Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С., Максимчук З.М.,

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 3 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та стягнення моральної шкоди,

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 3 квітня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 21100 грн. 80 коп. заборгованості за відсотками по договору позики, 6629 грн. 17 коп. пені та понесені судові витрати в розмірі 392 грн. сплаченого судового збору, а всього 28121 грн. 97 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та пені за договором позики від 27.03.2013 року є незаконним та необґрунтованим та не містить обгрунтувань відмови.

Покликається на те, що суд не врахував постанову про закриття кримінального провадження від 5.11.2013 р., винесеною старшим слідчим СВ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області майором міліції Стецюком І.Д., якою встановлено, що 27 березня 2013 року ОСОБА_2 позичила у нього 20 000 грн. на умовах аналогічних умовам договору позики від 22 березня 2013 року.

Просить змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог та відмови у стягненні моральної шкоди сторонами не оскаржується, тому апеляційний суд не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в позові в частині стягнення відсотків та пені за договором позики від 27.03.2013року, суд першої інстанції не мотивував в своєму рішенні підстави такої відмови, а тому рішення суду не відповідає вимогам ст.215 ЦПК України, що є порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликався на те, що 27 березня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого, остання зобов'язалась кожного місяця сплачувати відсотки за користування коштами в розмірі 8 відсотків в місяць від суми позики. Передбачалась також відповідальність за невиконання або за неналежне виконання зобов'язання по сплаті процентів або основної суми заборгованості, а саме сплата пені в розмірі 1 відсотка від суми прострочення за кожен день прострочення. На виконання домовленості він перерахував на рахунок останньої 20 000 грн., що підтверджується квитанцією банку. Письмово договір позики не укладався. Через неналежне виконання своїх зобов'язань, просив суд стягнути з відповідачки відсотки та пеню за цим договором позики.

Вбачається, що 5 листопада 2013 року старшим слідчим Дубенського МРВ УМВСУ в Рівненській області Стецюк І.Д. винесено постанову про закриття кримінального провадження в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.190 КК України, із якої вбачається, що 27 березня 2013 року ОСОБА_2 у ОСОБА_1 позичила 20 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст. 60 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.179 цього Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, позивач має довести факт укладання із ОСОБА_2 договору позики, його умови та передачу їй грошей.

Наявна у справі копія постанови про закриття кримінального провадженням від 5 листопада 2013 року не є преюдиційною в значенні п.4 ст. 61 ЦПК України та не є підставою для звільнення позивача від доказування.

Інших належних доказів укладення з ОСОБА_2 27 березня 2013 року договору позики на суму 20 000 грн. на умовах, що зазначені вище позивачем суду не надано.

Квитанція банку, що міститься на а.с.26 підтверджує факт перерахування коштів ОСОБА_1 на номер карткового рахунку, зазначеного в ній та не містить даних про особу на чиє ім'я відкритий цей рахунок. Зміст операції в квитанції зазначено: «надходження готівки за платіжними картками».

Таким чином, позивачем належними та допустими доказами не підтверджено, що між сторонами існують правовідносини щодо укладання 27.03.2013року договору позики, його умови про сплату відсотків та пені, а тому немає підстав для задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,314,316,317,325 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 3 квітня 2014 року в частині відмови у стягненні відсотків та пені за договором позики від 27.03.2013року скасувати.

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про стягнення відсотків та пені за договором позики від 27.03.2013року відмовити за недоведеністю.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

Шимків С.С.

Максимчук З.М.