відмовлено.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача ОСОБА_8- заперечував, просив рішення суду залишити без змін. Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві в судові засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторінабо інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що права позивача, як власник квартири АДРЕСА_1, яке перейшло від відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позики, порушені зі сторони відповідачів, які до цього часу не звільнили квартиру.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що 07.03.2012 між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, та зареєстрований в реєстрі за № 822. Відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала від позивача у позику грошову суму в розмірі 553 496,00 грн., що за курсом продажу доларів США станом на 07.03.2012 становило 68 800,00 доларів США, строком на один рік, до 07.03.2013.
З метою забезпечення виконання зобов'язань між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, та зареєстрований в реєстрі за № 824. Згідно умов договору іпотеки відповідач ОСОБА_2 передала квартиру АДРЕСА_1. Дана квартира належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 18.09.2000, зареєстрованого в БТІ м. Києва 21.09.2000 в реєстровій книзі за № 41894, та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.01.2011 реєстраційний номер 32640978 та на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 14.04.2011 за реєстровим № 1147, зареєстрованого КП БТІ м. Києва 26.05.2011 в книзі 309-72, номер запису 41894, реєстраційний номер 32640978.
07.03.2012 між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, та зареєстрований в реєстрі за № 825.
Станом на 07.03.2013 позичальник взятих на себе зобов'язань не виконала. Позивач в рахунок виконання основного зобов'язання набула право власності на предмет іпотеки та 16.03.2013 здійснила реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно, витребуваного на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції розглядався спір щодо виселення та зняття з реєстраційного обліку відповідачів по справі. Згідно довідки № 866 ЖРЕО № 414 ДП «Україна житло-сервіс» від 07.03.2012 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.12).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам в межах заявлених позивачем вимог,колегія суддів виходить із такого:
У п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення
При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмово вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Як встановлено судом першої інстанції, що відповідачі у добровільному порядку житлове приміщення не звільняють, що стало підставою для звернення позивача до суду. Разом з тим, в ході розгляду справи судом першої інстанції не обговорювалось питання щодо дотримання процедури виселення відповідачів.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник позивача надав письмову вимогу від 10.01.2013, адресовану на ім'я ОСОБА_2, про добровільне звільнення квартири протягом одного місяця після закінчення строку на добровільне виконання зобов'язання (а.с. 147), яка за поясненнями представника вручена відповідачу ОСОБА_2 через кур'єрську службу разом із нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення порушення та погашення заборгованості. Представник відповідача ОСОБА_7 заперечував факт отримання вимоги про виселення.
Колегія суддів не може визнати письмову вимогу від 10.01.2013, як належний доказ на підтвердження обставини попередження відповідачів про звільнення житлового приміщення, оскільки на дату складення даної вимоги (10.01.2013) позивач фактично не мала права висувати до відповідачів вимоги щодо виселення з квартири, так як не набула право власності на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1та не здійснила державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. До того ж, із поданих документів, які оформлялись нотаріусом для передачі ОСОБА_2 не підтверджується факт направлення та отримання відповідачем вимоги про добровільне звільнення квартири від 10.01.2013. Так, свідоцтвом від 22.02.2013 нотаріус ОСОБА_10 засвідчили вручення ОСОБА_2 заяви лише щодо невиконання умов договору позики та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неповернення грошових коштів ( а.с. 153).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на час ухвалення рішення по справі відсутнє виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених частиною 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини 3 статті 109 ЖК України щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового приміщення, а тому такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутнє порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод нового власника щодо звільнення житлового приміщення їх мешканцями у розумінні вимог статті 3 ЦПК України щодо права особи для звернення до суду за захистом.
З урахуванням наведеного, судова колегія прийшла до висновку, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві про виселення та зняття з реєстраційного обліку, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Судді: