Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С., Максимчук З.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 27 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Корецького районного суду від 27 березня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 400 000 грн., проценти за користування позикою в сумі 357 333 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 3441 грн.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду підлягає скасуванню в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було взято до уваги його заперечення та пояснення про те, що розписка, на яку посилається суд в своєму рішенні, не є договором позики, оскільки кошти йому надавалися позивачем для ведення спільної комерційної діяльності, прибутки від якої ділилися між ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Також, стверджує, що розписка була ним написана під тиском позивача.

Судом першої інстанції не було допитано заявлених ним свідків, не витребувано матеріалів про результати розгляду його звернень до правоохоронних органів.

З наведених підстав, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, а також скасувати заходи забезпечення позову.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за яким відповідач свої зобов'язання не виконав, що є підставою для стягнення з нього боргу.

Такий висновок відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

З матеріалів справи вбачається, що 1 червня 2010 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 письмову розписку, згідно якої він 8 червня 2008 року взяв у позивача в борг 40000 (сорок тисяч) євро на покупку комерційного авто Рено та напівпричіпа Кроне. Зобов'язався виплачувати винагороду за користування грошовими коштами у розмірі 16% річних. Тіло від цієї суми зобов'язався виплачувати по півріччям, тобто кожні шість місяців.

Вказана розписка підписана відповідачем та свідком ОСОБА_3

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, виходячи зі змісту ст. 1047 ЦК України розписка має містити відомості про передачу позичальнику визначеної грошової суми. Тобто такий договір є реальним.

Особу, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, можна вважати позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів відповідно до ст.57, ст.60 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документу, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).

В даному випадку відповідач видав ОСОБА_2 розписку, як борговий документ, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Проте взятих на себе зобов'язань ОСОБА_1 не виконав та борг не повернув.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність боргових правовідносин між сторонами, про розмір боргу та про доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що надана позивачем розписка, не є договором позики, оскільки кошти позивачем надавалися відповідачу для ведення спільної комерційної діяльності не заслуговують на увагу в зв'язку з недоведеністю.

Також, безпідставними є доводи ОСОБА_1 про написання боргової розписки під тиском позивача, оскільки жодних доказів з даного приводу ним не надано.

Твердження відповідача про те, що судом не було допитано заявлених ним свідків та не витребувано матеріалів про результати розгляду його звернень до правоохоронних органів, спростовуються матеріалами справи, в яких відсутня заява ОСОБА_1 про допит свідків та наявні матеріали ЖРЗПЗ ДІМ Корецького РВ УМВС України в Рівненській області з постановою від 7.11.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи по факту словесних погроз фізичною розправою громадянину ОСОБА_1 за відсутністю в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу злочину передбаченого ст.129 КК України.

Разом з цим, резолютивна частина рішення суду першої не відповідає вимогам ч. 4 ст. 215 ЦПК України, а саме не містить вказівки на чию саме користь підлягає стягненню борг за договором позики та проценти за користування позикою, їх період.

Відповідно до позовних вимог, позивач просив стягнути проценти за позикою за період з червня 2008року по грудень 2013року.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що другий абзац резолютивної частини рішення підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,314,317,325 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 27 березня 2014 року змінити.

Другий абзац резолютивної частини рішення викласти в редакції: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 400000 (чотириста тисяч) грн., проценти за користування позикою за період з 8 червня 2008року по 8 грудня 2013року в сумі 357333 (триста п'ятдесят сім тисяч триста тридцять три) грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

Шимків С.С.

Максимчук З.М.